Про книжкові виставки і не тільки.
Про стан книговидання і книжкової торгівлі.
Про культурну політику.
Про майбутнє.
Серія публікацій. Перша частина.

1. Цього тижня відбувся черговий книжковий ярмарок у Франкфурті - головна подія книжкового року в світі. Місце, де зустрічаються Захід зі Сходом, Північ з Півднем. Місце, де головне завдання - продати, а для цього влаштовуються різного типу зустрічі, перемовини, круглі столи, інтерв'ю, вечірки та фуршети. Продати, в хорошому сенсі свою країну, зробити її можною, свою літературу, показати її відмінності від інших і спільне, чим можна пишатися. Продати права на книжки. Купити теж важливо. Так починаються і закінчуються письменницькі кар'єри і видавничі зльоти. Хтось з видавців спеціалізується на художній літературі, когось вабить нонфікшн, комусь потрібні альбоми живопису. Хтось видає вітчизняних авторів і отримує валюту в країну, хтось купує і несе в країну інші нарративи за наші гроші. Це складно організований багатополюсний, багатовекторний ринок. Іноді в цьому ринку важливу роль грає політика. Я на цьому ринку майже 35 років. Перший Франкфурт у мене відбувся в 1992. Колись нас вчили демократії через книжки, спонсоруючи переклади важливих для нас видань, і ми багато чому навчилися. Ми навчилися гостро відчувати справедливість і несправедливість.

2. В нашій країні війна, яка не зупиняється одинадцятий рік. Це більше, ніж дві світові війни разом. Ця війна йде менше, ніж в двох тисячах кілометрів від Франкфурту, який є найбільшим фінансовим центром континентальної Європи. Тут роблять гроші з грошей, гроші з товарів і гроші з емоцій. Перші вісім років Стара Європа обмежилася порицанням і схвилюванням, яке до 2022 року прийняло форму звичного мовного звороту, не заважаючи щоденно потискати тисячі російських рук. Від початку широкомасштабного вторгнення, коли наші партнери зрозуміли, що в підручниках демократії, які в 90-х були надано в Україну, сказано, що відверта агресія потребує прямої відповіді, була створена система допомоги Україні, за що ми вдячні партнерам. Частиною цієї системи є санкції, в тому числі на участь бізнесу з РФ в європейських бізнесових заходах і відсутність європейців на аналогічних заходах в Москві. І перший рік це було для Франкфуртського ярмарку законом. На другому році з'явилися кілька "кошерних" росіян, частково зареєстрованих на території ЄС та величезна кількість російських перемовників в агентському залі, учасників без стенду. При бажанні організаторів, їх можна було заблокувати, але це гроші, яких все менше в бізнесі книжкових виставок, і під це підклали логічну модель, що заборонені тільки стенди. Українцям два роки поспіль надавали безкоштовні стенди, за що ми вдячні як організаторам, так і тим, хто відповідав з українського боку - Український інститут книги , Ukrainian Institute - Український інститут , Інститут Гьоте в Україні, інші учасники публічної програми на стендах. Свій вклад в те, що українці зайняли набагато більш важливе місце серед книжкової спільноти, зайняли самі видавці, письменники, агенти, журналісти. Свою роль грала і Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів. Головний тягар організації взяли на себе співробітники УІК.

3. В цьому році щось знов змінилося. Російських стендів стало більше за рахунок лідера ринку, український стенд тепер за гроші, хоч і з серйозною знижкою. Война продовжується довше, ніж може чекати західне суспільство. Наше теж, але йому ніхто не надає вибору. Активність західних видавців біля українського стенду в 2022 році була вище, ніж в 2023, в 2023, ніж у 2024, і, якщо не буде екстраординарних зусиль, в 2025 знов впаде. Книжкові ринки стомилися від книжок про нашу війну, а принципово нової літератури в великій кількості не з'явилося, і це зрозуміло. Для прориву потрібно закінчити війну, профінансувати бібліотеки для принципового зростання обсягів на ринку, зробивши акцент на вітчизняну сучасну літературу. Ринок має давати можливість зберегти себе на ньому автору. Це складний повільний процес з невідомим результатом. Те саме й з можливістю Україні стати почесним гостем Франкфурту, як колись стала Грузія. Сьогодні ми не готові. Потрібна величезна критична маса перекладів іншими мовами протягом кількох років, вкладання державних грошей в ці переклади, постійна підтримка цього культурною експансією і промоцією. Сьогоднішній західний читач і видавець має на руках майже ту саму колоду українських карт, яку мав п'ять чи десять років назад. Мені багато закидають, що я не бачу молоду жанрову літературу. Бачу. По-перше, це набагато менше, ніж в маленьких в порівнянні з нами Чехії, Угорщині, Норвегії і суттєво менше, ніж в Польщі. По-друге, на жаль, результат в галузі накопичується роками, авторитети іноді зникають за життєвих обставин. Відсутність постійного плеча держави і, головне, створеної системи книжкового українського промо в середині країні і за кордоном, весь час збільшує кількість перекладної жанрової літератури на ринку. Саме в цій ніші має відбутися ренесанс. Ми не переб'ємо своїми виданнями вітчизняних авторів ані розкручений нонфікшн, ані філософську літературу, ані літературу мистецьку. Але художня, жанрова та дитяче - це рівень можливого. У нас є всі шанси, але... ринок потроху зростає щорічно, не створюючи нових реалій. Коли мені кажуть про революційне зростання в 2023, я пояснюю, що відбулося не зростання обсягів ринку, а їхнє падіння, але з імпортозаміщенням. Цей фактор вже не працює.

Далі буде.

Я не намагатимуся описати весь потенціал книжкової галузі, зосереджений в Харкові. Хто знає - той знає. Адже кожен пост, який збирає багато поширень, бачить ворог. Окрім того, в інших містах України працюють патріотичні українські видавництва, які у разі чого підхоплять з рук харків'ян прапор, якщо нам його стане тяжко нести (поки що ні). Справа в тім, що, коли Президент України Володимир Зеленський висловлює бажання допомогти галузі, галузь має відреагувати і повідомити можновладцям, які, я впевнений, намагатимуться виконати вимогу Президента, з чого саме і складається та підтримка.
1. По-перше, якщо видавництвам та друкарням, які системно втратили від дій ворога, можна якусь частину компенсувати із спонсорських коштів, не відриваючи від видатків на армію та озброєння, це буде важливо і чесно.
2. По-друге, ми маємо подякувати за те, що в останні перед вторгненням місяці галузь отримала є-підтримку. Це дало можливість багатьом учасникам книжкового ринку витримати страшні перші місяці великої війни. У разі проведення аналогічного заходу для галузі, він буде вдвічі ефективнішим для українських видавців, бо половина грошей не піде за кордон за книжки держави-агресора, як минулого разу. З іншого боку, для того, щоб читач отримав ті самі в середньому 6 книжок, суму необхідно подвоїти. За три роки інфляція в галузі перевищила 120%, зокрема, через процеси, не пов'язані з Україною. Однак, і це важливо, хочу запропонувати панові Президенту ініціювати зміни в системі допомоги громадянам в цьому питанні. П'ятирічна програма, згідно з якою, в перший рік людина отримує 2000 грн на книжки, в другий-третій - 1500 грн надає держава і 500 додає сам читач на віртуальну картку, щоб вся сума була доступною. На четвертий-п'ятий рік вже мова буде йти про співфінансування громадянин/держава на рівних, 1000+1000.
3. Як відомо, бібліотечна система є ключовим нереформованим активом з державної системи культурних, освітніх, медичних закладів. 11 тисяч бібліотек у 1800 громадах є непідйомною справою щодо заміни радянських та російських фондів публічних бібліотек (приблизно, 120 млн примірників зі 180 мільйонів). Але, якщо використати формулу 1800 бібліотек по одній на громаду та ще одна на кожні 50.000 мешканців для великих громад, ситуація стає реалістичною, починаючи з першого року після перемоги, або за рахунок іноземних коштів, що мають надійти від партнерів. Тим більше, ми можемо використати формулу співфінансування 50/50 для громад, які не знаходяться на територіях, які за часи вторгнення отримали проблеми.
4. І останнє. Ухвалений новий закон про патріотичне виховання несе в собі загрозу невиконання, якщо вчасно не будуть замовлені авторам, створені видавцями і закуплені для шкільних бібліотек освітянами книжки про наших героїв сучасності та минулого для більш ніж десяти тисяч шкільних бібліотек.
І головне, чого потребує галузь. Не допомоги у критичних випадках, а системної співпраці, з розумінням, що критичний стан, в якому вона перебуває десятиліттями, не виправлено.