Українська Асоціація Видавців та Книгорозповсюджувачів

Про книжкові виставки і не тільки.
Про стан книговидання і книжкової торгівлі.
Про культурну політику.
Про майбутнє.
Серія публікацій. Четверта частина.

10. Видавці займають вільні після росіян місця на ринку, відкриваються книгарні, автори пишуть нові книжки… Все добре? Ні. Книгарні не тільки відкриваються, але й масово зачиняються. На Сході, на Півдні, у містах, в яких немає постійного потока переміщених осіб, які є драйверами попиту через відсутність домашніх бібліотек, та через відсутність якісного асортименту в публічних бібліотеках. Автори пишуть, але не всі. Багато письменників воюють, причому не всі з них в стані писати на війні. Хтось з тих, хто в тилу, або за кордоном, пише набагато менше чи взагалі не пише через травму, це, в першу чергу стосується тих, хто старше. Видавці… вони, здебільшого, є оптимістами, бо вони протрималися на цьому ринку довго і навчилися бачити кожен позитивний сигнал, не зважаючи на негативні. Хтось з них навчився залучати спонсорські кошти, хтось звик економити на всьому. Крім перелічених вище позитивних сигналів маю записати кілька проблемних, а саме:
- потенціал російськомовного імпортозаміщення українським вичерпано;
- зростання вивчення іноземних мов читачами призвело до зростання вже іншого імпорту, - англомовних книг, а для ринку з 15-20.000 назв активного асортименту загроза від ринку з 3 млн назв є суттєвою;
- загальний стан справ на споживацьких ринках з початком холодів погіршується;
- загроза відключень світла, загроза психологічного стану читачів через російські наступи та іпсо;
- заповнення попиту на українську класичну літературу, в першу чергу, розстріляного відродження, та українську історію;
- швидкий розвиток ринку фентезі та романтичної літератури, обмежена кількість читачів в цій ніші призведе до падіння середніх накладів на тлі зростання асортименту;
- продовження еміграції з поступовим переходом дітей на літературу тих країн, де вони отримують освіту;
- несистемний попит бібліотек.

11. Не можу сказати, що бібліотеки зараз не купують книжок. Значна частина керівників громад розуміють необхідність хоч трохи поповнювати бібліотеки, які потребують нових книжок. Держава, хоч і виділяє смішні кошти під постійним тиском «культурної спільноти» досі не спромоглася ухвалити рішення про власну політику в бібліотечній сфері. Проєкти законів, що з‘являються, жодного разу не відповіли на кілька питань, які потребує спільнота:
- скільки Україна на підконтрольній території потребує бібліотек;
- чи мають в умовах скрути публічні бібліотеки дублювати шкільні, чи обмеження користування бібліотеками в школах дорослими читачами настільки не порушні, що їх не можна змінити і створити в малих та середніх громадах одну бібліотеку замість двох. Подібні експерименти на початку 2000-них ставили на Рівненщині, і жоден читач не постраждав, але особливості формулювань в бюджетному кодексі в часи створення громад, заблокували подібні дії, бо підтримка шкіл фінансується за рахунок освітньої субвенції, а культурної субвенції місцеві громади не мають (чому?);
- забороняючи фондовидачу російських за походженням та радянським російським за мовним принципом книжок в фондах бібліотек, МКІП (тепер МКІСК) не надає жодного механізму масового, наднормативного списання цих, вже не потрібних читачеві, книжок, і заміни їх на сучасний україномовний асортимент;
- виконання закону про англійську офіційну мову замовчується з точки зору наявності хоч какої кількості англомовних підручників, словників та класичної художньої літератури в шкільних та публічних бібліотеках;
- позбувшись бібліотечної системи і переклавши її на місцеву владу, держава зняла з себе відповідальність за масове безсистемне закриття бібліотек заради приміщень, за виконання тих нормативів, які існують з часів Уряду Яценюка, за оновлення цих нормативів, за відсутність жорстких вимог для бібліотек вищих навчальних закладів, за професійну освіту та підвищення кваліфікації бібліотекарів, за оновлення комп‘ютерного парку та якість інтернету;
- через погані побутові умови, відсутність ремонтів, нормального опалення, бібліотеки в громадах часто не в стані виконувати своє завдання і існують невідомо для чого, як склади радянської макулатури;
- в нашій країні, на відміну від європейських стандартів, бібліотеки не стають медіатеками, майже не мають в фондах на твердих носіях відео, аудіо, комп‘ютерних програм та ігор;
- на жаль, майже не представлені в фондах бібліотек література для слабозорих (кегль 19+) та шрифтом Брайля, хоч вони і є на книжковому ринку України.

12. Питання розвитку бібліотечної мережи, відповідності її кількості населення та запитам населення має стати одним з пунктів модернізації країни за спонсорські або державні кошти. Держава має не стільки визначитися про гроші тут і зараз, скільки про механізми і нормативи, які мають працювати після завершення бойових дій. Єдиний постійний драйвер зростання книжкового ринку в демократичному світі - стабільні постачання якоїсь фіксованої кількості більшої частини ринкового асортименту до бібліотек, коли видавець має бути впевненим, що може залучати гроші для видання нових і нових книг і є фіксована частина накладу, грошова подушка від держави, яка дозволить відбити інвестиції. Те саме стосується розвитку книгодрукування в частині національних авторів. Мені виглядає позитивною і логічною для України естонська версія розвитку культури:
- всі гроші від акцизу на алкоголь та сигарети йдуть в Культурний фонд, який через залучення експертів, що є максимально відомими в країні діячами різних галузей культури, активно працюють з пропозиціями митців всіх напрямків культури для виділення коштів авторам - сценаристам, письменникам, композиторам, художникам. Відповідальність тих, хто ухвалює рішення за кураторським принципом не пов‘язана з прискіпливим аналізом калькуляцій, який часто вбиває бажання видавців брати участь в держзакупівлях, а з виділенням фіксованої суми в залежності від якості продукту через видавців, які мають не только випустити той чи інший наклад книжок для бібліотек, профінансувати виділенні державою грантові кошти авторам НА ДОДАТОК ДО ГОНОРАРУ, а й забезпечити наявність додаткової частини накладу, профінансованої самим видавництвом на вільному ринку;
Таким чином держава не намагається витрясти душу бізнесу перевірками калькуляцій, а допомагає там, де така підтримка потрібна, без втручання в економічну діяльність бізнесових суб‘єктів. Коли ми говоримо про культурну політику, єдиним результативним кроком в умовах українських реалій є підписання і постійний моніторинг виконання довгострокової дорожньої карти галузі між державою та галузевою асоціацією.

Наступна публікація має прояснити картину із законодавством про фіксовану ціну, культурну політику за кордоном та захист національної інформаційної сфери.
Далі буде.

Прочитано 890 раз

972 день широкомасштабного вторгнення

жовт. 23, 2024

Про книжкові виставки і не тільки.
Про стан книговидання і книжкової торгівлі.
Про культурну політику.
Про майбутнє.
Серія публікацій. Третя частина.

Прочитано 384 раз

971 день широкомасштабного вторгнення

жовт. 22, 2024

Про книжкові виставки і не тільки.
Про стан книговидання і книжкової торгівлі.
Про культурну політику.
Про майбутнє.
Серія публікацій. Друга частина.

4. Український стенд у Франкфурті складався з двох частин, між якими стояв розділитель - закрите приміщення для одягу, речей, кавомашини та стійка-рецепшн. В одній з частин - заходи і маленька частина експозиції стенду, в тому числі, знищені обгорвлі книжки з друкарні Фактор. Абсолютно правильно, що частина експозиції була такою. В другій частині - столики для перемовин, панелі експозиції для книг, які надали видавці (після виставки ці книжки мають поїхати до бібліотеки, яку вказали українські дипломати, і це добре. Взагалі, кожна наша книжка, яку отримали зарубіжні українці - це добре). Чи ці дві частину стенду були єдиним цілим? Ні. Олна частина працювала на продаж, інша на промоцію. Чи була цікавою для гостей стенду та частина, на якій відбувалися заходи? Так, безумовно. Було пропрацьовано тематику заходів, привезено величезну кількість гостей з України та українців з Європи, на гроші кількох західних спосорів. Я кілька разів затримувався біля майданчику для заходів, було цікаво. Про агресію, про знищення культурних пам'яток, про травму, про культурний ринок, про літературу факту, про функціонування програм уік і т д. І так було рік і два тому. Ця частина стенду працювала на промоцію України, українські нарративи доносилися до журналістів, інтелектуалів, митців, зарубіжних українців, які це слухали. Меншою частиною до видавців, жодним чином до агентів. Серед тих, кого було залучено в спікери я навіть побачив двох видавців, але майже ніхто з "комерціцної" частини стенду в "інтелектуальній" частині не брав участь. Програма працювала на "образ", але не на "продаж". Великі видавці, що виробляють масовий продукт, автори масових жанрів (за виключенням умовно трьох людей, яких я побачив на Форумі) були на заходах відсутні. Чи це чиєсь недопрацювання? Ні, це інша концепція, яка, мабуть, була скерована під гроші спонсорів. Як і рік і два тому. Піднімаючи це питання, я не намагаюся нівелювати зроблене, я пропоную також своїм колегам з УАВК, у співпраці з УІК робити іншу, ще одну програму, в якій умовний Кокотюха з умовною Дашвар розкажуть про створення українських бестселерів, а умовні Павлюк та Жадан звернуться з екрану до зарубіжних видавців від імені письменників, які зараз у війську, умовні Орлова та Круглов запропонують свої каталоги прав.

5. На жаль, за час широкомасштабного вторгнення, коли Україна стала популярною темою в 2022-23 роках, ми, видавці, держава в особі МКІП та УІК, письменники та журналісти не змогли зробити український вектор в книговиданні зростаючим та модним. Потрібно назвати своїми іменами цю ситуацію - після 7 жовтня 2023 року воєнні кореспонденти, журналісти провідних світових ЗМІ перемкнулися на Сектор Гази, потім на інші теми. Навіть Авдіївка, Вугледар не змінили цього ракурсу. Це зрозуміло. Так і з ринком авторських прав. В багатьох країнах видавці, які купили права на українські книжки (все сказане не стосується дитячої книжки, там більше про малюнки, ніж слова), відчули дефіцит перекладачів і призупинили розвиток цього напрямку. Стимулювання перекладів, поява нових перекладачів на перекладних ринках - це завдання державних структур, разом з промо української літератури, як явища, а не набору конкретних книжок. Чи існує така програма в Уік? Так, вона з проблемами, але фінансується. Чи вона дає результат, який потрібно? Ні. Через неможливість трирічного бюджетного планування, грантові програми, які починаються в кращому випадку в травні, мають завершитися наприкінці листопада, гірше, до середини грудня, щоб встигнути отримати фінансування. Але не випадково в стандартних угодах на купівлю прав вказується термін 12 або 18 місяців, бо творчий процес книговидання неможливо вкласти в прокрустово ложе вимог українського Мінфіну. Погано? Ні, просто потрібно розуміти, що ця програма має стимулювати щось інше, ніж розвиток ринкового сектору перекладів - класику, ті книжки, які видаються опосередковано українськими видавництвами іншими мовами. Але стимулювати умовний "Пінгвін-Рендом Хаус" купити українське фентезі Чи детектив ця програма не зможе. Промоція авторів комерційного ринку має бути тим, що рухає весь цей вал презентацій - на виставках прав, яким є Франкфуртський ярмарок, подібні речі мають працювати на видавців та агентів. Що стосується ринку промоції всередині країни, то так, УІК має програму пропаганди читання, хтось з видавців вміє користуватися грошима цієї програми, і вона виконувала завжди свою роль пропорційно виділеним грошам на ОКРЕМІ грантові напрямки. Єдиної програми "промоція української літератури в Україні" створити за виділені державою кошти, мабуть, неможливо. Чи беруть участь в цьому процесі структури МОН, яке має більше десяти тисяч шкільних бібліотек, бібліотеки вищої школи і мільйони тих, хто навчається, питання теж риторичне. Міжміністерські програми існують тільки тоді, коли їх координує хтось зацікавлений з приватного сектора, в тому числі, професійні асоціації. Одним з головних напрямків діяльності УАВК на наступний період бачу саме питання бібліотек і внутрішньої промоції.

6. Українська книга за кордоном. Чи заважає їй наша державна політика в галузі (або її відсутність)? Я не скажу, що в цьому питанні все погано. 2022 рік став роком найбільшої волонтерської активності видавців, в першу чергу щодо направлення книжок переміщеним особам всередині країни та за кордон, менше - для військових. Цей напрямок активно відкрився з 2023 року. Сьогодні за кордоном працюють кілька маленьких книгарень, суто українських, які не дають суттєвого товарообігу через їх локації, маленькі обсяги, відсутність великого асортименту і розголосу. Але головне, чого бракує цим бізнесам - єдиної системи на основні країни знаходження українців в Європі. В традиційних книгарнях європейських країн іноді з'являються українські книжки, не дуже системно, нормально працює замовлення книжок в Україні Новою Поштою та Укрпоштою (з розумінням, що майже завжди книга вартує менше, ніж її доставка). Як таких, гуртових українських складів з великим асортиментом, в Європі немає. На відміну від нас, росіяни успішно створили мережу на кілька десятків магазинів по Північній і Центральній Європі з величезним асортиментом та нескладною логістикою. Ця мережа працює не тільки на пострадянську та російську сучасну еміграцію, вона, в першу чергу, працює на тих українців, що виїхали за останні три роки і потребують літератури зрозумілою їм мовою, якою все частіше, на жаль, стає російська. Росіяни навіть провели перший книжковий ярмарок російської літератури за кордоном, створили в Європі кілька активно діючих видавництв і розвивають всі ці вказані вище бізнеси. Де при цьому українські державні інституції, які мають створювати українську атмосферу хоча б для тих, хто все ще планує повертатися і живе в українському інформаційному полі? З того, що я можу запропонувати прямо зараз:
- відмінити 90-денне повернення валютної виручки для книжкової продукції;
- провести перший ярмарок української книги у Варшаві, Берліні або Празі;
- знайти можливість виділити державні або спонсорські зарубіжні гранти для створення української мережі книгарень в Європі.
На фото - один з німецьких павільйонів.

Далі буде

Прочитано 347 раз

970 день широкомасштабного вторгнення

жовт. 22, 2024

Про книжкові виставки і не тільки.
Про стан книговидання і книжкової торгівлі.
Про культурну політику.
Про майбутнє.
Серія публікацій. Перша частина.

1. Цього тижня відбувся черговий книжковий ярмарок у Франкфурті - головна подія книжкового року в світі. Місце, де зустрічаються Захід зі Сходом, Північ з Півднем. Місце, де головне завдання - продати, а для цього влаштовуються різного типу зустрічі, перемовини, круглі столи, інтерв'ю, вечірки та фуршети. Продати, в хорошому сенсі свою країну, зробити її можною, свою літературу, показати її відмінності від інших і спільне, чим можна пишатися. Продати права на книжки. Купити теж важливо. Так починаються і закінчуються письменницькі кар'єри і видавничі зльоти. Хтось з видавців спеціалізується на художній літературі, когось вабить нонфікшн, комусь потрібні альбоми живопису. Хтось видає вітчизняних авторів і отримує валюту в країну, хтось купує і несе в країну інші нарративи за наші гроші. Це складно організований багатополюсний, багатовекторний ринок. Іноді в цьому ринку важливу роль грає політика. Я на цьому ринку майже 35 років. Перший Франкфурт у мене відбувся в 1992. Колись нас вчили демократії через книжки, спонсоруючи переклади важливих для нас видань, і ми багато чому навчилися. Ми навчилися гостро відчувати справедливість і несправедливість.

2. В нашій країні війна, яка не зупиняється одинадцятий рік. Це більше, ніж дві світові війни разом. Ця війна йде менше, ніж в двох тисячах кілометрів від Франкфурту, який є найбільшим фінансовим центром континентальної Європи. Тут роблять гроші з грошей, гроші з товарів і гроші з емоцій. Перші вісім років Стара Європа обмежилася порицанням і схвилюванням, яке до 2022 року прийняло форму звичного мовного звороту, не заважаючи щоденно потискати тисячі російських рук. Від початку широкомасштабного вторгнення, коли наші партнери зрозуміли, що в підручниках демократії, які в 90-х були надано в Україну, сказано, що відверта агресія потребує прямої відповіді, була створена система допомоги Україні, за що ми вдячні партнерам. Частиною цієї системи є санкції, в тому числі на участь бізнесу з РФ в європейських бізнесових заходах і відсутність європейців на аналогічних заходах в Москві. І перший рік це було для Франкфуртського ярмарку законом. На другому році з'явилися кілька "кошерних" росіян, частково зареєстрованих на території ЄС та величезна кількість російських перемовників в агентському залі, учасників без стенду. При бажанні організаторів, їх можна було заблокувати, але це гроші, яких все менше в бізнесі книжкових виставок, і під це підклали логічну модель, що заборонені тільки стенди. Українцям два роки поспіль надавали безкоштовні стенди, за що ми вдячні як організаторам, так і тим, хто відповідав з українського боку - Український інститут книги , Ukrainian Institute - Український інститут , Інститут Гьоте в Україні, інші учасники публічної програми на стендах. Свій вклад в те, що українці зайняли набагато більш важливе місце серед книжкової спільноти, зайняли самі видавці, письменники, агенти, журналісти. Свою роль грала і Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів. Головний тягар організації взяли на себе співробітники УІК.

3. В цьому році щось знов змінилося. Російських стендів стало більше за рахунок лідера ринку, український стенд тепер за гроші, хоч і з серйозною знижкою. Война продовжується довше, ніж може чекати західне суспільство. Наше теж, але йому ніхто не надає вибору. Активність західних видавців біля українського стенду в 2022 році була вище, ніж в 2023, в 2023, ніж у 2024, і, якщо не буде екстраординарних зусиль, в 2025 знов впаде. Книжкові ринки стомилися від книжок про нашу війну, а принципово нової літератури в великій кількості не з'явилося, і це зрозуміло. Для прориву потрібно закінчити війну, профінансувати бібліотеки для принципового зростання обсягів на ринку, зробивши акцент на вітчизняну сучасну літературу. Ринок має давати можливість зберегти себе на ньому автору. Це складний повільний процес з невідомим результатом. Те саме й з можливістю Україні стати почесним гостем Франкфурту, як колись стала Грузія. Сьогодні ми не готові. Потрібна величезна критична маса перекладів іншими мовами протягом кількох років, вкладання державних грошей в ці переклади, постійна підтримка цього культурною експансією і промоцією. Сьогоднішній західний читач і видавець має на руках майже ту саму колоду українських карт, яку мав п'ять чи десять років назад. Мені багато закидають, що я не бачу молоду жанрову літературу. Бачу. По-перше, це набагато менше, ніж в маленьких в порівнянні з нами Чехії, Угорщині, Норвегії і суттєво менше, ніж в Польщі. По-друге, на жаль, результат в галузі накопичується роками, авторитети іноді зникають за життєвих обставин. Відсутність постійного плеча держави і, головне, створеної системи книжкового українського промо в середині країні і за кордоном, весь час збільшує кількість перекладної жанрової літератури на ринку. Саме в цій ніші має відбутися ренесанс. Ми не переб'ємо своїми виданнями вітчизняних авторів ані розкручений нонфікшн, ані філософську літературу, ані літературу мистецьку. Але художня, жанрова та дитяче - це рівень можливого. У нас є всі шанси, але... ринок потроху зростає щорічно, не створюючи нових реалій. Коли мені кажуть про революційне зростання в 2023, я пояснюю, що відбулося не зростання обсягів ринку, а їхнє падіння, але з імпортозаміщенням. Цей фактор вже не працює.

Далі буде.

Прочитано 216 раз