Давайте відверто: росіяни не сьогодні почали знищувати українську книжкову галузь. Вони це робили тридцять років тому умовно ринковими методами, починаючи з роздавання премʼєром Черномирдіним та міністром Полтораніним фантастичних пільг та преференцій власним видавцям. Тут і звільнення від податків, і фіксовані ціни на папір, і домовленість із Соросом про багаторічну програму фінансування бібліотек, і збереження статусу книгарень при приватизації.

Тоді, на початку 1994, я написав статтю в газету "Бізнес" під назвою "Українському книговиданню залишилося жити чотири місяці". Перші ринкові спроби робити щось українське захлинулися під дев'ятим валом ринкових книжок з півночі. В тому числі і до бібліотек. А держава... мовчала ще майже десять років. Тільки на другому терміні Президента Кучми Олександру Афоніну та ще декільком лобістам вдалося затиснути головного фіскала та фінансиста країни Миколу Азарова і домогтися податкових пільг, які продовжили виживання ще на якийсь час, поки росіяни не почали новий етап експансії - купівлі тих книгарень, що вижили одночасно з побудовою власних мереж в Україні. Це збіглося з крутим піке українських друкарень, книжкових, газетних, обласних державних та небагатьох приватних. Навіщо друкувати, якщо все привезуть. Тут вже і до бібліотек стало дедалі складніше потрапляти українській книзі, і міністри вчилися, як робити підручники у росіян протягом років десяти, аж до 2014.
Без жодного сумніву, країна стала жертвою агресії в інформаційній сфері не в 2014 році. Ще з часів створення каналу "Інтер" українські політики вибрали російського "старшого брата" для просування в інформаційній сфері. Навіть президент Ющенко не виправдав надій зорієнтованої на нього письменницької спільноти: друк книжок суттєво не зріс, корупції галузі побільшало, а з нею на ринок у брудних черевиках зайшли росіяни. Донецькі книжники були передовим загоном росіян. Маю в своєму багажі кілька історій тих часів, пов'язаних із серйозними погрозами, шантажем, ризиками для бізнесу і не тільки. Тепер це вже не виглядає дивним.

Мені є що сказати про подальші дії - перша спроба повністю заборонити ввезення книжок з держави-агресора, яку ми зробили вдвох з депутатом Остапом Семераком на початку 2015 року вперлась в нерішучість прем'єра Яценюка. Проте, біда була не лише у тому, що він побоявся втрутитися в інформаційний ринок, а й у недалекоглядності більшості видавців, які повірили в російську "лякалку", що без їхніх книжок не витримають книгарні.
А тепер ще раз відверто - я не можу логічно пояснити, чому Президент Зеленський рік не міг знайти часу підписати закон про заборону розповсюдження, друку і ввезення книжок походженням з РФ та РБ, чому Кабмін та МКІП вже майже рік не можуть ухвалити порядок вилучення російських книжок та ще кілька підзаконних актів до цього закону. Хіба не очевидно, що це знову тягне нас у сумне провалля повзучого повернення росіян через чорний та сірий ринок, маркетплейси та базари?
Першу велику харківську друкарню знищили влітку 2022 року, другу - на початку 2024. Сьогодні - вже третю. Випадковість? У нас така конкуренція серед друкарень, що видавці можуть спати спокійно? Ні, вже зараз можна розмістити замовлення на кінець липня. Після сьогоднішньої атаки ціни зростуть, терміни - збільшаться. На скільки? Не знаю. Чи сильно відрізняється ситуація від енергетики? Так. Енергетикам допомагає вся Європа, до них прикута загальна увага. Видавці та друкарі інтелігентно мовчать. Галузі бракує друкарів: хтось воює, хтось ховається. Чоловіча професія. Через це у друкарнях основні друкарські машини крутяться лише в одну зміну. У деяких вже один друкар на дві машини, але друкарські машини - не ткацькі верстати 21 століття - для того, щоб працювати на другій машині, першу зупиняють. Невже ніхто не чув, як книговидання криком кричить: «Дайте забронювати кілька десятків людей, ми ж зупинимося!" Ті, хто це читає, резонно зауважить - перед законом всі рівні. Так то воно так, але трішечки не так! Заброньовані ІТ-вці гральних бізнесів, вантажники супермаркетів, водії інтернет-змі. Що ж виходить, не всі рівні?

Друзі, галузь вже не може вдихнути, це дихання паралізованого. У минулому році видано трохи менше 25 млн книжок, з них близько 15 - освітня література разом з підручниками. Це зростання? Якими накладами видані ті книжки, що займають місця в нових книгарнях?! Цьогоріч за майже 5 місяців - 5,4 млн. Порахуйте, скільки буде за рік навіть якщо вдасться втримати сьогоднішній рівень. Друкарні - це Харків. Сьогодні вже немає можливості їх релокувати. Навіть не через гроші - через кадри. Навіть невеличку, але важливу нетвердо дану обіцянку надати генератори влада не виконала. Ухвалено концепцію військової освіти для школярів. Це - добре. Але це - ціла система друку книжок, окрім підручників. Хто може це зробити? Видавці? Вони в одному човні з друкарнями. Автори? Їх в десять разів менше, ніж має бути для країни такого розміру. У справжнього фронту, на якому б'ються герої ЗСУ немає справжнього інформаційного тилу. Те, що не встигають винищити росіяни, вміємо добити власними руками.

На фото касета Граду біля офісу Фоліо в квітні 2022 року

Майже три місяці я виконую обов'язки Президента Української Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів паралельно з завантаженням на основній роботі - генерального директора і головного редактора видавництва Фоліо. Є ще написання книжок, що для мене - абсолютно самодостатня творча справа. Наявність кількох настільки різних видів діяльності дає змогу мати стереоскопічний погляд на виклики, з якими стикається галузь. Таким чином, про виклики:

1. Одна за одною відкриваються нові книгарні, здебільшого, мережеві. Майже всі невеликого розміру, з колективом 1/3/5 людей. Це добре? Так, звісно. Книга не є товаром першої необхідності, тому візуальний контакт збільшує продажі. Доля офлайну в продажах зростає. Частина власників таким чином інвестує у майбутнє, хтось - витрачає отриманий у 2023 році прибуток. Всі мовчки чекають на виконання державою закону, згідно з яким ще минулого року УІК мав компенсувати частку витрат на оренду. Хтось чекає грошей після війни, хтось планує після війни вимагати їх через суди. Уік в минулому році повернув до бюджету невитрачені, але не зміг переконати Мінфін розпочати програму компенсацій. В любому випадку, курчат по осені рахують. Побачимо, чи всі нові немережеві книгарні витримають до осені.

2. В чому справа? В традиційному літньому падінні на ринку, яке співпало з виснаженістю суспільства від війни, зі зневірою когось з українців, з боями під Харковом, але можемо констатувати 30-40% падіння ринку в квітні (до зимових показників). Думаю, нас очікує ще падіння 15-20% до рівня квітня. Книжковий ринок зростав завдяки тому, що видавці заповнювали західними бестселерами ніші, традиційно зайняті російськими книжками в наших книгарнях. Розігнавши виробництво, колеги зіштовхнулися з кадровим голодом у видавництвах, бажанням перекладачів заробити на синхроні для зарубіжних журналістів та політиків, на сповільненні обігу грошей в ринку. Перегрів ринку прав та перекладів суттєво збільшив "видавничу" собівартість більшості проєктів, а погіршення продажів знову порушило проблему неплатежів. Саме зараз був би потрібен хоча б несистемне вливання державних грошей в ринок, або у вигляді книжкових сертифікатів, для дітей і молоді, гроші на які є в бюджеті, але станом на сьогодні їхній рух не почався.

3. На ринку відбувається швидка заміна частки досвідчених авторів на молодь. Видані перші успішні і не дуже спогади військових, почався розвиток масових жанрів. Переважно, наклади не перевищують 1000 примірників. Це не гроші, на які можна утримувати сім'ю. Розвиток частки вітчизняної літератури на ринку від сьогоднішньої планки в 20-25% в грошах - спільна справа видавців, письменників, громад і держави. Рецепти є у сусідніх європейських держав. Мені найбільше довподоби досвід Естонії, країни, яка наповнює культурний фонд цільовими грошами від акцизів на алкоголь та сигарети. Приємно за Іларіона Павлюка та Видавництво Старого Лева, які продали сто тисяч примірників. Ця перемога привернула до вітчизняної літератури багато читачів, довела, що таке можливо і для інших. Попереду на нас чекає прихід військових після Перемоги на ринок художньої літератури, поява довгоочікуваного Великого Українського роману.

4. Не можу не зауважити про стан справ з друком книжок. Понад 70% потужностей з виготовлення книжок - у Харкові. Релокація цих підприємств настільки технічно складна, тривала та дорога у виконанні, і потребує механіків, яких немає, що може мати місце лише на теренах фантастики. Про стан справ з наявністю енергопостачання в Харкові не говорив тільки лінивий. Більшість друкарень вирішили цю проблему через генератори, які в рази збільшили енергетичну частину собівартості. Друкар, електрик, механік - переважно чоловічі професії. Хтось вже служить, хтось сховався в очікуванні, що його забронюють, або війна випадково закінчиться. Хтось очікує призову. Сьогодні стан справ в галузі залежить виключно від збереження кадрового потенціалу саме цих спеціалістів. Часу на заохочення та навчання жінок - немає.

Те, що ми маємо в галузі з робочими руками - частина загальнодержавної проблеми.

Тільки керівники держави, оцінивши наявну статистику, можуть дати відповідь питання, наскільки та чи інша частина економіки для нас важлива в ситуації, коли не вистачає людей на лінії бойового зіткнення. Впевнений, протиставлення економіки фронту - помилковий напрямок розвитку ситуації. Що більше потрібно - бронювання працівників електронних тоталізаторів, вантажників у супермаркетах, наглядачів за звірами в цирках, чи тих, хто друкує книжки, поки що не має чіткої відповіді. Тут - або-або, відкритий діалог із суспільством чи продовження принизливої і для військових і для цивільних ситуації з пошуком військовозобов'язаних біля метро та прохідних стратегічних і не дуже підприємств, або перемога сильного, коли галузям з великими грошима легше знайти порозуміння в діалозі з державою. На мою думку, варто вже зважитися і почати називати все своїми іменами.