Щодо державної служби в суспільстві існує досить сильне упередження – будь-яка дискусія про реформи та зміни упирається в тезу «там сидять спеціально, щоб красти». В основному, джерелом цієї тези є наші рідні MAGA-експерти, які набігають під дописи і розказують, що треба всіх звільнити, частину інституцій демонтувати, і взагалі чиновники нікому не потрібні.

То давайте просто, коротко та ілюстративно на прикладі Українського інституту книги. Зазвичай я його критикую (за ціннісні речі щодо популяризації читання), але зараз, навпаки, хочу звернути увагу, в яких умовах живе ключова установа, що відповідає за цілу галузь. Всі дуже люблять ходити на книжкові ярмарки, виставляти останні прочитані книжки, хизуватися своєю бібліотекою. О так, і народні депутати. Народні депутати особливо це люблять – фоточки: я молодець, прочитав/прочитала.

Вчора, 12.04.2025, на 71 році життя пішов у кращі світи Олександр Федорович Соловйов — чудова людина і прекрасний спеціаліст, із яким мене зв’язують дуже давні дружні і партнерські стосунки.
Упродовж багатьох років він підставляв своє юридичне плече Українській асоціації видавців і книгорозповсюджувачів у розв’язанні непростих колізій, у які ми потрапляли, а також у підготовці численних проєктів законів, урядових постанов та нормативних актів, спрямованих на підтримку та розвиток вітчизняного книговидання, які УАВК масово подавала до органів влади різного рівня на початку 2000-х. Пам’ятають його і велика кількість видавництв, які зверталися за юридичною допомогою до Олександра Федоровича й отримували її. Боляче, що покидають нас люди, які є носіями пам’яті про нашу боротьбу за українську книгу доби незалежності, забираючи її із собою...
Світла пам’ять тобі, друже і колего Олександре!