Минулого тижня в різних гілках фейсбука відбулися обговорення самодостатності автора. З дозволу автора копіюю пост Антона Санченка, автора та видавця:

Я відчуваю потребу висловитися щодо останнього раунду срачу "видавець нє нужен", поки ви не забули, до чого високі сторони долаялися.

Справа в тому, що я як свого часу жрець Тіресій, можу пристати і до валки видавців і до валки самвидавчих авторів в залежності від того, хто перемагатиме.

Більше того, я став самвидавчим автором ще у 2003 році, набив усі гулі і зруйнував усі ілюзії щодо перспектив самвидаву ще тоді, і полюбив свого першого видавця Фінкельштейна вже за те, що його видавництво взяло на себе усі ті непоетичні речі, з якими стикається автор - редагування, коректуру, обкладинку, поліграфію - здав рукопис і вуаля. Через три, здається, місяця готова книжка, яка нормально читається (бо шрифт), не розлазиться в руках (бо біндер) і не пачкає фарбою з обкладинки руки (бо матова плівка), бо це не перша книжка, яку вони видають, чорт забирай, і всі свої гулі вони набили ще за сотню книжок до твоєї і вже не експериментують.

Скажу відверто більшості самвидавчих авторів (я не виняток) - ваші обкладинки гівно, навіть якщо ви їх ретельно продумували. Бо ви роками думали про те, що в вашій такій унікальній і вистражданій книжці, а треба думати, як вона виглядатиме на полиці серед інших книжок саме зараз. Хоча б серед книжок свого видавництва. Для цього художник має пахати на конвеєрі і слідкувати за трендами. Жоден самовидавець не здатен його загрузити замовленнями в такій кількості, і занадто самозакоханий в свою книжку, щоб дати розкуто творити іншому. Бо обкладинки теж творчість, прикинь. Втім, творчість обкладинкаря теж треба обмежувати, я колись рахував Іллі Стронговському, у що в Україні обійдеться розрекламована ним західна обкладинка, для якої дизайнеру знадобився 40 відерний акваріум, модель Титаніка і айсберг з пінопласту. Не для наших цін на книжки і тиражів 1 тис.
Для ізоляції самозакозаного обкладинкаря від самозакоханого автора, узгодження їхніх вимог і відповідальних грошових рішень потрібен видавець. І взагалі, кожна книжка - результат командної роботи, всі ці добродії вказані на технічній сторінці, 5-6 чоловік, і це не рахуючи власне поліграфістів.

Витрати на макет і витрати на поліграфію (в свою чергу друкарі та виробники паперу, фарби, облалнання, аж до лісорубів і лісників) десь рівні при українських типових накладах. Третю приблизно таку ж частину в ціні книжки складають витрати книгарень і логістика. Цих людей ви вже можете бачити вже кожен день в книгарні, а не тільки на Арсеналі, де всі три складових вартості всього сукупного українського книговидання, виражені в людях, збираються раз на рік. Це вражаюче видовище. Вулик. Мурашник. Орда.
Уявіть собі, що на просторах Арсеналу зібралися самі автори. Чесно кажучи, їм вистачить генделика біля входу.
На Арсеналі, практично щорічному з'їзді галузі, коли бачиш скільки насправді людей в ній задіянр, в розумного автора мають відпасти усі претензії, чому йому перепадає лише 10% роялті від цього пирога.

Чи можна щось скоротити? Можливо. Чи зможе автор без цього обійтися - хто як.

Бо найцікавіше починається, коли книжка вже надрукована.

Далі буде.

Першоджерело 

Інтелектуальний локдаун. Тільки сьогодні до мене дійшло, що ми живемо в ньому багато років. Кіно, за рідкісними винятками, в загоні, книги в бібліотеках, в основному, старі, освіченість замінена дипломом, міністри пропагують нечитання книг, депутати вважають за краще переглядати сайти з повіями і машинами, рівень дискусій в суспільстві радує своєю одноманітністю. Літературознавство, як наука, зупинилося на класиці. Поети перестали збирати стадіони і площі.

Запитуючи друзів раз на тиждень про те, що вони читають, я намагаюся організувати хоча б коротке обговорення книг між ними.
Видаючи книги вже 30 років, я можу порівняти книжкові ринки різних країн і тільки на одному бачу однозначну тенденцію стабільного падіння попиту - на нашому. Незалежно від мови.

Ті, від кого залежить доля інтелекту нації - задумайтеся не тільки про рейтинги, будь ласка.

Фото Станіслава Лема тільки для того, щоб нагадати, що наступний рік в Польщі названий ім'ям нашого земляка-письменника, народженого у Львові. Чи багато ми приділяємо увагу йому, Агнон або Целлану?