Як важко просувати свій продукт на зарубіжному ринку! І яке задоволення і втіху можна відчути, коли це-таки виходить! Тим більш, коли сказане стосується української книжки і українських авторів. Днями побачив світ арабський переклад книжки директора Видавництва Ніка-центр, дипломанта "Коронації слова" Володимира Самойленка "Час розкиданого каміння", виданого єгипетським видавництвом "Сефсафа".

Арабський книжковий ринок дуже специфічний, як, звичайно, і будь-який. Проте закритість і вимогливість усе ж сильно відрізняє його від європейського та американського. Саме тому вихід там української книжки робить це важливим камінчиком у мості порозуміння між нашими культурами. Важливою рисою того ринку є безперешкодний доступ видання до майже будь-якої арабської країни, незважаючи, де саме воно побачило світ арабською мовою. Щодо мови - переклад виконав один з найкращих фахівців у цій царині, ліванський філолог і мовознавець Імадеддін Раеф. Це теж знаково, бо Раеф ніколи не перекладає те, що йому не подобається. І це дає надію на зацікавленість тою книжкою арабського читача. Видання здійснено за підтримки Українського інституту книги.

Про що ж книжка? Про те, як складно подеколи буває відділити сьогодення від днів минулих. Про те, чи прийшов час збирати каміння, і де його шукати – на теренах Батьківщини чи в спекотній Африці? А може у власному майбутньому? Роман занурить у минуле, у бурхливі дев’яності, й виштовхне у цинічних двохтисячних. За однудобу головний герой пройде щонайменше два шляхи, які тойдуть паралельно, топеретинаються, а то й розходяться, щоб більше не зійтися. Друзі, однокласники, вороги. Кумеднісучасні реалії, не меншкумедні, а подеколи й трагічні подіїминулого. Скажені авантюри, пристрасті, зради. Каміння, каміння, каміння… Чи прийшов час його збирати, чи, може, той час ще попереду?..

На фото шасливий автор Володимир Самойленко і його видавець Мохамед ЕлБаалі у Шарджі на Конференції видавців у листопаді 2021 року.

Популізм, можливо, допомогає отримати феєричну перемогу на виборах, але напевне зашкоджає вирішенню гострих системних проблем.
Моя бабця, царство небесне, пережила і голодомор, і війну, і радянські дефіцити. Та вона якось все так вправно планувала, що навіть під час пустих полиць у магазинах, в неї було прибережене на свята згущене молоко для тістечок. Вона вірила своїм очам та не вірила заявам уряду, бо за роки життя впізнала ціну словам політиків.
Минули роки, до влади прийшли молоді, енергійні та амбітні люди. Вони опанували найвищі посади, отримавши величезний кредит довіри від виборців. Але сьогодні, складається таке враження, що нові українські урядовці спеціально роблять дурню заради позитивних меседжів та послідовно укріплюють невіру до себе.
Як можна вірити урядовцям, які влітку об’явили, що після 100% вакцинації вчителів школи працюватимуть. То був неабиякий поштовх дощеплення - 92% вчителів України вакцинувалися! Що у результаті? Половина шкіл України закрита чи то на канікули, чи то на карантин, чи то заради економії тепла. Може то був такий собі хитрий план, але як можна щось планувати у таких умовах батькам дітей молодших класів?
Як можна вірити урядовцям, котрі вже третєхвильово готують ліжка у шпиталях, а люди вмирають через нестачу кисню. Сьогодні Україна у лідерах по рівню смертності від ковіду. Впевнений, одна з причин такої великої кількості втрат - це неосвіченість населення та недовіра до влади щодо ефективності щеплення. Плюс той клятий популізм та гонка за відсотками, коли вакцинують молодь замість літніх людей, які в першу чергу потребують захисту.
Щодо освіти та освіченості. Для спростування ахінеї з чипуванням та інших закидів антивакцинаторів достатньо елементарних знань шкільної програми з біології. Критичне мислення, що розвивається читанням, допомогло б прискіпливо ставитися до фальшивок у мережі щодо коронавірусу. Чому тоді влада не звертає уваги на те, що цього року не вистачило грошей на друк підручників з біології? Мовчу вже про закриття книгарень, бібліотек та катастрофічне падіння книговидавничої галузі.
Тепер про газ. Про захмарну ціну газу на європейських ринках чули всі, але уряд показово заспокоює громадян: «Не хвилюйтеся, ціна на газ для домогосподарств не підвищиться». Це така мантра без уточнення, чи вистачить тих запасів для населення до закінчення опалювального сезону, чи ні. Для промисловості газ вже подорожчав на 440%. Платіжки за комунальні послуги давно захмарні, підвищувати вже нема куди, а ось на роздрібних цінах у супермаркетах обов’язково все відобразиться.
Наразі про економію. У Китаї сьогодні світлофори відключають заради економії електрики. В Україні катастрофічно не вистачає вугілля для ТЕЦ, але щось взагалі не чутно закликів про ощадливе ставлення до електроенергії та енергоресурсів. Ця вразлива тема не підсвічується, а навпаки у новинах офіційно повідомили, що доручень від РНБО про віялові відключення не надходило. Після таких заяв моя бабця вже точно б пророкувала аварійне відключення електромереж та пішла б поповнювати резерв батарейок, свічок, сірників та дров для опалення.
Нарешті про відповідальність. Якщо поводитися з населенням, як з малими дітьми, то хтось повинен взяти відповідальність на себе. Держава таку ношу неспроможна потягнути. Чому тоді відношення до українців, які відстояли незалежність країни, як до нерозумних немовлят? Мала дитина — не виспишся, більша дитина — не наїжся, велика дитина — не вберешся? Де популізм - там брехня. Де брехня – там недовіра. Де недовіра – там агресія і радикалізація. А далі біда…
Моя бабця пережила і голод, і холод, і війну, та завжди казала: «До булави треба голови!». Мабуть і ми якось впораємось, але потрібна голова, та бажано не одна…