Про книжкові виставки і не тільки.
Про стан книговидання і книжкової торгівлі.
Про культурну політику.
Про майбутнє.
Серія публікацій. Шоста частина.

16. Переходимо від суто книжкових питань до питань інформаційної безпеки, інформаційного впливу, інформаційного спротиву та інформаційного тиску на ворога. Спочатку про українців і росіян за кордоном. На жаль, кількість росіян та "радянських людей", якими себе вважають емігранти 90-х навіть зараз переважає в більшості країн кількість українців останньої хвилі. Ця російська спільнота не завжди пропутінська, але завжди згуртована інформаційно-культурними потребами і частково поглинає українську спільноту. "Русские магазины" в Німеччині з українськими в значній частині продуктами, російське телебачення, російське кіно, від якого ми тут вже вилікувалися, російські новинні сайти, життя їхніх зірок, російські блогерки. Спільний тиск на сферу обслуговування, щоб з ними (і нашими, на жаль, біженцями) в країнах Балтії, щоб з ними спілкувалися російською, спільний досуг та навчання дітей з російськими мультиками. Російські книгарні, з гарним асортиментом, бо українських немає, російські корови на єгипетських та турецьких пляжах, російський бізнес в Лондоні та Дубаї. Все це не зликло, все це потребувало реагування в культурній сфері ще в 2014, особливо в 2022, а зараз - вже пригоріло і шкварчіть. По-перше, не всі в Європі були нашими друзями в 2022, хтось за майже три роки прийшов до тями, але хтось і стомився від криків московських посіпак про те, що Європа витрачає останні євро на нікчемну війну в Україні, і вірить цьому. Всілякі шарії вміють просунути свої клешні дуже далеко. Школа ФСБ/КДБ непогано вчить своїх агентів. Українці за кордоном гарно вміють пристосуватися до обставин, толерантні, часто кваліфіковані, працьовиті і... не завжди патріотичні. З того, що має створити нове міністерство, яке буде опікуватися цими людьми, підкреслю наступне:
- консультативна робота, як по справах вдома, так і в країні перебування, юридична допомога;
- відкрита культурна політика, умовно безкоштовні електронні українські книжки, фільми, музика, музеї;
- релігійні послуги;
- книжкові виставки та творчі зустрічі;
- мережа саме крамниць саме українських товарів - гречки, сала, капусти, огірків та курчат, житомірських шкарпеток та харківських солодощів, львівської кави і херсонських гарбузів. Як? Не знаю, можливо, запрацює грантова система;
- українські книгарні, в столицях та великих містах, в т ч і онлайн, з європейських складів;
- оплата повернення;
- і головне, постійна робота з тими спільнотами, що є і створення нових.

17. Інформаційна сфера в середині країни сьогодні знаходиться в стані апатії. Російські ІПСО, нарративи та ботоферми, створюючи в суспільстві постійну атмосферу нервового стану, не знаходять постійного відповідального спротиву. Суспільство все більше ховається в кокон не тільки від поганих новин, від реальності взагалі. Культурні спільноти не згуртовані і налаштовані на самознищення. Письменники частково воюють, частково не пишуть через травму, частково ниють в фейсбуках молоді на старших і навпаки. Нам говорять про нову літературу, а я бачу звичайну картину занепаду старого і появи нових імен в кількості не набагато більшій, ніж старі. Нова поезія? В обмеженій кількості військова. Нова музика? Ні. Новий театр? Так, але потрібно зрозуміти кількість тих, хто це бачить через обмеженість заходів в частині країни. Багато хто говорить про непотрібність Мінкультури в цих умовах. Ні! Міністерство справжньої української культури повинно бути побудовано на тих засадах, на яких працює французький Мінкульт - головний вирішувач проблем, головний посилювач перемог, головний драйвер змін. Чи є така можливість без грошей і кадрів - ні! Чи можливо знайти кадри і гроші - так, якщо системно працювати з партнерами і внутрішнім середовищем, не боятись корпоративних публічних сварок та міжнародних проблем на кшталт минулорічного розбрату в сфері кіно за держзамовлення та постійного загострення з Польщею по спільним історичним подіям. Чи є шанс, що всі ці хвороби буде залито грошовим дощем. Теж ні, але згуртованість має визначити цілі і задачі і спільно їх розв'язувати.

18. Тепер про міжнародні культурні заходи за участі росіян, тобто майже всі. Це - складно. Жорстка внутрішня настанова на заборону співпраці з "хорошими русскими", які об'єктивно з нами, а не з путіним, на тлі загальноєвропейської підтримки цих людей і нерозуміння відмови українців від спілкування призводить до того, що на кожному великому світовому чи європейському заході кожен українець постає перед вибором взяти участь і отримати хейт всередині, або не взяти і отримати непорозуміння з європейцями, які живуть в інших обставинах. Культурні заходи - не спорт. Змагання і виставки не тотожні. Фестивалі - це не тільки про перемогу, це якраз про участь, яка вже часто є перемогою. Культурні події є частиною постійного процеса, який складно оцінити в медалях. Держава та наші творчі спільноти зацікавлені саме в постійному тиску і спілкуванні. Але до якогось рівня з червоними чи зеленими лініями. Мова про те, що за "хорошими на 99%" йдуть "хороші на 51", а за ними колоннами заходять "хороші на 10% руські". І немає єдиного способу виміряти цей відсоток. Вихід в міжкультурному комітеті/союзі, який має обговорити засади участі в міжнародних заходах, від імені держави, творчих, галузевих союзів звернутися до міжнародних гравців з нашими принципами і вимогами, а далі спільно привчати європейців до червоних ліній, а нашому суспільству пояснювати компроміси. Да, складно і конфліктно і з перспективою репутаційних втрат. Інакше - ніяк. Просто буває тільки на Єдиному Марафоні, або в підручнику "Краткий курс истории ВКП(б)". Подвійність ситуації в любому випадку знищує авторитети і показує нас європейцям незрозумілими некомпромісними азійцями, що іноді, правда, дуже зручно.

На фото - спосіб просування Північної Кореї в Європі.

Далі буде.

Про книжкові виставки і не тільки.
Про стан книговидання і книжкової торгівлі.
Про культурну політику.
Про майбутнє.
Серія публікацій. П'ята частина.

13. Про законодавство в галузі. Як ми раділи, що з'явився в червні 2022 закон, що забороняє книжки походженням з двох держав-агресорів, ще більше ми зраділи, коли в червні 2023 він був підписаний Президентом та опублікований. На жаль, підзаконні акти, без яких правоохоронці не можуть активно вилучати таку продукцію в місцях продажу, і які мали бути ухвалені Кабміном в 90-денний термін після набуття законом чину, не з'явилися навіть у червні 2024, і не з'явилися навіть сьогодні. Вони блукають в коридорах трикутника КМ-Мінкультури-Держтелерадіо. Всі намагання щось зрозуміти нагадують польот над Бермудським трикутником - небо чисте, воду видно, але де поділися зниклі літаки та кораблі - не зрозуміло. Впевнений, що цей щасливий час настане, але з'явиться щось нове, що залишить завезену до 2022 року російську книжку у вільному продажу, але хоча б мають вилучити книжки 2022-24 і вже 2025 років, які з'явилися відомо звідки в нашій роздрібній торгівлі. Приблизно те саме стосується піратських книжок, що друкуються нашими піратами з вихідними даними Молдови, Латвії, Казахстану з вказуванням року видання, що передує тим рокам, коли автор задумав свій твір. При бажанні і використанні нескладних мозкових операцій, що не потребують використання штучного інтелекту, кожен правоохоронець зможе виплутатися з трьох сосен, шукаючи піратський слід на таких книжках російською мовою.

14. Про недіючий закон щодо повернення частини видатків на оренду книгарень я писав. Зрозуміло, коли в часи війни держава не може фінансувати свої витрати повністю. Можливо, є сенс визначити інші способи використання цього закону. Наприклад, в перший рік (тепер вже 2025) фінансувати 25% суми і при цьому відпрацювати нескладні механізми його втілення. Що стосується закону про сертифікати, тут інша ситуація. Держава взяла на себе зобов'язання перед своїми молодими громадянами, які тільки починають свій шлях і залучення їх до купівлі книжок навіть за державні гроші - важливий кров у вихованні майбутніх свідомих та освічених патріотів України. В таких випадках, думаю, держслужбовці, від яких залежить результат, мають напружити всі свої можливості, щоб встигнути погодити паспорти бюджетних програм, налагодити програмне забезпечення і вирішити питання в цьому році. 370 мільйонів гривень- величезна сума для нашого комерційного ринку. Ще один закон знаходиться в стадії розробки. Він має прийти на заміну застарілих актів, що регламентують надання обов'язкових примірників і ідеологія побудови яких залишилася нам з радянських часів. В ті часи, коли наклади складали десятки та сотні тисяч примірників, а гроші перекладалися з бездонних державних ідеологічних кишень в інші бездонні державні бібліотечні фонди, обов'язкові примірники йшли на поповнення великих системоутворюючих бібліотек. Наклади впали на два і навіть на три порядки. Видавці, вже приватні, продовжують фінансувати бібліотечну систему. При напрацюванні проєкту закону видавців не залучили, ми маємо тепер сперечатися з невідомими нам авторами проєкту, коли його створено на старій основі.

15. І, нарешті, про можливий проєкт закону про єдину видавничу ціну. В цивілізованих країнах ціна книги друкується на обкладинці, а закон про єдину ціну має прописувати всю систему фінансових і організаційних відносин в галузі - рівень знижки гуртовикам та книгарням, яка має обов'язково зберегти гуртовіків на ринку (в Україні ця категорія бізнесу знищена через азарт мереж щлдо відтискання видавців по знижці до собівартості), правила проведення акцій операторами рітейлу (наприклад, часто забороняють знижки протягом першого року), правила надання товару на реалізацію (частіше, без переходу права власності) та повернення, правила зворотного викупу видавцем у книгарень (так, і таке буває), рівень знижок і націнок при продажу в бібліотечну систему (так, націнок), як паперових, так і електронних книжок. Для тих країн, де інфляція часто заставляє змінювати ціни, замість ціни на обкладинці працює кьюаркод, що веде до спільної бази даних видавництв. Замість цього маємо тільки комп'ютерну базу Книжки на ринку, створену для видавців спеціалістами УІК, і яка виглядає перспективною базою для купівлі книжок бібліотеками. На жаль, Україна залишилася однією з всього лише трьох країн колишнього СРСР, яка так і не створила єдину каталожну базу бібліотек. Відсутність подібної бази може бути вигідна тим, що не дає суспільству побачити величезну кількість книжок походженням з РФ та РБ в фондах, а контролюючим органам - звірити наявність стародруків в фондах.
І, щоб не закінчувати на мінорній ноті, хочу повідомити, що на виїзному засіданні Комітету ВР в Харкові минулого тижня розпочався детальний розгляд проблем функціонування галузі (на фото мій виступ з Франкфурту) і ми очікуємо серйозного прориву до кінця року.

Про книжкові виставки і не тільки.
Про стан книговидання і книжкової торгівлі.
Про культурну політику.
Про майбутнє.
Серія публікацій. Четверта частина.

10. Видавці займають вільні після росіян місця на ринку, відкриваються книгарні, автори пишуть нові книжки… Все добре? Ні. Книгарні не тільки відкриваються, але й масово зачиняються. На Сході, на Півдні, у містах, в яких немає постійного потока переміщених осіб, які є драйверами попиту через відсутність домашніх бібліотек, та через відсутність якісного асортименту в публічних бібліотеках. Автори пишуть, але не всі. Багато письменників воюють, причому не всі з них в стані писати на війні. Хтось з тих, хто в тилу, або за кордоном, пише набагато менше чи взагалі не пише через травму, це, в першу чергу стосується тих, хто старше. Видавці… вони, здебільшого, є оптимістами, бо вони протрималися на цьому ринку довго і навчилися бачити кожен позитивний сигнал, не зважаючи на негативні. Хтось з них навчився залучати спонсорські кошти, хтось звик економити на всьому. Крім перелічених вище позитивних сигналів маю записати кілька проблемних, а саме:
- потенціал російськомовного імпортозаміщення українським вичерпано;
- зростання вивчення іноземних мов читачами призвело до зростання вже іншого імпорту, - англомовних книг, а для ринку з 15-20.000 назв активного асортименту загроза від ринку з 3 млн назв є суттєвою;
- загальний стан справ на споживацьких ринках з початком холодів погіршується;
- загроза відключень світла, загроза психологічного стану читачів через російські наступи та іпсо;
- заповнення попиту на українську класичну літературу, в першу чергу, розстріляного відродження, та українську історію;
- швидкий розвиток ринку фентезі та романтичної літератури, обмежена кількість читачів в цій ніші призведе до падіння середніх накладів на тлі зростання асортименту;
- продовження еміграції з поступовим переходом дітей на літературу тих країн, де вони отримують освіту;
- несистемний попит бібліотек.

11. Не можу сказати, що бібліотеки зараз не купують книжок. Значна частина керівників громад розуміють необхідність хоч трохи поповнювати бібліотеки, які потребують нових книжок. Держава, хоч і виділяє смішні кошти під постійним тиском «культурної спільноти» досі не спромоглася ухвалити рішення про власну політику в бібліотечній сфері. Проєкти законів, що з‘являються, жодного разу не відповіли на кілька питань, які потребує спільнота:
- скільки Україна на підконтрольній території потребує бібліотек;
- чи мають в умовах скрути публічні бібліотеки дублювати шкільні, чи обмеження користування бібліотеками в школах дорослими читачами настільки не порушні, що їх не можна змінити і створити в малих та середніх громадах одну бібліотеку замість двох. Подібні експерименти на початку 2000-них ставили на Рівненщині, і жоден читач не постраждав, але особливості формулювань в бюджетному кодексі в часи створення громад, заблокували подібні дії, бо підтримка шкіл фінансується за рахунок освітньої субвенції, а культурної субвенції місцеві громади не мають (чому?);
- забороняючи фондовидачу російських за походженням та радянським російським за мовним принципом книжок в фондах бібліотек, МКІП (тепер МКІСК) не надає жодного механізму масового, наднормативного списання цих, вже не потрібних читачеві, книжок, і заміни їх на сучасний україномовний асортимент;
- виконання закону про англійську офіційну мову замовчується з точки зору наявності хоч какої кількості англомовних підручників, словників та класичної художньої літератури в шкільних та публічних бібліотеках;
- позбувшись бібліотечної системи і переклавши її на місцеву владу, держава зняла з себе відповідальність за масове безсистемне закриття бібліотек заради приміщень, за виконання тих нормативів, які існують з часів Уряду Яценюка, за оновлення цих нормативів, за відсутність жорстких вимог для бібліотек вищих навчальних закладів, за професійну освіту та підвищення кваліфікації бібліотекарів, за оновлення комп‘ютерного парку та якість інтернету;
- через погані побутові умови, відсутність ремонтів, нормального опалення, бібліотеки в громадах часто не в стані виконувати своє завдання і існують невідомо для чого, як склади радянської макулатури;
- в нашій країні, на відміну від європейських стандартів, бібліотеки не стають медіатеками, майже не мають в фондах на твердих носіях відео, аудіо, комп‘ютерних програм та ігор;
- на жаль, майже не представлені в фондах бібліотек література для слабозорих (кегль 19+) та шрифтом Брайля, хоч вони і є на книжковому ринку України.

12. Питання розвитку бібліотечної мережи, відповідності її кількості населення та запитам населення має стати одним з пунктів модернізації країни за спонсорські або державні кошти. Держава має не стільки визначитися про гроші тут і зараз, скільки про механізми і нормативи, які мають працювати після завершення бойових дій. Єдиний постійний драйвер зростання книжкового ринку в демократичному світі - стабільні постачання якоїсь фіксованої кількості більшої частини ринкового асортименту до бібліотек, коли видавець має бути впевненим, що може залучати гроші для видання нових і нових книг і є фіксована частина накладу, грошова подушка від держави, яка дозволить відбити інвестиції. Те саме стосується розвитку книгодрукування в частині національних авторів. Мені виглядає позитивною і логічною для України естонська версія розвитку культури:
- всі гроші від акцизу на алкоголь та сигарети йдуть в Культурний фонд, який через залучення експертів, що є максимально відомими в країні діячами різних галузей культури, активно працюють з пропозиціями митців всіх напрямків культури для виділення коштів авторам - сценаристам, письменникам, композиторам, художникам. Відповідальність тих, хто ухвалює рішення за кураторським принципом не пов‘язана з прискіпливим аналізом калькуляцій, який часто вбиває бажання видавців брати участь в держзакупівлях, а з виділенням фіксованої суми в залежності від якості продукту через видавців, які мають не только випустити той чи інший наклад книжок для бібліотек, профінансувати виділенні державою грантові кошти авторам НА ДОДАТОК ДО ГОНОРАРУ, а й забезпечити наявність додаткової частини накладу, профінансованої самим видавництвом на вільному ринку;
Таким чином держава не намагається витрясти душу бізнесу перевірками калькуляцій, а допомагає там, де така підтримка потрібна, без втручання в економічну діяльність бізнесових суб‘єктів. Коли ми говоримо про культурну політику, єдиним результативним кроком в умовах українських реалій є підписання і постійний моніторинг виконання довгострокової дорожньої карти галузі між державою та галузевою асоціацією.

Наступна публікація має прояснити картину із законодавством про фіксовану ціну, культурну політику за кордоном та захист національної інформаційної сфери.
Далі буде.

Про книжкові виставки і не тільки.
Про стан книговидання і книжкової торгівлі.
Про культурну політику.
Про майбутнє.
Серія публікацій. Третя частина.

Про книжкові виставки і не тільки.
Про стан книговидання і книжкової торгівлі.
Про культурну політику.
Про майбутнє.
Серія публікацій. Друга частина.

4. Український стенд у Франкфурті складався з двох частин, між якими стояв розділитель - закрите приміщення для одягу, речей, кавомашини та стійка-рецепшн. В одній з частин - заходи і маленька частина експозиції стенду, в тому числі, знищені обгорвлі книжки з друкарні Фактор. Абсолютно правильно, що частина експозиції була такою. В другій частині - столики для перемовин, панелі експозиції для книг, які надали видавці (після виставки ці книжки мають поїхати до бібліотеки, яку вказали українські дипломати, і це добре. Взагалі, кожна наша книжка, яку отримали зарубіжні українці - це добре). Чи ці дві частину стенду були єдиним цілим? Ні. Олна частина працювала на продаж, інша на промоцію. Чи була цікавою для гостей стенду та частина, на якій відбувалися заходи? Так, безумовно. Було пропрацьовано тематику заходів, привезено величезну кількість гостей з України та українців з Європи, на гроші кількох західних спосорів. Я кілька разів затримувався біля майданчику для заходів, було цікаво. Про агресію, про знищення культурних пам'яток, про травму, про культурний ринок, про літературу факту, про функціонування програм уік і т д. І так було рік і два тому. Ця частина стенду працювала на промоцію України, українські нарративи доносилися до журналістів, інтелектуалів, митців, зарубіжних українців, які це слухали. Меншою частиною до видавців, жодним чином до агентів. Серед тих, кого було залучено в спікери я навіть побачив двох видавців, але майже ніхто з "комерціцної" частини стенду в "інтелектуальній" частині не брав участь. Програма працювала на "образ", але не на "продаж". Великі видавці, що виробляють масовий продукт, автори масових жанрів (за виключенням умовно трьох людей, яких я побачив на Форумі) були на заходах відсутні. Чи це чиєсь недопрацювання? Ні, це інша концепція, яка, мабуть, була скерована під гроші спонсорів. Як і рік і два тому. Піднімаючи це питання, я не намагаюся нівелювати зроблене, я пропоную також своїм колегам з УАВК, у співпраці з УІК робити іншу, ще одну програму, в якій умовний Кокотюха з умовною Дашвар розкажуть про створення українських бестселерів, а умовні Павлюк та Жадан звернуться з екрану до зарубіжних видавців від імені письменників, які зараз у війську, умовні Орлова та Круглов запропонують свої каталоги прав.

5. На жаль, за час широкомасштабного вторгнення, коли Україна стала популярною темою в 2022-23 роках, ми, видавці, держава в особі МКІП та УІК, письменники та журналісти не змогли зробити український вектор в книговиданні зростаючим та модним. Потрібно назвати своїми іменами цю ситуацію - після 7 жовтня 2023 року воєнні кореспонденти, журналісти провідних світових ЗМІ перемкнулися на Сектор Гази, потім на інші теми. Навіть Авдіївка, Вугледар не змінили цього ракурсу. Це зрозуміло. Так і з ринком авторських прав. В багатьох країнах видавці, які купили права на українські книжки (все сказане не стосується дитячої книжки, там більше про малюнки, ніж слова), відчули дефіцит перекладачів і призупинили розвиток цього напрямку. Стимулювання перекладів, поява нових перекладачів на перекладних ринках - це завдання державних структур, разом з промо української літератури, як явища, а не набору конкретних книжок. Чи існує така програма в Уік? Так, вона з проблемами, але фінансується. Чи вона дає результат, який потрібно? Ні. Через неможливість трирічного бюджетного планування, грантові програми, які починаються в кращому випадку в травні, мають завершитися наприкінці листопада, гірше, до середини грудня, щоб встигнути отримати фінансування. Але не випадково в стандартних угодах на купівлю прав вказується термін 12 або 18 місяців, бо творчий процес книговидання неможливо вкласти в прокрустово ложе вимог українського Мінфіну. Погано? Ні, просто потрібно розуміти, що ця програма має стимулювати щось інше, ніж розвиток ринкового сектору перекладів - класику, ті книжки, які видаються опосередковано українськими видавництвами іншими мовами. Але стимулювати умовний "Пінгвін-Рендом Хаус" купити українське фентезі Чи детектив ця програма не зможе. Промоція авторів комерційного ринку має бути тим, що рухає весь цей вал презентацій - на виставках прав, яким є Франкфуртський ярмарок, подібні речі мають працювати на видавців та агентів. Що стосується ринку промоції всередині країни, то так, УІК має програму пропаганди читання, хтось з видавців вміє користуватися грошима цієї програми, і вона виконувала завжди свою роль пропорційно виділеним грошам на ОКРЕМІ грантові напрямки. Єдиної програми "промоція української літератури в Україні" створити за виділені державою кошти, мабуть, неможливо. Чи беруть участь в цьому процесі структури МОН, яке має більше десяти тисяч шкільних бібліотек, бібліотеки вищої школи і мільйони тих, хто навчається, питання теж риторичне. Міжміністерські програми існують тільки тоді, коли їх координує хтось зацікавлений з приватного сектора, в тому числі, професійні асоціації. Одним з головних напрямків діяльності УАВК на наступний період бачу саме питання бібліотек і внутрішньої промоції.

6. Українська книга за кордоном. Чи заважає їй наша державна політика в галузі (або її відсутність)? Я не скажу, що в цьому питанні все погано. 2022 рік став роком найбільшої волонтерської активності видавців, в першу чергу щодо направлення книжок переміщеним особам всередині країни та за кордон, менше - для військових. Цей напрямок активно відкрився з 2023 року. Сьогодні за кордоном працюють кілька маленьких книгарень, суто українських, які не дають суттєвого товарообігу через їх локації, маленькі обсяги, відсутність великого асортименту і розголосу. Але головне, чого бракує цим бізнесам - єдиної системи на основні країни знаходження українців в Європі. В традиційних книгарнях європейських країн іноді з'являються українські книжки, не дуже системно, нормально працює замовлення книжок в Україні Новою Поштою та Укрпоштою (з розумінням, що майже завжди книга вартує менше, ніж її доставка). Як таких, гуртових українських складів з великим асортиментом, в Європі немає. На відміну від нас, росіяни успішно створили мережу на кілька десятків магазинів по Північній і Центральній Європі з величезним асортиментом та нескладною логістикою. Ця мережа працює не тільки на пострадянську та російську сучасну еміграцію, вона, в першу чергу, працює на тих українців, що виїхали за останні три роки і потребують літератури зрозумілою їм мовою, якою все частіше, на жаль, стає російська. Росіяни навіть провели перший книжковий ярмарок російської літератури за кордоном, створили в Європі кілька активно діючих видавництв і розвивають всі ці вказані вище бізнеси. Де при цьому українські державні інституції, які мають створювати українську атмосферу хоча б для тих, хто все ще планує повертатися і живе в українському інформаційному полі? З того, що я можу запропонувати прямо зараз:
- відмінити 90-денне повернення валютної виручки для книжкової продукції;
- провести перший ярмарок української книги у Варшаві, Берліні або Празі;
- знайти можливість виділити державні або спонсорські зарубіжні гранти для створення української мережі книгарень в Європі.
На фото - один з німецьких павільйонів.

Далі буде

Про книжкові виставки і не тільки.
Про стан книговидання і книжкової торгівлі.
Про культурну політику.
Про майбутнє.
Серія публікацій. Перша частина.

1. Цього тижня відбувся черговий книжковий ярмарок у Франкфурті - головна подія книжкового року в світі. Місце, де зустрічаються Захід зі Сходом, Північ з Півднем. Місце, де головне завдання - продати, а для цього влаштовуються різного типу зустрічі, перемовини, круглі столи, інтерв'ю, вечірки та фуршети. Продати, в хорошому сенсі свою країну, зробити її можною, свою літературу, показати її відмінності від інших і спільне, чим можна пишатися. Продати права на книжки. Купити теж важливо. Так починаються і закінчуються письменницькі кар'єри і видавничі зльоти. Хтось з видавців спеціалізується на художній літературі, когось вабить нонфікшн, комусь потрібні альбоми живопису. Хтось видає вітчизняних авторів і отримує валюту в країну, хтось купує і несе в країну інші нарративи за наші гроші. Це складно організований багатополюсний, багатовекторний ринок. Іноді в цьому ринку важливу роль грає політика. Я на цьому ринку майже 35 років. Перший Франкфурт у мене відбувся в 1992. Колись нас вчили демократії через книжки, спонсоруючи переклади важливих для нас видань, і ми багато чому навчилися. Ми навчилися гостро відчувати справедливість і несправедливість.

2. В нашій країні війна, яка не зупиняється одинадцятий рік. Це більше, ніж дві світові війни разом. Ця війна йде менше, ніж в двох тисячах кілометрів від Франкфурту, який є найбільшим фінансовим центром континентальної Європи. Тут роблять гроші з грошей, гроші з товарів і гроші з емоцій. Перші вісім років Стара Європа обмежилася порицанням і схвилюванням, яке до 2022 року прийняло форму звичного мовного звороту, не заважаючи щоденно потискати тисячі російських рук. Від початку широкомасштабного вторгнення, коли наші партнери зрозуміли, що в підручниках демократії, які в 90-х були надано в Україну, сказано, що відверта агресія потребує прямої відповіді, була створена система допомоги Україні, за що ми вдячні партнерам. Частиною цієї системи є санкції, в тому числі на участь бізнесу з РФ в європейських бізнесових заходах і відсутність європейців на аналогічних заходах в Москві. І перший рік це було для Франкфуртського ярмарку законом. На другому році з'явилися кілька "кошерних" росіян, частково зареєстрованих на території ЄС та величезна кількість російських перемовників в агентському залі, учасників без стенду. При бажанні організаторів, їх можна було заблокувати, але це гроші, яких все менше в бізнесі книжкових виставок, і під це підклали логічну модель, що заборонені тільки стенди. Українцям два роки поспіль надавали безкоштовні стенди, за що ми вдячні як організаторам, так і тим, хто відповідав з українського боку - Український інститут книги , Ukrainian Institute - Український інститут , Інститут Гьоте в Україні, інші учасники публічної програми на стендах. Свій вклад в те, що українці зайняли набагато більш важливе місце серед книжкової спільноти, зайняли самі видавці, письменники, агенти, журналісти. Свою роль грала і Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів. Головний тягар організації взяли на себе співробітники УІК.

3. В цьому році щось знов змінилося. Російських стендів стало більше за рахунок лідера ринку, український стенд тепер за гроші, хоч і з серйозною знижкою. Война продовжується довше, ніж може чекати західне суспільство. Наше теж, але йому ніхто не надає вибору. Активність західних видавців біля українського стенду в 2022 році була вище, ніж в 2023, в 2023, ніж у 2024, і, якщо не буде екстраординарних зусиль, в 2025 знов впаде. Книжкові ринки стомилися від книжок про нашу війну, а принципово нової літератури в великій кількості не з'явилося, і це зрозуміло. Для прориву потрібно закінчити війну, профінансувати бібліотеки для принципового зростання обсягів на ринку, зробивши акцент на вітчизняну сучасну літературу. Ринок має давати можливість зберегти себе на ньому автору. Це складний повільний процес з невідомим результатом. Те саме й з можливістю Україні стати почесним гостем Франкфурту, як колись стала Грузія. Сьогодні ми не готові. Потрібна величезна критична маса перекладів іншими мовами протягом кількох років, вкладання державних грошей в ці переклади, постійна підтримка цього культурною експансією і промоцією. Сьогоднішній західний читач і видавець має на руках майже ту саму колоду українських карт, яку мав п'ять чи десять років назад. Мені багато закидають, що я не бачу молоду жанрову літературу. Бачу. По-перше, це набагато менше, ніж в маленьких в порівнянні з нами Чехії, Угорщині, Норвегії і суттєво менше, ніж в Польщі. По-друге, на жаль, результат в галузі накопичується роками, авторитети іноді зникають за життєвих обставин. Відсутність постійного плеча держави і, головне, створеної системи книжкового українського промо в середині країні і за кордоном, весь час збільшує кількість перекладної жанрової літератури на ринку. Саме в цій ніші має відбутися ренесанс. Ми не переб'ємо своїми виданнями вітчизняних авторів ані розкручений нонфікшн, ані філософську літературу, ані літературу мистецьку. Але художня, жанрова та дитяче - це рівень можливого. У нас є всі шанси, але... ринок потроху зростає щорічно, не створюючи нових реалій. Коли мені кажуть про революційне зростання в 2023, я пояснюю, що відбулося не зростання обсягів ринку, а їхнє падіння, але з імпортозаміщенням. Цей фактор вже не працює.

Далі буде.

П'ятниця, 18.10.2024, 10.15 ранку. Українські видавці, я та члени правління УАВК Віктор Круглов та Володимир Карасьов в мовчазному пікеті перед стендом Ексмо на Франкфуртському ярмарку.
Субота, 19.10, 13.00. - Стенду немає.
Дискусії не потрібні, потрібна позиція і дії.

To the Director of the Frankfurt Book Fair,

Dear Juergen Boos,

Ukrainian publishers are grateful for the support you have provided to them for the third consecutive year, including the booth and other assistance. Among the important issues for us is the prohibition against Russian publishers, who support the war through their taxes, from participating in the Frankfurt Book Fair. Unfortunately, this year we have seen the booths of five Russian publishing houses that endorse the war in the exhibition's electronic catalog. This situation is gaining attention in Ukraine, and for the members of the Ukrainian Association of Publishers and Book Distributors, it is crucial to know whether the reduction of sanctions against Russians is a conscious stance of the German Book Trade Association and the Frankfurt Book Fair.

With all best wishes,
Olexander Krasovyskyi,
in charge of President,
Ukrainian Publishers & Booksellers Association

Я не намагатимуся описати весь потенціал книжкової галузі, зосереджений в Харкові. Хто знає - той знає. Адже кожен пост, який збирає багато поширень, бачить ворог. Окрім того, в інших містах України працюють патріотичні українські видавництва, які у разі чого підхоплять з рук харків'ян прапор, якщо нам його стане тяжко нести (поки що ні). Справа в тім, що, коли Президент України Володимир Зеленський висловлює бажання допомогти галузі, галузь має відреагувати і повідомити можновладцям, які, я впевнений, намагатимуться виконати вимогу Президента, з чого саме і складається та підтримка.
1. По-перше, якщо видавництвам та друкарням, які системно втратили від дій ворога, можна якусь частину компенсувати із спонсорських коштів, не відриваючи від видатків на армію та озброєння, це буде важливо і чесно.
2. По-друге, ми маємо подякувати за те, що в останні перед вторгненням місяці галузь отримала є-підтримку. Це дало можливість багатьом учасникам книжкового ринку витримати страшні перші місяці великої війни. У разі проведення аналогічного заходу для галузі, він буде вдвічі ефективнішим для українських видавців, бо половина грошей не піде за кордон за книжки держави-агресора, як минулого разу. З іншого боку, для того, щоб читач отримав ті самі в середньому 6 книжок, суму необхідно подвоїти. За три роки інфляція в галузі перевищила 120%, зокрема, через процеси, не пов'язані з Україною. Однак, і це важливо, хочу запропонувати панові Президенту ініціювати зміни в системі допомоги громадянам в цьому питанні. П'ятирічна програма, згідно з якою, в перший рік людина отримує 2000 грн на книжки, в другий-третій - 1500 грн надає держава і 500 додає сам читач на віртуальну картку, щоб вся сума була доступною. На четвертий-п'ятий рік вже мова буде йти про співфінансування громадянин/держава на рівних, 1000+1000.
3. Як відомо, бібліотечна система є ключовим нереформованим активом з державної системи культурних, освітніх, медичних закладів. 11 тисяч бібліотек у 1800 громадах є непідйомною справою щодо заміни радянських та російських фондів публічних бібліотек (приблизно, 120 млн примірників зі 180 мільйонів). Але, якщо використати формулу 1800 бібліотек по одній на громаду та ще одна на кожні 50.000 мешканців для великих громад, ситуація стає реалістичною, починаючи з першого року після перемоги, або за рахунок іноземних коштів, що мають надійти від партнерів. Тим більше, ми можемо використати формулу співфінансування 50/50 для громад, які не знаходяться на територіях, які за часи вторгнення отримали проблеми.
4. І останнє. Ухвалений новий закон про патріотичне виховання несе в собі загрозу невиконання, якщо вчасно не будуть замовлені авторам, створені видавцями і закуплені для шкільних бібліотек освітянами книжки про наших героїв сучасності та минулого для більш ніж десяти тисяч шкільних бібліотек.
І головне, чого потребує галузь. Не допомоги у критичних випадках, а системної співпраці, з розумінням, що критичний стан, в якому вона перебуває десятиліттями, не виправлено.

Давайте відверто: росіяни не сьогодні почали знищувати українську книжкову галузь. Вони це робили тридцять років тому умовно ринковими методами, починаючи з роздавання премʼєром Черномирдіним та міністром Полтораніним фантастичних пільг та преференцій власним видавцям. Тут і звільнення від податків, і фіксовані ціни на папір, і домовленість із Соросом про багаторічну програму фінансування бібліотек, і збереження статусу книгарень при приватизації.

Тоді, на початку 1994, я написав статтю в газету "Бізнес" під назвою "Українському книговиданню залишилося жити чотири місяці". Перші ринкові спроби робити щось українське захлинулися під дев'ятим валом ринкових книжок з півночі. В тому числі і до бібліотек. А держава... мовчала ще майже десять років. Тільки на другому терміні Президента Кучми Олександру Афоніну та ще декільком лобістам вдалося затиснути головного фіскала та фінансиста країни Миколу Азарова і домогтися податкових пільг, які продовжили виживання ще на якийсь час, поки росіяни не почали новий етап експансії - купівлі тих книгарень, що вижили одночасно з побудовою власних мереж в Україні. Це збіглося з крутим піке українських друкарень, книжкових, газетних, обласних державних та небагатьох приватних. Навіщо друкувати, якщо все привезуть. Тут вже і до бібліотек стало дедалі складніше потрапляти українській книзі, і міністри вчилися, як робити підручники у росіян протягом років десяти, аж до 2014.
Без жодного сумніву, країна стала жертвою агресії в інформаційній сфері не в 2014 році. Ще з часів створення каналу "Інтер" українські політики вибрали російського "старшого брата" для просування в інформаційній сфері. Навіть президент Ющенко не виправдав надій зорієнтованої на нього письменницької спільноти: друк книжок суттєво не зріс, корупції галузі побільшало, а з нею на ринок у брудних черевиках зайшли росіяни. Донецькі книжники були передовим загоном росіян. Маю в своєму багажі кілька історій тих часів, пов'язаних із серйозними погрозами, шантажем, ризиками для бізнесу і не тільки. Тепер це вже не виглядає дивним.

Мені є що сказати про подальші дії - перша спроба повністю заборонити ввезення книжок з держави-агресора, яку ми зробили вдвох з депутатом Остапом Семераком на початку 2015 року вперлась в нерішучість прем'єра Яценюка. Проте, біда була не лише у тому, що він побоявся втрутитися в інформаційний ринок, а й у недалекоглядності більшості видавців, які повірили в російську "лякалку", що без їхніх книжок не витримають книгарні.
А тепер ще раз відверто - я не можу логічно пояснити, чому Президент Зеленський рік не міг знайти часу підписати закон про заборону розповсюдження, друку і ввезення книжок походженням з РФ та РБ, чому Кабмін та МКІП вже майже рік не можуть ухвалити порядок вилучення російських книжок та ще кілька підзаконних актів до цього закону. Хіба не очевидно, що це знову тягне нас у сумне провалля повзучого повернення росіян через чорний та сірий ринок, маркетплейси та базари?
Першу велику харківську друкарню знищили влітку 2022 року, другу - на початку 2024. Сьогодні - вже третю. Випадковість? У нас така конкуренція серед друкарень, що видавці можуть спати спокійно? Ні, вже зараз можна розмістити замовлення на кінець липня. Після сьогоднішньої атаки ціни зростуть, терміни - збільшаться. На скільки? Не знаю. Чи сильно відрізняється ситуація від енергетики? Так. Енергетикам допомагає вся Європа, до них прикута загальна увага. Видавці та друкарі інтелігентно мовчать. Галузі бракує друкарів: хтось воює, хтось ховається. Чоловіча професія. Через це у друкарнях основні друкарські машини крутяться лише в одну зміну. У деяких вже один друкар на дві машини, але друкарські машини - не ткацькі верстати 21 століття - для того, щоб працювати на другій машині, першу зупиняють. Невже ніхто не чув, як книговидання криком кричить: «Дайте забронювати кілька десятків людей, ми ж зупинимося!" Ті, хто це читає, резонно зауважить - перед законом всі рівні. Так то воно так, але трішечки не так! Заброньовані ІТ-вці гральних бізнесів, вантажники супермаркетів, водії інтернет-змі. Що ж виходить, не всі рівні?

Друзі, галузь вже не може вдихнути, це дихання паралізованого. У минулому році видано трохи менше 25 млн книжок, з них близько 15 - освітня література разом з підручниками. Це зростання? Якими накладами видані ті книжки, що займають місця в нових книгарнях?! Цьогоріч за майже 5 місяців - 5,4 млн. Порахуйте, скільки буде за рік навіть якщо вдасться втримати сьогоднішній рівень. Друкарні - це Харків. Сьогодні вже немає можливості їх релокувати. Навіть не через гроші - через кадри. Навіть невеличку, але важливу нетвердо дану обіцянку надати генератори влада не виконала. Ухвалено концепцію військової освіти для школярів. Це - добре. Але це - ціла система друку книжок, окрім підручників. Хто може це зробити? Видавці? Вони в одному човні з друкарнями. Автори? Їх в десять разів менше, ніж має бути для країни такого розміру. У справжнього фронту, на якому б'ються герої ЗСУ немає справжнього інформаційного тилу. Те, що не встигають винищити росіяни, вміємо добити власними руками.

На фото касета Граду біля офісу Фоліо в квітні 2022 року