ТОП 5 ПОДІЙ

Важливо

Книжковий ринок

Пропозиції зміни законодавства для боротьби з кіберпіратством

вер. 28, 2020
Переглядів: 652
Written by
Пропозиції зміни законодавства для боротьби з кіберпіратством

На моє прохання юристом члена Асоціації видавництва «Форс» Євгеном Шириносом було проведено величезну роботу і підготовлено пакет змін до низки законів України в царині захисту літературного контенту та боротьби з піратством.
Прошу ретельно розглянути цей документ і проконсультуватися з вашими юристами. Можливо, у них виникне бажання щось додати або надіслати свої зауваження і пропозиції до 2 жовтня включно.
Після прикінцевого його доопрацювання, з урахуванням ваших доповнень, документ буде відправлено в Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики для реагування.
Чекаємо на ваші пропозиції.

З повагою
Олександр Афонін

ПРОПОЗИЦІЇ
Громадської спілки «Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів»

щодо внесення зміг до низки законів України в частині, що стосується питань захисту інтелектуальної власності, зокрема літературного контенту, та боротьби з піратством

 

 

Зміст положення (норми) чинного законодавства

Зміст відповідного положення (норми) проекту акта

 

Кодекс України про адміністративні правопорушення

 

Стаття відсутня

Стаття 515. Вихід у світ або пропонування до продажу видань без обов’язкових для нього вихідних відомостей або з недостовірними відомостями

 

Вихід у світ видання без обов’язкових для нього вихідних відомостей або з недостовірними вихідними відомостями, перелік, зміст і порядок оформлення яких для кожного виду визначаються відповідними державними стандартами, —

тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією примірників видань без обов’язкових для нього вихідних відомостей або з недостовірними вихідними відомостями, а також конфіскацією обладнання і матеріалів, які призначені для їх виготовлення.

Пропонування до продажу, в тому числі через мережу Інтернет, видання без обов’язкових для нього вихідних відомостей або з недостовірними вихідними відомостями, перелік, зміст і порядок оформлення яких для кожного виду визначаються відповідними державними стандартами, —

тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією примірників видань без обов’язкових для нього вихідних відомостей або з недостовірними вихідними відомостями та конфіскацією обладнання і матеріалів, які призначені для їх виготовлення.

Стаття відсутня

Стаття 16417. Невжиття заходів щодо припинення порушення авторського права і (або) суміжних прав у мережі Інтернет

 

1. Невиконання власником веб-сайту або постачальником послуг хостингу вимог щодо видалення або унеможливлення доступу до інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права, або ненадання власником веб-сайту інформації, що ідентифікує користувача, який розмістив на веб-сайті інформацію, що порушує авторське право і (або) суміжні права, або ненадання постачальником послуг хостингу інформації, що ідентифікує власника веб-сайту, який використовує послуги постачальника послуг хостингу для розміщення та надання доступу до інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права, —

тягне за собою накладення штрафу від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені повторно протягом одного року, —

тягнуть за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

Стаття відсутня

Стаття 16418. Порушення правил розміщення інформації, що ідентифікує власника веб-сайту або постачальника послуг хостингу

 

1. Порушення власником веб-сайту або постачальником послуг хостингу правил розміщення на власному веб-сайті інформації, яка ідентифікує власника веб-сайту або постачальника послуг хостингу, —

тягне за собою накладення штрафу від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені повторно протягом року, —

тягнуть за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

Стаття 221. Районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді)

 

Судді районних,  районних  у місті,  міських чи міськрайонних судів  розглядають  справи  про  адміністративні   правопорушення, передбачені  частинами першою - четвертою статті 41, статтями 41-1 -  41-3,  42-1  -  42-3, частиною першою статті 44, статтями 44-1,
46-1, 46-2, 51, 51-2, частинами другою, четвертою та п'ятою статті 85,  статтями  85-1,  88 - 88-2, 90, 91, 92-1, частинами третьою - п'ятою  статті  96-1, статтями 98, 101-103, частиною першою статті 106-1,   статтями   106-2,  107-1,  частиною  другою  статті  112, частинами  четвертою  та  сьомою  статті  121,  частиною четвертою статті  122,  статтями  122-2,  122-4,  122-5, частинами другою і третьою  статті  123,  статтею 124, частиною четвертою статті 127, статтею  127-1, статтею 130, частиною третьою статті 133, статтями 135-1,  139,  частиною  четвертою статті 140, статтями 146, 149-1,
частиною  другою  статті  154,  статтею  155-1,  частинами першою, третьою і четвертою статті 156, статтями 160, 162 - 162-3, 163-1 - 163-4,  частиною другою статті 163-7, статтями 163-12, 164, 164-3, 164-5  - 164-16, 166-1 - 166-4, частинами першою, другою, дев'ятою та  десятою статті 166-6, 166-8 - 166-12, 166-14 - 166-18, 166-21, 171-2,  172-4  - 172-20, 173 - 173-2, 174, 177-2, частиною третьою статті  178,  статтею  180-1,  частинами  першою, другою і третьою статті  181,  частиною  другою  статті 182, статтями 184 - 185-11, 185-13,  186-5  -  186-7, 187, 188, 188-1, 188-13, 188-14, 188-16, 188-17,  188-19,  188-22,  188-25, 188-27, 188-28, 188-31, 188-32, 188-33,  188-34,  188-35,  188-38, 188-39, 188-40, 188-41, 188-45, 188-46,  частиною  першою  статті 189-1, статтями 189-3, 190, 191, 193,  195-1  - 195-6, статтями 204-1, 204-2, 206-1, 212-2 - 212-20 цього  Кодексу, а також справи проадміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років.

 

Стаття 221. Районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді)

 

Судді районних,  районних  у місті,  міських чи міськрайонних судів  розглядають  справи  про  адміністративні   правопорушення, передбачені  частинами першою - четвертою статті 41, статтями 41-1 -  41-3,  42-1  -  42-3, частиною першою статті 44, статтями 44-1,
46-1, 46-2, 51, 51-2, 51-5 частинами другою, четвертою та п'ятою статті 85,  статтями  85-1,  88 - 88-2, 90, 91, 92-1, частинами третьою - п'ятою  статті  96-1, статтями 98, 101-103, частиною першою статті 106-1,   статтями   106-2,  107-1,  частиною  другою  статті  112, частинами  четвертою  та  сьомою  статті  121,  частиною четвертою статті  122,  статтями  122-2,  122-4,  122-5, частинами другою і третьою  статті  123,  статтею 124, частиною четвертою статті 127, статтею  127-1, статтею 130, частиною третьою статті 133, статтями 135-1,  139,  частиною  четвертою статті 140, статтями 146, 149-1,
частиною  другою  статті  154,  статтею  155-1,  частинами першою, третьою і четвертою статті 156, статтями 160, 162 - 162-3, 163-1 - 163-4,  частиною другою статті 163-7, статтями 163-12, 164, 164-3, 164-5 - 164-18, 166-1 - 166-4, частинами першою, другою, дев'ятою та  десятою статті 166-6, 166-8 - 166-12, 166-14 - 166-18, 166-21, 171-2,  172-4  - 172-20, 173 - 173-2, 174, 177-2, частиною третьою статті  178,  статтею  180-1,  частинами  першою, другою і третьою статті  181,  частиною  другою  статті 182, статтями 184 - 185-11, 185-13,  186-5  -  186-7, 187, 188, 188-1, 188-13, 188-14, 188-16, 188-17,  188-19,  188-22,  188-25, 188-27, 188-28, 188-31, 188-32, 188-33,  188-34,  188-35,  188-38, 188-39, 188-40, 188-41, 188-45, 188-46,  частиною  першою  статті 189-1, статтями 189-3, 190, 191, 193,  195-1  - 195-6, статтями 204-1, 204-2, 206-1, 212-2 - 212-20 цього  Кодексу, а також справи проадміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років.

 

Стаття 255. Особи,  які  мають право складати протоколи  про  адміністративні правопорушення

…

     1) уповноважені на те посадові особи:

органів  внутрішніх  справ  (частина  перша статті 44, статті 44-1, 46-1, 46-2, 51, 51-2, 92, частина перша статті 106-1, стаття 106-2,  частини  четверта  і  сьома  статті  121,  частини третя і четверта  статті  122, статті 122-2, 122-4, 122-5, частини друга і третя  статті 123, стаття 124, частина четверта статті 127, статті 127-1,  130,  частина  третя  статті 133, стаття 135-1, стаття 136 (про  порушення на автомобільному транспорті), стаття 139, частина
четверта  статті  140,  статті  148,  151,  152, 154, 155, 155-2 - 156-2, 159, 160, 162 - 162-3, 164 - 164-11, 164-15, 164-16, 165-1, 165-2,  166-14  -  166-18, 172-4 - 172-9, 173 - 173-2, 174, стаття 175-1  (за  винятком  порушень,  вчинених  у  місцях,  заборонених рішенням  відповідної  сільської,  селищної, міської ради), статті 176,  177,  178 - 181-1, 181-3 - 185-2, 185-4 - 185-9, 186, 186-1, 186-3, 186-5 - 187, 188-28, 189 - 196, статті 204-1, 206-1, 212-6, 212-7, 212-8, 212-10, 212-12, 212-13, 212-14, 212-20);

…

 

Стаття 255. Особи,  які  мають право складати протоколи  про  адміністративні правопорушення

…

     1) уповноважені на те посадові особи:

органів  внутрішніх  справ  (частина  перша статті 44, статті 44-1, 46-1, 46-2, 51, 51-2, 51-5, 92, частина перша статті 106-1, стаття 106-2,  частини  четверта  і  сьома  статті  121,  частини третя і четверта  статті  122, статті 122-2, 122-4, 122-5, частини друга і третя  статті 123, стаття 124, частина четверта статті 127, статті 127-1,  130,  частина  третя  статті 133, стаття 135-1, стаття 136 (про  порушення на автомобільному транспорті), стаття 139, частина
четверта  статті  140,  статті  148,  151,  152, 154, 155, 155-2 - 156-2, 159, 160, 162 - 162-3, 164 - 164-11, 164-15, 164-16 – 164-18, 165-1, 165-2,  166-14  -  166-18, 172-4 - 172-9, 173 - 173-2, 174, стаття 175-1  (за  винятком  порушень,  вчинених  у  місцях,  заборонених рішенням  відповідної  сільської,  селищної, міської ради), статті 176,  177,  178 - 181-1, 181-3 - 185-2, 185-4 - 185-9, 186, 186-1, 186-3, 186-5 - 187, 188-28, 189 - 196, статті 204-1, 206-1, 212-6, 212-7, 212-8, 212-10, 212-12, 212-13, 212-14, 212-20);

…

 

Закон України “Про нотаріат”

 

Стаття 34. Нотаріальні дії, що вчиняють нотаріуси

…

Положення відсутнє

Стаття 34.Нотаріальні дії, що вчиняють нотаріуси

…

23) забезпечення доказів в мережі Інтернет.

 

Глава відсутня

Глава 111. Забезпечення доказів в мережі Інтернет

 

 

Стаття 791. Забезпечення доказів в мережі Інтернет

 

На звернення заінтересованих осіб нотаріус має право забезпечувати докази в мережі Інтернет.

Забезпечення доказів в мережі Інтернет здійснюється шляхом складення нотаріусом відповідного протоколу, що містить опис інформації, розміщеної в мережі Інтернет, та до якого додаються документи, в яких зафіксована інформація, розміщена в мережі Інтернет.

 

 

Закон України “Про видавничу справу”

 

Стаття 23. Вихідні відомості видання

Стаття 23. Вихідні відомості видання

Вихідні відомості видання - сукупність даних, які характеризують видання і призначені для його оформлення, інформування споживача, бібліографічного опрацювання і статистичного обліку.

Кожний примірник видання повинен містити вихідні відомості.

Перелік, зміст і порядок оформлення вихідних відомостей для кожного виду видань визначаються стандартами.

Вихідні відомості оформляє видавець.

Усі книжкові видання в Україні, незалежно від мови основного тексту, повинні мати обов’язкову анотацію та вихідні бібліографічні відомості державною мовою. Винятком можуть бути тільки видання іноземними мовами, призначені для розповсюдження за кордоном або серед іноземців.

Вихід у світ видання без обов’язкових для нього вихідних відомостей або з недостовірними відомостями не допускається.

Вихідні відомості видання - сукупність даних, які характеризують видання і призначені для його оформлення, інформування споживача, бібліографічного опрацювання і статистичного обліку.

Кожний примірник видання повинен містити вихідні відомості.

Перелік, зміст і порядок оформлення вихідних відомостей для кожного виду видань визначаються стандартами.

Вихідні відомості оформляє видавець.

Усі книжкові видання в Україні, незалежно від мови основного тексту, повинні мати обов’язкову анотацію та вихідні бібліографічні відомості державною мовою. Винятком можуть бути тільки видання іноземними мовами, призначені для розповсюдження за кордоном або серед іноземців.

Вихід у світ видання без обов’язкових для нього вихідних відомостей або з недостовірними відомостями не допускається.

Видання без обов’язкових для нього вихідних відомостей або з недостовірними відомостями вилучаються з цивільного обігу в порядку та відповідно до процедури, встановленої в законодавстві.

 

Закон України “Про авторське право і суміжні права”

 

Стаття 1. Визначення термінів

Стаття 1. Визначення термінів

Визначення відсутнє

веб-сайт — це сукупність веб-сторінок та залежного вмісту, доступних у мережі Інтернет, які об'єднані як за змістом, так і за навігацією під єдиним доменним ім'ям. Фізично сайт може розміщуватися як на одному, так і на кількох серверах.

 

Визначення відсутнє

власник веб-сайту — реєстрант доменного імені або інша особа, яка встановлює порядок і умови використання веб-сайту та (або) порядок розміщення на ньому інформації;

 

Визначення відсутнє

постачальник послуг хостингу — суб’єкт телекомунікацій, який надає послуги зберігання інформації та забезпечення доступу до неї через мережу Інтернет;

 

Стаття 21. Вільне використання твору із зазначенням
імені автора

…

7) відтворення   творів   для  судового  і  адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою;

 

Стаття 21. Вільне використання твору із зазначенням
імені автора

…

7) відтворення творів для судового і адміністративного провадження, а також відтворення творів нотаріусом з метою забезпечення доказів в мережі Інтернет, в обсязі, виправданому цією метою;

 

Стаття 52. Способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав

…

При порушеннях  будь-якою  особою  авторського  права і (або) суміжних прав,  передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених  договором  умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав,  використанні творів і  об'єктів  суміжних  прав  з обходом  технічних  засобів захисту чи з підробленнямінформації і (або) документів  про  управління  правами  чи  створенні  загрози неправомірного  використання  об'єктів  авторського  права і (або) суміжних прав таінших  порушеннях  особистих  немайнових  прав  і майнових  прав  суб'єктів  авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право:

а)  вимагати  визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи  створюють  загрозу їх порушення;

 

б) звертатися досуду з позовом про поновлення порушених прав та  (або)  припинення  дій,  що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

 

в) подавати позови про відшкодування  моральної  (немайнової) шкоди;

 

г) подавати  позови  про  відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником  внаслідок  порушення  ним  авторського  права  і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;

 

д) вимагати   припинення   підготовчих   дій   до   порушення авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів,  фонограм,  відеограм,  засоби  обходу  технічних  засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України;

е) брати   участь   в   інспектуванні  виробничих приміщень, складів,  технологічних   процесів   і   господарських   операцій, пов'язаних   з   виготовленням   примірників  творів,  фонограм  і відеограм,  щодо яких є підстави  для  підозри  про  порушення  чи загрозу  порушення  авторського  права  і  (або) суміжних прав,  у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

 

є) вимагати,  в тому числі у судовому порядку, публікації  в засобах   масової   інформації   даних  про   допущені  порушення авторського права і (або)суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;

 

ж) вимагати  від осіб,  які порушують авторське право і (або) суміжні  права  позивача,  надання  інформації про  третіх  осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженніконтрафактних примірників творів і об'єктів суміжнихправ,  а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження;

 

з) вимагати   прийняття   інших  передбачених законодавством заходів,  пов'язаних із захистом авторського  права  та  суміжних прав;

 

Положення відсутнє

 

 

 

Положення відсутнє

 

 

 

 

 

 

 

2. Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:

а) відшкодування   моральної   (немайнової)  шкоди,  завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав,  з визначенням розміру відшкодування;

 

б) відшкодування  збитків,  завданих  порушенням авторського права і (або) суміжних прав;

 

в) стягнення із порушника авторського права і (або)  суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;

 

г) виплату компенсації,  що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних  заробітних  плат,  замість  відшкодування збитків або стягнення доходу;

 

д) заборону опублікування творів,  їх виконань чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх    розповсюдження, вилучення   (конфіскацію)   контрафактних примірників творів, фонограм,  відеограм чи програм  мовлення  та обладнання   і  матеріалів,  призначених  для  їх  виготовлення  і відтворення,  публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо,  якщо  у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і (або) суміжних прав або факт наявності дій, що
створюють загрозу порушення цих прав;

 

е) вимагати  від осіб,  які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача,  інформацію про третіх осіб,  задіяних  у виробництві  та розповсюдженні контрафактних примірників творів та об'єктів суміжних прав,  засобів обходу технічних засобів  та  про канали розповсюдження;

 

Положення відсутнє

 

 

 

Положення відсутнє

 

Стаття 52. Способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав

…

При порушеннях  будь-якою  особою  авторського  права і (або) суміжних прав,  передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених  договором  умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав,  використанні творів і  об'єктів  суміжних  прав  з обходом  технічних  засобів захисту чи з підробленнямінформації і (або) документів  про  управління  правами  чи  створенні  загрози неправомірного  використання  об'єктів  авторського  права і (або) суміжних прав таінших  порушеннях  особистих  немайнових  прав  і майнових  прав  суб'єктів  авторського права і (або) суміжних прав, суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право:

а)  вимагати  визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи  створюють  загрозу їх порушення;

 

б) звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та  (або)  припинення  дій,  що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

 

в) подавати позови про відшкодування  моральної  (немайнової) шкоди;

 

г) подавати  позови  про  відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником  внаслідок  порушення  ним  авторського  права  і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;

 

д) вимагати   припинення   підготовчих   дій   до   порушення авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів,  фонограм,  відеограм,  засоби  обходу  технічних  засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України;

е) брати   участь   в   інспектуванні  виробничих приміщень, складів,  технологічних   процесів   і   господарських   операцій, пов'язаних   з   виготовленням   примірників  творів,  фонограм  і відеограм,  щодо яких є підстави  для  підозри  про  порушення  чи загрозу  порушення  авторського  права  і  (або) суміжних прав,  у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

 

є) вимагати,  в тому числі у судовому порядку, публікації  в засобах   масової   інформації   даних  про   допущені  порушення авторського права і (або)суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;

 

ж) вимагати  від осіб,  які порушують авторське право і (або) суміжні  права  позивача,  надання  інформації про  третіх  осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженніконтрафактних примірників творів і об'єктів суміжнихправ,  а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження;

 

з) вимагати видалення або унеможливлення доступу до інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права;

 

и) вимагати надання інформації, що ідентифікує користувача, який розмістив на веб-сайті інформацію, що порушує авторське право і (або) суміжні права, або власника веб-сайту, який використовує послуги хостингу для розміщення та надання доступу до інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права;


і) вимагати   прийняття   інших  передбачених законодавством заходів,  пов'язаних із захистом авторського  права  та  суміжних прав.

 

2. Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:

а) відшкодування   моральної   (немайнової)  шкоди,  завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав,  з визначенням розміру відшкодування;

 

б) відшкодування  збитків,  завданих  порушенням авторського права і (або) суміжних прав;

 

в) стягнення із порушника авторського права і (або)  суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;

 

г) виплату компенсації,  що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних  заробітних  плат,  замість  відшкодування збитків або стягнення доходу;

 

д) заборону опублікування творів,  їх виконань чипостановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їхсповіщення, припинення їх    розповсюдження,вилучення   (конфіскацію)   контрафактних примірників творів,фонограм,  відеограм чи програм  мовлення  та обладнання   і  матеріалів,  призначених  для  їх  виготовлення  і відтворення,  публікацію у пресі інформації про допущенепорушення тощо,  якщо  у ході судового розгляду будедоведено факт порушення авторського права і (або)суміжних прав або факт наявності дій, що
створюють загрозу порушення цих прав;

 

е) вимагати  від осіб,  які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача,  інформацію про третіх осіб,  задіяних  у виробництві  та розповсюдженні контрафактних примірників творів та об'єктів суміжних прав,  засобів обходу технічних засобів  та  про канали розповсюдження;

 

є) видалення або унеможливлення доступу до інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права;

 

 

ж) надання інформації, що ідентифікує користувача, який розмістив на веб-сайті інформацію, що порушує авторське право та (або) суміжні права, або власника  веб-сайту, який використовує послуги хостингу для розміщення та надання доступу до інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права.

 

 

 

Стаття відсутня

Стаття 521. Порядок припинення і запобігання порушенням авторського права і (або) суміжних прав в   мережі Інтернет шляхом видалення інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права або унеможливлення доступу до цієї інформації

 

1. Суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав або його уповноважений представник у разі виявлення інформації, що, на його думку, порушує його авторське право і (або) суміжні права в мережі Інтернет, незалежно від вжиття інших способів захисту своїх прав, має право звернутися до власника веб-сайту зі скаргою, яка містить вимогу щодо видалення або унеможливлення доступу до цієї інформації.

2. Власник веб-сайту не несе відповідальності за порушення авторського права і (або) суміжних прав у результаті зберігання та надання доступу на веб-сайті до інформації, розміщеної користувачем веб-сайту та щодо якої подано скаргу, у разі, коли він:

1) невідкладно, але не пізніше ніж через 24 години з моменту отримання від суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав або його уповноваженого представника скарги, яка відповідає вимогам, передбаченим у частині тринадцятій цієї статті, видаляє або унеможливлює доступ до інформації, щодо якої отримано скаргу;

2) вживає заходів, необхідних для запобігання порушення авторського права і (або) суміжних прав в мережі Інтернет тими самими або іншими користувачами веб-сайту, зокрема запобігає повторному розміщенню на веб-сайті інформації, яка була видалена або доступ до якої було унеможливлено.

3. Власник веб-сайту, вживши необхідних заходів відповідно до частини другої цієї статті, повинен невідкладно, але не пізніше ніж через 24 години з моменту вжиття цих заходів, поінформувати про це суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав або його уповноваженого представника та користувача веб-сайту, який розмістив інформацію, електронною поштою.

4. Користувач веб-сайту має право звернутися електронною поштою до власника веб-сайту, від якого він отримав інформацію про заходи, яких було вжито відповідно до частини другої цієї статті, з мотивованою заявою про відсутність заявленого порушення авторського права і (або) суміжних прав, вимагаючи відновлення доступу до інформації. Заява надсилається користувачем веб-сайту з накладенням електронного цифрового підпису. Якщо заява відповідає вимогам, зазначеним у частині шістнадцятій цієї статті, власник веб-сайту повинен надіслати електронною поштою копію цієї заяви суб’єкту авторського права і (або) суміжних прав або його уповноваженому представнику невідкладно, але не пізніше ніж через 24 години після її отримання. У разі коли заява не відповідає вимогам, передбаченим у частині шістнадцятій цієї статті, власник веб-сайту повідомляє про це заявнику.

5. Власник веб-сайту відновлює доступ до інформації не раніше ніж протягом 10 робочих днів, однак не пізніше ніж протягом 14 робочих днів з моменту надсилання копії заяви, передбаченої частиною четвертою цієї статті, суб’єкту авторського права і (або) суміжних прав або його уповноваженому представнику, якщо протягом цього строку суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав не надасть йому документи, які підтверджують, що суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав ініціював судове провадження з метою забезпечення захисту свого авторського права і (або) суміжних прав.

6. Суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав або його уповноважений представник може надіслати скаргу, яка містить вимогу щодо видалення або унеможливлення доступу до цієї інформації, постачальнику послуг хостингу у разі, коли:

1) власник веб-сайту не надав контактну інформацію, зазначену в частині одинадцятій цієї статті, необхідну для надсилання скарги, або перебуває за межами України;

2) власник веб-сайту не вжив необхідних заходів відповідно до частини другої цієї статті.

7. Постачальник послуг хостингу не несе відповідальність за порушення авторського права і (або) суміжних прав у результаті зберігання та надання доступу до інформації, що порушує авторське право та (або) суміжні права, у разі, коли він невідкладно, але не пізніше ніж через 24 години з моменту отримання від суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав або його уповноваженого представника скарги, яка відповідає вимогам, передбаченим у частині тринадцятій цієї статті, видаляє або унеможливлює доступ до інформації, щодо якої подано скаргу.

8. Постачальник послуг хостингу повинен поінформувати як суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав або його уповноваженого представника, так і власника веб-сайту про заходи, вжиті відповідно до частини сьомої цієї статті, невідкладно, але не пізніше ніж через 24 години після вжиття відповідних заходів.

9. Власник веб-сайту має право звернутися електронною поштою до постачальника послуг хостингу, від якого він отримав інформацію про заходи, яких було вжито відповідно до частини сьомої цієї статті, з мотивованою заявою про відсутність заявленого порушення авторського права і (або) суміжних прав, вимагаючи відновлення доступу до інформації. Заява надсилається власником веб-сайту з накладенням електронного цифрового підпису. Якщо заява відповідає вимогам, передбаченим у частині шістнадцятій цієї статті, постачальник послуг хостингу повинен надіслати електронною поштою копію цієї заяви суб’єкту авторського права і (або) суміжних прав невідкладно, але не пізніше ніж через 24 години після її отримання. У разі коли заява не відповідає вимогам, передбаченим у частині шістнадцятій цієї статті, постачальник послуг хостингу повідомляє про це заявнику.

10. Постачальник послуг хостингу відновлює доступ до інформації не раніше ніж протягом 10 робочих днів, однак не пізніше ніж протягом 14 робочих днів з моменту надсилання копії заяви, передбаченої частиною дев’ятою цієї статті, суб’єкту авторського права і (або) суміжних прав або його уповноваженому представнику, якщо протягом цього строку суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав не надасть йому документи, які підтверджують, що суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав ініціював судове провадження з метою забезпечення захисту свого авторського права і (або) суміжних прав.

11. Власник веб-сайту та постачальник послуг хостингу для забезпечення можливості надіслання скарг, зазначених у частині першій цієї статті, повинен розмістити у вільному доступі на власному веб-сайті таку інформацію:

1) повне ім’я або найменування власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу;

2) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу;

3) контактну інформацію власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти та номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв’язатися;

4) інформацію про реєстрацію власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу як юридичної особи у державі місцезнаходження, зокрема в торговельному, банківському або судовому реєстрі, в тому числі реквізити реєстру, реєстраційний номер або інші засоби ідентифікації у реєстрі, якщо власник веб-сайту та постачальник послуг хостингу є юридичною особою.

12. Скарга, зазначена у частині першій цієї статті, повинна бути надіслана власнику веб-сайту та (або) постачальнику послуг хостингуелектронною поштою з накладенням електронного цифрового підпису.

13. Скарга повинна містити:

1) відомості про суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав і (або) його уповноваженого представника, необхідні для ідентифікації суб’єкта звернення: повне ім’я фізичної особи або повне найменування юридичної особи відповідно до установчого документа та ідентифікаційні дані про реєстрацію як юридичної особи у державі місцезнаходження, зокрема в торговельному, банківському або судовому реєстрі, в тому числі реквізити реєстру, реєстраційний номер або інші засоби ідентифікації у реєстрі;

2) вид, назву та іншу інформацію, яка дає змогу однозначно ідентифікувати об’єкт авторського і (або) суміжних прав, про порушення прав на який заявляється, а також твердження про наявність майнових прав на об’єкт авторського і (або) суміжних прав;

3) визначений відповідно до статті 50 цього Закону спосіб порушення авторського права і (або) суміжних прав;

4) ідентифікацію інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права, та інші відомості, достатні для того, щоб власник веб-сайту або постачальник послуг хостингу зміг визначити місце розташування інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права;

5) необхідну контактну інформацію суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав та його уповноваженої особи, включаючи номери телефону та адресу електронної пошти;

6) вимогу про видалення і (або) унеможливлення доступу до інформації, що порушує авторське право та (або) суміжні права;

7) твердження про те, що суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав або його уповноважений представник, який подає скаргу, підтверджує, що інформація, надана у скарзі, є достовірною;

8) твердження про те, що суб’єктом авторського права і (або) суміжних прав або уповноваженою ним особою, яка подає скаргу, з’ясовано, що власник веб-сайту не надав контактну інформацію, зазначену в частині одинадцятій цієї статті, необхідну для надсилання скарги, або що він перебуває за межами України, або власник веб-сайту не виконує дії відповідно до частини другої цієї статті, — у разі надіслання  скарги постачальнику послуг хостингу відповідно до частини шостої цієї статті;

9) копія документа, що засвідчує повноваження особи як уповноваженого представника суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав, якщо скарга подається через уповноваженого представника.

14. Якщо скарга не відповідає вимогам, встановленим у частині тринадцятій цієї статті, вважається, що власник веб-сайту і (або) постачальник послуг хостингу не був належним чином поінформований про порушення авторського права і (або) суміжних прав, і, таким чином, він не несе відповідальність за відповідне порушення. Власник веб-сайту і (або) постачальник послуг хостингу повинен повідомити особі, яка надіслала скаргу, про невідповідність скарги вимогам, встановленим у частині тринадцятій цієї статті.

15. У разі коли скарга, надіслана власнику веб-сайту і (або) постачальнику послуг хостингу, не відповідає вимогам частини тринадцятої цієї статті, але відповідає вимогам пунктів 2, 4, 5 частини тринадцятої цієї статті, вважається, що власник веб-сайту і (або) постачальник послуг хостингу був належним чином поінформований про порушення авторського права і (або) суміжних прав. Власник веб-сайту та (або) постачальник послуг хостингу, отримавши таку скаргу, відразу повідомляє особі, яка надіслала скаргу, про невідповідність скарги вимогам частини тринадцятої цієї статті або вживає інших необхідних заходів, що сприяють отриманню скарги, яка відповідає вимогам частини тринадцятої цієї статті. Якщо недоліки скарги не було усунуто протягом 24 годин з моменту надсилання особі, від якої отримано скаргу повідомлення про невідповідність скарги вимогам частини тринадцятої цієї статті, скарга вважається такою, що не була подана.

16. Заява, зазначена у частинах четвертій та дев’ятій цієї статті, повинна містити:

1) відомості про користувача і (або) власника веб-сайту, включаючи повне ім’я фізичної особи або повне найменування юридичної особи відповідно до установчого документа та ідентифікаційні дані про реєстрацію як юридичної особи у державі місцезнаходження, зокрема в торговельному, банківському або судовому реєстрі, в тому числі реквізити реєстру, реєстраційний номер або інші засоби ідентифікації у реєстрі;

2) ідентифікацію інформації, що була видалена або доступ до якої було унеможливлено (в тому числі вид і назву твору і (або) об’єкта суміжних прав, або, якщо було видалено чи унеможливлено доступ до кількох творів і (або) об’єктів суміжних прав, — вид і назву кожного твору і (або) об’єкта суміжних прав), і місце, за яким ця інформація була розміщена;

3) вимогу про відновлення видаленої інформації або відновлення доступу до інформації та правове обґрунтування того, що користувач веб-сайту і (або) власник веб-сайту має достатні правові підстави вважати, що інформацію було видалено або доступ до неї унеможливлено у результаті помилки, оскільки заявник має право розміщувати таку інформацію, а також твердження про наявність майнових прав на об’єкт авторського і (або) суміжних прав;

4) необхідну контактну інформацію користувача веб-сайту і (або) власника веб-сайту, включаючи адресу місця проживання фізичної особи або адресу місцезнаходження юридичної особи, номери телефону та адресу електронної пошти;

5) твердження про те, що користувач веб-сайту і (або) власник веб-сайту або уповноважена ним особа, яка подає заяву, підтверджує, що інформація, надана в заяві, є достовірною;

6) копія документа, що засвідчує повноваження особи як уповноваженого представника суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав, якщо заява подається через уповноваженого представника.

17. Для цілей цієї статті скарга або заява вважаються отриманими власником веб-сайту або постачальником послуг хостингу у момент, зафіксований у позначці часу, що вказує на дату та час відправлення електронною поштою скарги або заяви з накладенням на неї електронного цифрового підпису.

18. Власник веб-сайту та постачальник послуг хостингу не несе відповідальність за будь-яку шкоду, завдану внаслідок видалення і (або) унеможливлення доступу до інформації, або відновлення доступу до інформації, якщо відповідні дії здійснювалися для виконання вимог цієї статті.

 

Стаття відсутня

Стаття 522. Право на отримання інформації від власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу

1. Суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав або його уповноважений представник поряд з іншими способами захисту своїх прав разом із скаргою, передбаченою у частині першій статті 521 цього Закону, має право надіслати запит електронною поштою з накладенням електронного цифрового підпису з метою отримання такої інформації:

1) від власника веб-сайту — інформації, що ідентифікує користувача веб-сайту, який, за твердженням суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав, або його уповноваженого представника, розмістив на веб-сайті інформацію, що порушує його авторське право і (або) суміжні права, та за наявності контактних даних користувача веб-сайту, необхідних для того, щоб надіслати позовну заяву до суду з метою розгляду в суді спору про неправомірність дій такого користувача під час розміщення ним на веб-сайті інформації;

2) від постачальника послуг хостингу — інформації, що ідентифікує власника веб-сайту, який використовує послуги постачальника послуг хостингу для розміщення та надання доступу до інформації, що, за твердженням суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав, порушує його авторське право і (або) суміжні права, та контактної інформації, необхідної для того, щоб надіслати позовну заяву до суду щодо спору про неправомірність дій такого власника веб-сайту.

2. Власник веб-сайту або постачальник послуг хостингу, який отримав запит відповідно до частини першої цієї статті, повинен надати суб’єкту авторського права і (або) суміжних прав відповідь щодо запитуваної інформації електронною поштою протягом 48 годин з моменту отримання запиту.

3. Власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу не несуть відповідальність за надання інформації відповідно до частин першої та другої цієї статті суб’єктам авторського права і (або) суміжних прав або їх уповноваженим представникам.

 

Стаття відсутня

Стаття 523. Правила власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу щодо протидії повторним порушенням авторського права і (або) суміжних прав

 

Власник веб-сайту та постачальник послуг хостингу з метою протидії повторним порушенням авторського права і (або) суміжних прав:

1) має право створити і підтримувати електронну базу даних, до якої повинні вноситися і зберігатися дані про інформацію, що порушує авторське право і (або) суміжні права і яка була видалена або доступ до якої було унеможливлено, а також про повторних порушників, що розміщували таку інформацію; та

2) повинен розмістити на власному веб-сайті у місячний строк з дня набрання чинності Законом або з дати початку функціонування веб-сайту  в Інтернеті правила протидії повторним порушенням авторського права і (або) суміжних прав з метою унеможливлення повторного розміщення інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права, доступ до якої було унеможливлено, або зменшення обсягу такої інформації.”.

4. Частину четверту статті 40 Закону України “Про телекомунікації” (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 12, ст. 155) після слів “що передається їх мережами” доповнити словами “, якщо інше не передбачено законом.

 

 

 

 

 

Закон України “Про телекомунікації”

 

Стаття 40. Відповідальність операторів, провайдерів  телекомунікацій

…

4. Оператори,   провайдери    телекомунікацій    не    несуть відповідальності за зміст інформації, що передається їх мережами.

Стаття 40. Відповідальність операторів, провайдерів  телекомунікацій

…

Оператори, провайдери телекомунікацій не несуть відповідальності за зміст інформації, що передається їх мережами, якщо інше не передбачено законом.

 

Image by Free stock photos from www.rupixen.com from Pixabay

Детальніше
Прочитано 652 раз
Залиште коментар першим!
Tagged under

Олександр Афонін на Емігранському радіо

вер. 25, 2020
Переглядів: 470
автор
Олександр Афонін на Емігранському радіо

Відеозапис розмови президента Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександра Афоніна з письменником і ведучим Сергієм Пантюком на Емігрантському радіо 25.09.20. Про стан українського книговидання в умовах карантину і в реальних політичних умовах - основна тема розмови.

Детальніше
Прочитано 470 раз
Залиште коментар першим!
Tagged under

Есе про долю українського книговидання

вер. 11, 2020
Переглядів: 1247
Written by
Есе про долю українського книговидання

Минуло два тижні від того, як відбулася довгоочікувана зустріч представників видавництв — членів Правління Громадської спілки «Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів» (ГС «УАВК»), книжкової торгівлі і поліграфічних підприємств із міністром культури та інформаційної політики Олександром Ткаченком, заступником голови Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Євгенією Кравчук та керівництвом Українського інституту книги.

Упродовж року ГС «УАВК» стукала в усі доступні їй «вікна» і «двері» до керівництва центральних органів влади, які за своїми функціональними обов’язками мають опікуватися книговидавничою галуззю, з вимогою вийти на прямий контакт із представниками професійного середовища для предметної конструктивної розмови з подальшим налагодженням постійної комунікації представницької фахової громадської організації з органами законодавчої і виконавчої влади.

Загалом розмова виявилася хоч і недовгою, проте конструктивною. І нам вона була вкрай необхідна не стільки для того, щоб донести до свідомості керівників болючі проблеми бурхливого коронавірусно-карантинного сьогодення, скільки поговорити про стратегічну прірву в політичному баченні державних чиновників, про їхнє сприйняття книговидавничої галузі, яка є абсолютно незамінним супровідником цивілізаційного розвитку будь-якої держави.

Під час цієї розмови нами було порушено питання щодо:

— цілковитої невідповідності сучасним вимогам і темпам життя, законсервованої ще з радянських часів безглуздої бюрократичної процедури підготовки, узгодження і затвердження відповідними органами влади підзаконних актів, зокрема й тих, які стосуються книговидання;

— небажання міністерства фінансів «перекинути» кошти в бюджеті Українського інституту книги з цьогорічних менш ефективних програм на програму закупівлі книжок для поповнення фондів бібліотек і збільшення суми закупівель з 28 млн до 53 млн гривень;

— необґрунтоване затягування процедури узгодження підзаконних актів, які мають на меті реалізацію державних програм закупівель книжок та надання інституційної допомоги видавництвам у розмірі 150 млн гривень.

Порушувалися питання функціонування програми перекладів творів українських авторів іноземними мовами, виокремлення території України із зони дії копірайту на переклад російською мовою, боротьби з піратством тощо. Та для тих, хто орієнтується у проблематиці книжкового бізнесу в Україні, зрозуміло, що все це локальні і за великим рахунком дрібні пазли, з яких фізично неможливо скласти узагальнену картину і спрогнозувати майбутнє вітчизняного книговидання. Це лише точкові ін’єкції, які дозволяють важко хворому пацієнтові самотужки на кілька хвилин підвестися на ноги, аби задовольнити свої фізіологічні потреби, проте аж ніяк не впливають на перебіг хронічної хвороби і лише на деякий час відстрочують неминучу трагічну розв’язку.

Ми намагалися донести до відома міністра і заступниці голови Комітету дещо інше і, сподіваємося, що були почуті.

А тепер про те, що саме ми намагалися донести.

Упродовж 29 років вітчизняне книговидання розглядалося владою і, на жаль, розглядається надалі як певний необов’язковий соціально-виробничий атрибут, а не ключова галузь, від якої, з погляду влади цивілізованих країн світу, величезною мірою залежить моральний, культурний і духовний стан суспільства, підготовка високопрофесійного і креативного кадрового ресурсу, розвиток науки, техніки і технологій, сучасного виробництва, економіки та обороноспроможності країни. В Україні ж яке бачення, таке і ставлення.

Од початку часів незалежності жоден президент і жоден уряд нашої держави навіть не намагалися збрегти, а в подальшому досягти хоча б сумнозвісного, визначеного країнами ЄС «деградаційного порога» з виробництва не менше 2,5 книги на одного мешканця країни. А навіщо? Скільки надрукували, стільки й надрукували. Українську владу ніколи не цікавили розміри щорічного «доробку» вітчизняної книговидавничої галузі. Жодного разу з боку очільників держави ми не відчували стурбованості тим, що в Україні друкується лише від 0,4 до 1,6 книги на душу населення, а не 2,5 чи 3, або й 4. До того ж єдиним жанром, який впливав на коливання щорічного сумарного накладу, була навчальна література для учнів загальних закладів середньої освіти, тобто для школярів. Усе залежало від кількості учнів, для яких друкувалися підручники за державним замовленням. Влада опікується лише цим сектором книговидання, адже забезпечення учнів підручниками є конституційною нормою, та й, зрештою, дітей треба ж навчити читати. У той же час нікого не обходив той факт, що населення всього світу по-справжньому навчається не за шкільною партою, а після того, як полишить шкільні стіни. Саме тоді люди обирають свій життєвий шлях і професію, оволодівають навичками професійної майстерності, відкривають нові наукові горизонти, висувають креативні ідеї, засвоюють технічні і технологічні знання, які надихають їх і спонукають на дії, спрямовані на вдосконалення соціальних, культурних, індустріальних та постіндустріальних процесів для поліпшення життя людей, збереження їхнього здоров’я і продовження строку їхньої активної життєдіяльності.

Причини такого індиферентного ставлення влади до книги як основного джерела знань для навчання дорослого населення країни, а точніше — для підготовки якісного, розрахованого на перспективу кадрового ресурсу держави цілком очевидні. Адже впродовж усіх років незалежності Україна не мала й досі не має чіткої стратегії розвитку економіки за галузями з визначенням конкретних цілей, строків досягнення цих цілей та потреби держави у професійних кадрах, які забезпечать цей динамічний розвиток у найближчі 2—3 з перспективою в 10 років.

Отже, не виписано стратегію, не визначено цілі й потреби в кадрах на перспективу, відповідно, немає й необхідності у різножанровій літературі.

Чи є надія на повернення до цивілізаційних норм друкування й споживання книжкової продукції і вихід із цієї деградаційно-стагнаційної ситуації, в якій тривалий час перебувають і держава, і галузь? Безперечно, є! Для цього треба припинити жити лише одним днем і напрацювати державну стратегію розвитку за галузями, визначивши на кілька років наперед потребу у фінансових, матеріальних і кадрових ресурсах для досягнення визначених цілей. І тоді автоматично постане питання гострої нестачі якісної різножанрової літератури для забезпечення цього зростання.

Що ж до досягнення протягом 2—3 років «порога» виробництва у 2,5 книги на душу населення, а це приблизно 105—110 млн примірників книжок, потрібно лише провести ретельні розрахунки:

— яку кількість книжок спроможні продукувати видавництва за рахунок власних обігових коштів;

— які темпи нарощування розмірів фінансових видатків у державному та місцевих бюджетах потрібно передбачити для збільшення розмірів закупівлі літератури для оновлення фондів бібліотек;

— скільки коштів із державної скарбниці знадобиться для грантової підтримки видання некомерційної літератури, переважно перекладної, з питань науки, технологій і техніки, медицини, спеціалізованих професійних видань, якої гостро потребують як фахівці з різних сфер, так і студенти вищих закладів освіти;

— яку кількість цільових кредитних ресурсів потребуватимуть суб’єкти галузі для поповнення власних обігових коштів і модернізації технологічної бази.

Другий постулат полягає в такому: бібліотека має залишатися бібліотекою!

Численні українські туристи, які після надання безвізу подорожують країнами Європи й світу, із захопленням діляться в соціальних мережах своїми враженнями про чудові суперсучасні тамтешні бібліотеки, які нікуди не зникають, а, навпаки, з’являються все нові й нові. Наших співвітчизників дивує те, як населення інших країн активно відвідує ці бібліотеки, до того ж займаючи черги ще задовго до їх відкриття. А до національних наукових бібліотек, як-от бібліотека в Національному центрі мистецтва й культури імені Жоржа Помпіду та Національної бібліотеки Франції у Парижі, черга не зникає впродовж усього дня. І у спостерігачів цього виникає лише одне запитання: чому там бібліотеки мають таку популярність і викликають шанобливе ставлення у громадян, а в ненці-Україні перетворилися на своєрідну валізу без ручки, яку і нести незручно, і кинути шкода?

Причина цього, з погляду сучасних українців, дивного явища лежить на поверхні. У європейських і світових бібліотеках є в наявності найновіша література з усіх актуальних питань, усіх галузей знань і технологій сучасності. Ці бібліотеки орієнтуються виключно на потребу споживачів, яких вони обслуговують. І будь-яка книга, про необхідність якої заявляють читачі, упродовж місяця з моменту появи її на ринку вже у доступі в бібліотеці. До того ж книги купуються бібліотеками без проведення тендерних процедур, рішень численних експертних комісій, іноді навіть бібліотекарями за власні кошти, які бібліотека компенсує за лічені дні, адже кожна з них стабільно має конкретні кошти на поповнення фондів.

Книга у світі — вартісний продукт, тому європейці, які мають незрівнянно вищий порівняно з пересічним українцем дохід, здебільшого не купують необхідну їм книгу, а йдуть до бібліотеки, бо знають напевне, що вона там є. Це відбувається тому, що в цивілізованих країнах Європи і світу впродовж десятиліть дотримуються розробленої Міжнародною асоціацією бібліотекарів на підставі предметного аналізу норми щорічного оновлення фондів бібліотек на 5 % від наявної кількості там книжок на початок кожного року. І необхідність фінансування цих закупівель за кошти державного і місцевих бюджетів є непорушною істиною для тамтешніх політиків. Це — константа.

Наші спроби виписати криву мотивації, якою керувались українські політики під час визначення сум на закупівлю книжок для бібліотек, виявилися за межами логіки. Кілька років на поповнення бібліотечних фондів із державного бюджету взагалі не виділялося жодної копійки або виділялися суми, які неможливо було корелювати з потребами суспільства у книжковій продукції.

Причина цього явища криється в тому, що в Україні розрахунок сум, які виділялися на закупівлю книги, ніколи, підкреслюю, ніколи не ґрунтувався на аналізі стратегічних потреб держави в якісній різножанровій літературі, а був виключно результатом суб’єктивного бачення певних посадовців міністерств фінансів та економіки, які займалися розподілом бюджетних коштів.

Унаслідок такого специфічного розуміння ролі книги, її впливу на розвиток людської особистості, нації і держави, та бібліотек, які сприймаються не як середовище, де відбувається це формування, оскільки там є все, що новітнього відбувається у світі, в розвитку соціуму, політики, технологій, а як нерухомість зі стелажами.

За часи незалежності чудову, ефективно діючу систему бібліотек перетворили на складські приміщення зі зберігання книжок, виданих ще за радянської доби, а бібліотекарів — із професіоналів, які б мали працювати зі свідомістю, інтелектом, духовним і культурним світом людей і формувати їх як особистостей, гідних громадян і патріотів своєї країни, на сторожів із низькою платнею, прирікши їх на поступову, проте невідворотну деградацію. Образно кажучи, розкішну систему бібліотек, яка нагадувала чудову, мистецьки виповнену інкрустовану амфору, вщерть наповнену медом, до якої йшли і малі, і дорослі, щоб вгамувати свою духовну, культурну та інтелектуальну спрагу, зусиллями владних посадовців незалежної української держави було перетворено на щербатий горщик із речовиною, за якою звертаються лише в разі крайньої потреби.

Так, зараз у моді тенденція перетворення бібліотек на хаби, зони культурних послуг та відпочинку з комп’ютерними залами. І це начебто кардинально змінить статус і роль бібліотек. Та, мабуть, не варто тішити себе прекраснодушними ілюзіями, бо бібліотеки світу тепер ущерть заповнені комп’ютерами, ігровими зонами, залами для проведення переговорів, проте вони залишаються бібліотеками зі щорічно компетентно оновлюваними фондами, становим хребтом яких завжди є КНИГА.

Доскіпливі критики можуть мені зауважити, що в лютому 2019 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 72 «Про затвердження державних соціальних нормативів забезпечення населення публічними бібліотеками в Україні», пунктом 11 якої передбачено щорічне п’ятивідсоткове оновлення бібліотечних фондів. За базу розрахунків мають братися наявні фонди на кінець року. Погоджуюсь із цим, таке рішення дійсно є. Проте чи буде воно виконуватися?

Станом на 01.01.2020 фонди публічних бібліотек України становили 210 млн одиниць зберігання. Тобто упродовж 2020 року бюджетні видатки на закупівлю книжок мали б дати можливість закупити 10 млн 100 тис. примірників книжок. За середньої вартості однієї книги приблизно 4,5 долари США, рекомендованої Мінекономрозвитку для реалізації цього завдання, знадобилася б сума в майже 44 млн доларів США, або трохи більше 1,2 млрд грн…

Постанова є, а коштів на її реалізацію немає. Хоча це не означає, що ці 5 % є недосяжною висотою. Потрібно лише не обмежуватися внесенням цієї цифри в урядову постанову, а й зробити розрахунок на кілька років наперед, скласти графік поступового нарощування видатків із державного та місцевих бюджетів на оновлення бібліотечних фондів. До того ж із очікуваним списанням застарілої літератури, якою нині заповнені сховища бібліотек, сума цих асигнувань буде суттєво меншою за 1,2 млрд грн. Щоправда, йдеться лише про кількісні показники поповнення фондів.

Але уявімо, що сталося диво, і міністерство фінансів виділило ці 1,2 млрд грн і дозволило бібліотекам купувати те, що забажає читач.

І тут ми підійшли до третього питання, найболючішого: а що з вітчизняної літератури можна придбати на ринку?

Аби розмова була предметною, розглянемо статистичні дані Книжкової палати України за 2019 рік (одним із найкращих за всі попередні роки) і проаналізуємо, яка частка від загального накладу в 61 млн 250 тис. 600 примірників у відсотках припадає на кожну із жанрових ніш.

Для зручності наведемо табличку.

№
з/п

Книги і брошури за цільовим призначенням

Частка (%) від річного сумарного накладу

1

Посібники, підручники та методична література для учнів і вчителів ЗЗСО

59,6

2

Літературно-художні видання для дорослих (белетристика і нон-фікшн)

10,1

3

Агітаційна література політичних партій та кандидатів на посаду Президента України, видана під президентські і парламентські вибори 2019 року

8,8

4

Література для дітей та юнацтва

8,1

5

Науково-популярні видання

5,2

6

Наукові видання (соціальні, гуманітарні та природничі науки)

2,0

7

Видання для дозвілля (сад, город, кулінарія, шитво і т. ін.)

1,6

8

Підручники і посібники для студентів і викладачів вищих закладів освіти (академічна література)

1,2

9

Нормативні і виробничо-практичні видання, офіційні та довідкові видання, рекламна, інформаційна та релігійна література

3,4

Для порівняння довідка за жанровою структурою ринку Федеративної Республіки Німеччина за 2019 рік.

№
з/п

Книги за цільовим призначенням

Частка (%) від річного сумарного накладу

1

Белетристика

30,9

2

Книги для дітей та юнацтва

17,2

3

Довідники та енциклопедії

14,2

4

Науково-популярна література та нон-фікшн

11,0

5

Школа й освіта

10,7

6

Наукова література (гуманітарні, природничі та соціальні науки)

10,4

7

Література для мандрівників 

5,6

І щоб картина була більш наочною, кількість книжок, виданих в Україні 2019 року (з урахуванням навчальної літератури для закладів загальної середньої освіти та агітаційної літератури під вибори) на одного мешканця, становила 1,45 примірників, а ФРН — 4,5 примірника.

Неозброєним оком видно, що співвідношення літератури для дітей (включно з підручниками і посібниками для школярів) і для дорослих в Україні 67,7 % до 32,3 %, у Німеччині — 27,9 % до 72,1 %.

На перший погляд, в Україні завелика кількість літератури для наймолодшої категорії наших громадян. Хоча насправді це не так. У нас замала кількість літератури для дорослих. І якби зараз держава виділила кошти на вже згадувані 5 % для поповнення фондів бібліотек, то фактично бібліотеки мали б скупити майже всю видану впродовж року літературу в жанрових нішах художньої літератури для дорослих, видань для дітей і юнацтва та дозвілля, незалежно від її якості. Власне, вибір невеликий.

Найстрашніше, що останні 20 років у нас фактично зникли жанрові ніші, як-от література з питань інженерії, технологій, наукова з природничих наук, медицини, особливо в царині генетики, біохімії, біофізики та вірусології, які стрімко змінюються і прогресують у розвитку. До того ж ідеться як про праці вітчизняних авторів, так і про перекладні видання з усіх наукових, технічних і технологічних галузей, які повністю зникли з нашого ринку через відсутність у вітчизняних видавництв фінансових можливостей видавати цю апріорі збиткову й малотиражну літературу, та ще й надто дорогу у виробництві.

Ще одна з причин полягає в тому, що в Україні, з одного боку, досі не виконувалося ніякої роботи з напрацювання відповідної сучасної української термінології, з другого — фактично втрачено школу перекладачів, які не лише глибоко знають мову, а ще й професійно володіють науковим матеріалом, перекладом якого займаються.

За такої ситуації виробничий персонал, науковці, викладацький склад і студенти вишів фактично були позбавлені доступу до новітніх знань майже з усіх сфер життєдіяльності, без чого неможливий розвиток ані сучасного соціуму, ані сучасної науки і технологій, ані модернізація виробничої сфери та економіки загалом.

З огляду на це, жанрова наповнюваність вітчизняного ринку загалом і перекладною спеціалізованою, технічною і технологічною літературою, науковими виданнями тощо має стати предметом опіки з боку держави з відповідною грантовою підтримкою. А щоб ця опіка була ефективною, потрібно провести дуже значну організаційну і дослідницьку роботу, яка полягає в такому:

— створення з висококваліфікованих кадрів виробничої сфери, медицини, науковців, викладачів вищих навчальних закладів, які добре володіють найпоширенішими іноземними мовами, спеціалізованих груп за напрямами, відповідно до специфіки кожної галузі, з метою проведення ретельного моніторингу найсучасніших книжкових видань, які за останні три роки вийшли друком в країнах світу, для відбору з них тих, що найбільше потребує сьогодні Україна, з урахуванням реального стану нині діючих вітчизняних галузей і сфер, які забезпечують життєдіяльність держави і мають потенційні можливості для швидкої та ефективної розбудови у разі застосування отриманих нових знань;

— експертне оцінювання відібраної літератури та визначення із загального переліку найактуальніших, які потребують перекладу, друку і поширення серед відповідних груп фахівців, науковців чи студентської молоді, а також кількісні потреби (кількість примірників) кожного з цих видань;

— започаткування щорічно оновлюваної грантової програми з підтримки перекладів українською мовою світової спеціалізованої суспільно значущої літератури (передбачивши на це фінансування у державному бюджеті) із прив’язкою розмірів видатків до кількості відібраних для перекладу і друку видань напередодні кожного бюджетного року;

— після відбору видань щорічне проведення конкурсу серед вітчизняних видавництв із виконання державного замовлення на переклад, підготовку та видання цієї літератури.

Така робота потребує абсолютно чіткої, консенсусної, партнерської діяльності МКІП та УІК з МОН, НАНУ, фінансово-економічним блоком Кабінету Міністрів України та ГС «УАВК» як єдиної в країні фахової громадської організації.

І остання, четверта, проблема, яка потребує нагального вирішення.

Тридцять років тому в Україні налічувалося близько 4 000 стаціонарних книгарень державного підприємства «Укркнига», Укоопспілки, товариства книголюбів та місцевих виконкомів. Власне, не залишалося не тільки міст і містечок, де б не було книгарень, а навіть більш чи менш значущих селищ міського типу та сіл. Нині ж на пальцях можна перелічити населені пункти, де книгарні є, хоча облік цей вже давно ніким не ведеться. Тому питання відновлення системної книжкової торгівлі стоїть у переліку із трьома попередніми стратегічними завданнями.

Певна річ, ніхто не очікує, що держава раптом розпочне власноруч відновлювати книгарні, проте перейняти досвід європейських країн чи хоча б найближчої до нас Польщі не завадило б. А це:

— надання площ під організацію книготорговельних підприємств у будівлях державної чи комунальної власності зі встановленням, що має бути закріплено на законодавчому рівні, суто символічної плати за оренду;

— розроблення системи державних дотацій підприємствам книжкової торгівлі, які винаймають площі у приватних власників, з метою вирівнювання розмірів орендної плати приміщень у приватній власності і державній та комунальній власності.

І це треба зробити, щоб із року в рік не оперувати отриманими з невідомих джерел даними про начебто наявні нині від 300 до 400 книгарень, а виконати роботу з уточнення їх реальної кількості і встановити мету довести їхню кількість, скажімо, за 2—3 роки до 1 000.

Ці чотири стрижневі стратегічні напрями розбудови вітчизняного книговидання й водночас модернізації та оновлення фондів національної бібліотечної системи, доповнені програмами ДУ «Український інститут книги» у сфері аналізу ринку, популяризації читання, організації комплексу книговиставкових заходів як в Україні, так і за її межами, розвитку цифрової та аудіокниги на вітчизняних теренах можуть стати основою повномасштабної стратегії розбудови в найближчій перспективі (3—5 років) повноцінної, за європейськими аналогами, структурованої книговидавничої галузі.

Залишається ще одне суттєве «гальмо», яке жорстко блокує розвиток книговидавничої справи. Це піратство як у царині традиційної паперової книги, так і електронної. Та ліквідація цього «гальма» має бути реалізована лише за умови тісної співпраці МКІП, Держтелерадіо та правоохоронних органів.

Усі ці завдання і стратегії цілком реальні за наявності у керівництва держави розуміння непересічної значущості вітчизняної книги для формування особистості сучасного українця і політичної нації, розбудови держави та її економіки, а також політичної волі на рішення, що дозволять ліквідувати ті проблеми, які заважають нині розвитку вітчизняної книги.

Детальніше
Прочитано 1247 раз
Залиште коментар першим!
Tagged under

Ситуація катастрофічна: держава має рятувати українську книгу

вер. 03, 2020
Переглядів: 776
автор
Ситуація катастрофічна: держава має рятувати українську книгу

На сайті https://zahid.espreso.tv/ опубліковано інтерв'ю Тетяни Штифурко з президентом УАВК Олесандром Афоніним про сьогоднішній стан книговидавничої галузі.

Олександр Афонін про кризу у видавничій галузі

Економічна криза, викликана пандемією і карантином, нещадно вдарила по культурній сфері і чи не найбільше зачепила український книжковий ринок, який і до того стояв на ногах не надто впевнено.

Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів в липні оприлюднила результати опитування видавців, яке показало, наскільки книжковий ринок просів за перше півріччя 2020 року. Малі видавництва зменшили видання книжок за титулами на 49%, а за накладами – на 56%; середні та великі видавництва відповідно зазнали втрат на 43% за назвами й на 48% – за накладами.

Сумарні надходження коштів від усіх видів продажу книжкової продукції виявилися на 47,9% меншими за показники першого півріччя 2019 року. Упродовж першого півріччя цього року чисельність штатного персоналу видавництв зменшилася в середньому на 21%, а фонд заробітної плати – на 37,5%.

Єдиним позитивом стало хіба що зростання обсягів продажу книжок через онлайн-сервіси в середньому на понад 120 %.

Президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександр Афонін в інтерв’ю "Еспресо.Захід" розповів про те, наскільки книжковий ринок постраждав від кризи і що могла би зробити держава для підтримки української книги.

Наша розмова відбулася напередодні Форуму видавців у Львові, який цьогоріч відбудеться лише у форматі літературного онлайн-фестивалю BookForum, тоді як традиційний книжковий ярмарок організаторам через карантинні обмеження довелося таки скасувати.

Падіння тиражів – 80%

За вашими даними, у другому півріччі ситуація на книжковому ринку поліпшується чи все-таки негативні тенденції продовжуються?

Справа в тому, що українська книга впродовж 29 років Незалежності України не була предметом уваги й поваги з боку органів влади. Вона існувала, як билина при дорозі. Власне, книжкова галузь є найменш капіталізованою з усіх діючих виробничих потужностей – адже при всіх культурно-мистецьких та інтелектуальних значеннях книги вона все одно є виробництвом. І, на жаль, дуже і дуже важко переносить такі економічні хитання й кризові моменти. На відміну від багатьох інших галузей, вона не має підшкірного жиру, тобто не має резервів, як і можливості отримати кредитування – в Україні кредити під заставу книжок жоден банк не дає.

Тому якихось позитивних зрушень сьогодні ми не маємо і, на жаль, не очікуємо. Бо, незважаючи на всі обіцянки, Мінфін досі не врахував звернення українських видавців і Українського інституту книги про перерозподіл коштів на закупівлю книжок для бібліотек і залишив ту суму, яка була, – 28 млн грн. Хоча є можливість реально додати до цього ще 25 млн грн, але Мінфін не дає згоди. І на сьогодні жодної копійки ще не виділено, ніхто ніякихзамовлень не отримав і, відповідно, жодної фінансової підтримки немає.

Прийнятий закон 3377, який передбачає інституційну допомогу видавництвам у загальному обсязі 150 млн грн. Але, наскільки нам відомо, лише цими днями Міністерство культури передало в Кабінет Міністрів на узгодження порядок надання цієї допомоги. І тепер питання, як довго він буде розглядатися. Маємо досвід, що цей процес може затягнутися, і може статись так, що до кінця року видавці нічого не отримають.

Я можу лише сказати, що падіння по тиражах становить 80%, порівняно з аналогічним періодом минулого року. Найгірший рік в історії української книговидавничої справи доби Незалежності був 1999, після російського дефолту, коли впродовж року було видано 20 млн книжок разом із підручниками. Нинішній рік, скоріше за все, буде надзвичайно критичним, бо на 31 серпня в Україні видано всього 5,5 млн примірників. Якщо поділити на кількість населення, то вийде 0,1-0,2 книги на душу населення. Ситуація катастрофічна. 

Сьогодні офлайн-книгарні не вийшли навіть на 50% продажів книжок, які були до кризи чи у 2019 році. Стан надзвичайно важкий. Усі видавництва в боргах перед поліграфістами, авторами й трудовими колективами.

Чи загрожує це для них скороченням штатів або ж навіть закриттям?

Так, є загроза банкрутств. Уже сьогодні закриваються невеликі книгарні в регіонах, бо не спроможні за рахунок своєї діяльності окупити платню працівникам, оренду і так далі. Видавництва поступово скорочують свої штати, багато видавництв перейшли на оплату за мінімальною ставкою, щоб просто вижити в цих умовах. Проблем багато, а варіантів їх вирішення, на жаль, надзвичайно мало. Держава залишається індиферентною до видавничої галузі й не дуже піклується про те, щоб її рятувати.

Замість стратегії розвитку – реанімація хворого

Яка загалом підтримка з боку держави була би адекватна? Можливо, є якийсь хороший іноземний досвід?

Наприклад, я отримав інформацію з Міжнародної асоціації видавців, що уряд Німеччини надає 20 млн євро безповоротної підтримки німецьким видавництвам. До порівняння, 150 млн грн, які виділяють в Україні, – це десь до 5 млн євро.

Але, на відміну від українських, німецькі видавці також можуть взяти кредити під 2-3%, максимум 4%. Наші ж цього зробити не можуть. Програмою підтримки бізнесу "5-7-9", про яку багато говорилось на рівні уряду і говорив президент, на жаль, ніхто з видавців скористатись не зміг. Видавництва – це не поліграфічні підприємства. У них немає що віддати під заставу. Є тільки книжки, комп’ютери й інтелект. Інтелект у нас взагалі не рахується цінністю, судячи з обсягу піратства, який щодня зростає. Зокрема, виготовлення піратської російської книжки, яка не надходить в Україну легально…

Загалом для українських видавців було б найкраще, якби ухвалили принципове рішення за зразком, як це було стосовно агросектору. Це спеціальна програма кредитування під низький відсоток, щоб видавці могли взяти довгострокові кредити. Тобто кредити під 3-4%, максимум 5%, дозволили б видавництвам зупинити процес падіння, зберегти свої колективи й почати потихеньку рухатися вперед.

А ось ці гранти на 150 млн грн, які передбачені законом 3377 і які мають надаватися через Інститут книги, на вашу думку, наскільки це буде ефективний механізм підтримки?

Я це розглядаю як реанімацію, щоб хворий не помер. Тобто це тимчасова підтримка. Але вона не вирішує всіх питань, які потребують зовсім інших підходів. На жаль, в Україні ніколи системно не розглядались стратегічні дії стосовно цієї галузі, хоча в світі давно напрацьовані стандарти розвитку книговидання. Європейці знають, що видання менше, ніж 2,5 книжки на душу населення за рік – це деградаційний поріг. Після нього йде занепад культури, виробництва, моралі, духовності. Україна ніколи навіть до рівня двох книжок не виходила.

По-друге, згідно з рекомендаціями, які були напрацьовані Міжнародною бібліотечною організацією ще років 40 тому, бібліотеки і видавнича галузь існують там, де відбувається щорічне оновлення фондів бібліотек на 5%. В існуючій ситуації держава повинна була би закуповувати для бібліотек 10 млн примірників.

Але жодної стратегії розвитку, ніяких перспективних цілей і завдань держава не ставила. Виживайте як хочете. Зробили 30 млн книжок на рік – ну і слава Богу. Зробили 32 млн – кричать "як гарно працювало міністерство". Але ніхто не говорить про жанрове наповнення ринку, про те, чи маємо ми достатньо літератури для вищої школи і т.д.

Зараз, як ковток повітря, потрібно негайно вирішити питання збільшення фінансування на закупівлі книг для бібліотек – додати ще 25 млн в бюджеті Інституту книги. Треба динамічно узгоджувати ці всі бюрократичні процедури для надання інституційної допомоги у 150 млн грн і швидко вирішувати питання кредитування галузі. Ми розуміємо, що з бюджету більше, ніж можуть дати, не дадуть. Але видавцям треба забезпечити, принаймні, кредитні ресурси, які вони будуть повертати з мінімальними відсотками.

Ну і, безперечно, питання книгарень важливе. У нас вони ніколи не розглядались як суб’єкт, якому треба допомагати. А в Європі на державному і на місцевому рівнях дотуються книгарні у вартості орендної плати. Наприклад, у Польщі, якщо це комунальна чи державна власність, то там взагалі йде символічна плата 1 злотий за квадратний метр. Якщо ж ця книгарня розміщена на приватній площі, тоді держава чи муніципальна влада дотує вартість оренди, щоб книгарні могли існувати і щоб книжки були доступними для людей.

Онлайн-торгівля: зростання є, але не таке шалене

– Ми розмовляємо напередодні книжкового форуму у Львові, якого видавці завжди чекали як можливість продажу книг і їх промоції. Які очікування від цьогорічного Форуму, який, як відомо, через карантинні обмеження відбудеться лише у форматі онлайн?

– Безперечно, ті акції, які будуть проводитись онлайн – літературні, представницькі, презентаційні – будуть цікаві. Але це буде відстань. А Форум видавців завжди був демократичним контактним майданчиком, куди видавці їхали продати книжки, звичайно, але, крім того, це було напрацювання нових контактів, налагодження нових партнерських стосунків, нових каналів збуту і так далі. Тобто це був плацдарм, на якому вироблялась стратегія на роки вперед. На жаль, тепер цього немає, адже будь-який онлайн-контакт не дає того результату, який хотілось би мати.

Я розумію, що на сьогодні є багато прихильників електронної книги, але кількість прихильників паперової книги, яку тримають уруках, значно більша. І не на відсотки, а в рази. І прямий контакт виробників книги – це зовсім інші речі, ніж розмова в ZOOM. Але ми сподіваємось, що наступного року Форум відбудеться у звичному для українських видавців форматі. До слова, аналогічна ситуація з найбільшим у світі книжковим ярмарком – Франкфуртським. Він теж згорнувся до режиму онлайн.

Тому всі в очікуванні, коли нарешті будуть вакцини від коронавірусу, щоб люди могли більше не лякатись, вітаючись, а вільно спілкуватись і тримати в руках книжки.

До речі, була інформація, що від початку карантину зросли продажі електронних книжок і взагалі продажі книжок через інтернет…

Вони зросли, публікують цифри про зростання на 300-400%. Але варто сказати, що якщо раніше одну книгу продавали онлайн, а тепер почали так продавати три книги, то це і буде 300%.

Тобто є зростання, але воно не таке шалене, як його хотіли передбачити. Зростання продажів електронних книжок взагалі мало помітне, бо піратська онлайн-індустрія в Україні просто перейшла всі рубежі. І будь-яка книга, яка ледь-ледь привернула увагу потенційних читачів, через тиждень після появи на ринку з'являється в Інтернеті вже скопійована і виставлена на піратських сайтах.

Так, зріс онлайн-продаж традиційної паперової книжки з доставкою через пошту чи кур’єрські служби. Але на фоні тих продажів, які були офлайнові раніше, це не дозволяє покривати витрати, які несуть книгарні, щоб вони могли почуватись комфортно і збільшувати свої мережі, а натомість змушені їх згортати…

Я хотів би підкреслити, що сьогодні питання книжкового ринку – це питання не бізнесу, а питання безпеки і єдності країни. Без книги держава втрачає єдину культурологічну інтелектуальну ниточку, яка з’єднує населення в націю. Втрата цієї ниточки призведе до втрати держави.

Детальніше
Прочитано 776 раз
Залиште коментар першим!
Tagged under

Каталог

Авторське право

Блоги

Ми у Facebook

Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів

Інформація для ЗМІ