Основними виробниками книжкової продукції, що надходила у вільний продаж, виступали 26 державних спеціалізованих видавництв, підпорядкованих Державному комітету у справах видавництв, поліграфії і книжкової продукції.
У 1990 році, що передував оголошенню незалежності України, в країні було видано понад 7000 нових назв книжок сумарним накладом 176 млн 800 тис. примірників, що складало 3,4 примірника на одного тодішнього мешканця України.
Ця книжкова продукція реалізувалася через шість центрів гуртової торгівлі та понад 1100 книгарень, що були підпорядковані Державному спеціалізованому підприємству «Укркнига», а також через мережі книгарень загальною кількістю 2,5 тисячі, що належали Центральній спілці споживчих товариств «Укоопспілка» та так званих виконкомівських, або муніципальних, книгарень, підпорядкованих органам виконавчої влади. Окрім того, книжки реалізувалися через мережу книгарень Товариства книголюбів України. В книгарнях системи «Укркнига» споживачі наукових, освітніх, культурологічних, технічних та технологічних видань мали можливість замовити їх по тематичних каталогах, які готувалися до друку у видавництвах. Окрім купівлі книжок громадянами література у великій кількості закуповувалася понад 50 тисячами державних, сільських і міських публічних, вузівських та шкільних бібліотек, а також бібліотеками, що належали промисловим підприємствам, державним структурам різного рівня.
З початком періоду реформування економіки колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) наприкінці 1980-х років та розблокуванням приватної ініціативи з’являється значна кількість невеликих приватних видавництв, таких як «Борисфен», «Кобза», «Трембіта» та інші, діяльність яких була в основному зорієнтована на видання літератури, раніше недоступної у зв’язку з жорсткою радянською цензурою. Основну частину цих видань складали переклади творів європейських та світових авторів, раніше заборонених в СРСР. Друк цієї літератури та її збут на стихійних книжкових ринках, що масово виникали в ті часи, відбувалися без дотримання авторських прав. Це був ніким, у тому числі й державними установами, не контрольований процес насичення ринку раніше недоступними і тому дефіцитними виданнями. Він захопив кінець 1980-х та початок 1990-х років і тривав упродовж 3–4 років, а після цього різко пішов на спад. Жодного обліку видань, які пройшли у ці роки через стихійні книжкові ринки, нині не існує, як не існує вже й видавництв, які працювали на той період.
З розпадом СРСР, становленням України як незалежної держави та орієнтацією нової української влади на роздержавлення, підтримку приватної ініціативи та розвиток ринкових відносин відбувається поступова руйнація раніше потужної державної частини видавничого сектору національної економіки. Першою жертвою нової економічної політики стало Державне спеціалізоване підприємство «Укркнига», яке було роздержавлене у 1993 році, а книгарні, що йому належали, у більшості своїй приватизовані разом із гуртівнями, що входили до його складу. Приватизація державних книгарень, які знаходилися на головних вулицях обласних і районних центрів, і складів гуртівень супроводжувалася майже миттєвим перепрофілюванням їх з місць продажу книги на ресторани, бари, бутіки, казино, офіси. Протягом наступних двох років така ж доля спіткала більшість книгарень, що належали до мережі Української споживчої кооперації «Укоопспілка», яка закуповувала у населення сільськогосподарську продукцію в обмін на промислові товари та книги. Поступово продаж книжок перемістився з книгарень на книжкові базари та вуличні ятки, які стали центрами неконтрольованого продажу піратської книжкової продукції, а також дешевих видань сусідньої Російської Федерації, що широким контрабандним потоком через «прозорі» чи «напівпрозорі» кордони пішли в Україну, особливо після прийняття у 1995 році Думою Російської Федерації закону «О государственной поддержке книгоиздательского дела и прессы в Российской Федерации», яким було звільнено від усіх податків технологічні операції з підготовки, друку, доставки та продажу російської книги.
В умовах засилля українського книжкового ринку імпортованою (у більшості випадків нелегально) дешевою, звільненою від оподаткування російською книгою, легальний видавничий бізнес, який на той час ніс на собі тягар усіх існуючих в Україні податків, почав стрімко згортатися, зменшуючи обсяги виробництва вітчизняної книги.
Починаючи з 1994 року легальне виробництво книжок впало до рівня однієї книжки в рік на одного мешканця України. Станом на 1999 рік цей показник взагалі сягнув мінімальної позначки у 0,4 книги в рік на одну особу.
Після тривалої боротьби громадськості, зокрема Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів (УАВК), яка і на сьогодні є громадською структурою, що представляє і захищає інтереси українських видавців в органах законодавчої та виконавчої влади, у 2001 році вдалося спонукати органи державного управління прийняти Закон України «Про внесення змін до деяких податкових законів України». Цим законом було звільнено від податку на додану вартість (ПДВ) і від оподаткування прибутку діяльність видавництв і поліграфічних підприємств із дополіграфічної підготовки та друку видань, а книжкову торгівлю — від сплати ПДВ на операцію з продажу книг.
Після надання податкових пільг, які діють і донині, ситуацію зі збільшенням накладів вдалося стабілізувати, однак виробництво книги на одного мешканця країни в рік так і залишилося в межах одного примірника. Навіть у найпродуктивнішому для українських видавців 2008 році цей показник сягнув лише 1,26 книги. У той же час наявність податкових пільг дозволила видавцям значно розширити асортимент видань, збільшивши кількість назв майже втричі порівняно 1990-ми роками. Однак, при збереженні обсягів щорічних сумарних накладів, збільшення кількості назв призвело до суттєвого зменшення середнього накладу кожного нового видання, що значно звузило доступ широкого читацького кола до нових видань.
Інформацію про стан видань ринку України, починаючи з 2002 року, буде подано у наступних розділах звіту. Однак слід зауважити, що протягом двадцяти одного року існування незалежної держави Україна системні дослідження його стану на загальнодержавному рівні жодного разу не проводились і тому більшість даних, окрім статистики друку, наданої Державною науковою установою «Книжкова палата України імені Івана Федорова», носять експертний характер і ґрунтуються на опитуваннях і дослідженнях, які самостійно проводилися Українською асоціацією видавців та книгорозповсюджувачів. Окремі дані, що увійшли до звіту, були надані Державним комітетом телебачення і радіомовлення України, Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерством культури України, Державною митною службою України, Державним комітетом статистики України та Державною службою інтелектуальної власності України.
Автор - Олександр Афонін,
президент Української асоціації видавців та книго розповсюджувачів
