Запрошуємо приєднатися до загальнонаціональної акції "Національний тиждень читання", яка проводиться під егідою Українського інституту книги і відбудеться 13-19 грудня цього року.

Як важко просувати свій продукт на зарубіжному ринку! І яке задоволення і втіху можна відчути, коли це-таки виходить! Тим більш, коли сказане стосується української книжки і українських авторів. Днями побачив світ арабський переклад книжки директора Видавництва Ніка-центр, дипломанта "Коронації слова" Володимира Самойленка "Час розкиданого каміння", виданого єгипетським видавництвом "Сефсафа".

Арабський книжковий ринок дуже специфічний, як, звичайно, і будь-який. Проте закритість і вимогливість усе ж сильно відрізняє його від європейського та американського. Саме тому вихід там української книжки робить це важливим камінчиком у мості порозуміння між нашими культурами. Важливою рисою того ринку є безперешкодний доступ видання до майже будь-якої арабської країни, незважаючи, де саме воно побачило світ арабською мовою. Щодо мови - переклад виконав один з найкращих фахівців у цій царині, ліванський філолог і мовознавець Імадеддін Раеф. Це теж знаково, бо Раеф ніколи не перекладає те, що йому не подобається. І це дає надію на зацікавленість тою книжкою арабського читача. Видання здійснено за підтримки Українського інституту книги.

Про що ж книжка? Про те, як складно подеколи буває відділити сьогодення від днів минулих. Про те, чи прийшов час збирати каміння, і де його шукати – на теренах Батьківщини чи в спекотній Африці? А може у власному майбутньому? Роман занурить у минуле, у бурхливі дев’яності, й виштовхне у цинічних двохтисячних. За однудобу головний герой пройде щонайменше два шляхи, які тойдуть паралельно, топеретинаються, а то й розходяться, щоб більше не зійтися. Друзі, однокласники, вороги. Кумеднісучасні реалії, не меншкумедні, а подеколи й трагічні подіїминулого. Скажені авантюри, пристрасті, зради. Каміння, каміння, каміння… Чи прийшов час його збирати, чи, може, той час ще попереду?..

На фото шасливий автор Володимир Самойленко і його видавець Мохамед ЕлБаалі у Шарджі на Конференції видавців у листопаді 2021 року.

Вих. № 61/10 від 05.10.2021

Президентові України Зеленському В. О.

Шановний пане Президенте!

Громадська спілка «Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів», яка представляє видавничу спільноту України, звертається до Вас за допомогою через украй критичну ситуацію у вітчизняному книговиданні.

Колеги активно взялись рахувати обсяг ринку, темпи його падіння, темпи повернення книжок з Росії на український ринок. Це непогана справа, коли тобі потрібно поставити табличку на могилу українського видання та написати епітафію та історію хвороби.

Порахуємо інше.
2018 рік - закупівля УІК 121 млн грн, закупівля МІП 25 млн грн
2019 рік - закупівля УІК 87 млн грн, закупівля МІП-МКІП 36 млн грн
2020 рік - закупівля УІК 48 млн грн, закупівля МКІП - 16 млн грн
2021 рік(в бюджеті) УІК 50 млн грн, МКІП - 1,5 млн грн
Так чином, динаміка наступна: 146/123/64/51.5.

Зробимо аналіз в порівняних цінах. Буду умовно рахувати інфляцію в галузі 10% на рік(думаю, вона трохи більше, але не надважливо для рахування тенденцій)
146/111/51/34 млн(використано складний %).

Таким чином, присутність держави на комерційному книжковому ринку(закупівля), зменшено в 4,3 рази.

Для розуміння ситуації потрібно додати, що пропорційно зменшилась і участь місцевих бюджетів.

Треба додати, що в 2020 році, завдяки активній позиції УАВК, УІК, Мінкультури та Гуманітарного Комітету ВР, втрати галузі від локдаунів було частково компенсовано на 87,5 млн грн(62,5 Мінфін технічно зрізав). В 2021 заплановано ще одну програму УІК, пов‘язану з держзамовленням на книги до ювілею країну, на яку направлено гроші з інших, призупинених програм галузі.

Коли кажемо про поновлення рівня фінансування галузі, порівняно з 2018 роком, справа йде про 121+33%=161 млн грн на бібліотечну закупівлю. При середній ціні книги на рівні 130 грн це всього 1,2 млн книжок на 14.000 публічних бібліотек країни - менше 100 книжок на одну бібліотеку, 4 грн, або 15 евроцентів на одного громадянина(зараз маємо 4 євроцента)

Треба зрозуміти, що по рівню фінансування бібліотек ми відстаємо від цивілізованих країн не на відсотки і не в рази, а на майже два порядка(для тих, хто пам‘ятає шкільний курс математики), потрібні не системні зміни, потрібне радикальне законодавче рішення.

Поодинокі волання видавців вже не можуть привернути увагу суспільства, до них звикли. Іноді ж з‘являються нові книжки? Ну й добре. Погано школярі написали тести? Треба змінити систему тестування, вони були складені недолуго. Неконкурентні українські виші? Можна змінити ректорів. Суспільство піддається інформаційному впливу російської пропаганди? Це залишки радянського виховання. Керівники громад знищують бібліотеки? Ми їм заборонимо. На словах. А жорстких бюджетних нормативів, які потрібно виконувати, приймати не будемо, бо тоді ж буде складно спиляти приміщення бібліотек в селах та містечках. Ну, і т д

Міністерство Культури підготувало програму підтримки читання. Чи стала вона документом, який затверджено Кабміном, з підтвердженим фінансуванням на рівні Мінекономіки та Міністерства Фінансів. Ні. Тоді навіщо така Програма? Може, є сенс суспільству це спитати у цих Міністерств? Чому ж ми мовчимо?