Причин цього більш ніж достатньо. Це закономірний наслідок тривалого в часі хворобливого стану національного книговидання. Та передусімтреба розділити всі чинники, які призвели до такого сумного результату, на три частини.

Зовнішні:
— пандемія коронавірусу, періодичні локдауни, втрата значною частиною бізнесів своїх доходів призвели до значного зниження і без того невисокої платоспроможності основної частини населення України;
— постійне зростання вартості енергоносіїв, комунальних послуг основної групи продовольчих товарів спровокували формування у населення стану тривожного очікування та необхідності економії коштів задля забезпечення виживання у вкрай несприятливих для цього умовах;
— брак сконцентрованої системної політики влади, спрямованої на розвиток людської особистості і з цією метою активної популяризації читання в суспільстві та організаційно-фінансової підтримки вітчизняного книговидання і книгорозповсюдження викликали у значної частини населення зневіру в те, що читання, знання, які вони можуть здобути з книжок, відіграватимуть роль впливового чинника на підвищення рівня їхнього життя, соціального статусу чи кар’єрного зростання;
— безсистемність та невідповідність за розмірами потребам держави та стагнаційного стану вітчизняного книговидання фінансової підтримки й обмеженість її фактично лише виділенням мізерних бюджетних коштів на програму закупівлі книжок на поповнення фондів бібліотек;
— відсутність на державному рівні системної, законодавчо унормованої боротьби з піратством у царині книговидання спровокувала стрімке зростання обсягів виготовлення та реалізації контрафактної паперової книги загалом і книги Російського Федерації зокрема. Не зазнаючи втрат на підготовку видань, оплату авторських гонорарів та праці персоналу, контрафактники реалізують свою продукцію за вартістю в 2—3 рази нижчу, ніж реальна вартість легального видання, що зумовлює підрив цінової політики та змушує легальних вітчизняних видавців реалізувати власну продукцію фактично за собівартістю;
— книга в Україні, на відміну від передових країн світу, втратила свою непересічну соціальну значущість і перейшла в розряд банального виробничого продукту, що відповідно позначилося на ставленні населення до книги як до чогось другорядного і несуттєвого.

Внутрішньогалузеві
— книговидавнича галузь України упродовж свого існування є однією з найменш капіталізованих галузей, яка позбавлена доступу до кредитних та інвестиційних фінансових ресурсів і змушена виживати та намагатися забезпечити розвиток виключно за рахунок власних обігових коштів;
— анулювання з 2015 року пільги з податку на прибуток, яка слугувала своєрідним рятувальним жилетом для галузі, вкрай негативно позначилося на її потенціалі і призвело до поступового зменшення обсягів виробництва книжок як за назвами, так і за накладами;
— дворічна пандемія коронавірусу, локдауни з закриттям книгарень і зменшення через це офлайн продажів книжок призвели до припинення діяльності цілої низки видавництв і книгарень, а основну масу суб’єктів книговидання спустили до рівня виживання, оскільки онлайн продажі книжок, попри суттєве зростання під час локдаунів, не змогло компенсувати втрати, зазнані через згортання офлайн торгівлі;
— відсутність у переважної кількості видавництв коштів на проведення сучасної маркетингової політики та рекламування власної книжкової продукції в електронних та друкованих ЗМІ;
— намагання вижити, особливо в період карантину, спонукало як видавництва, так і книготорговельні мережі вдатися до тотального демпінгування на ринку. Причому демпінгові розцінки почали застосовувати не тільки до книжок, які побачили світ у попередні роки, а й навіть до новинок, що фактично звело нанівець потуги видавництв до системного оновлення асортименту перекладних видань та пошуку і публічної «розкрутки» нових вітчизняних авторів;
— тотальний бракпідприємств із системного роздрібного продажу книжок, що змушує видавництва розглядати виставкові заходи як одну з можливостей реалізовувати свій продукт;
— запропоновані під час локдаунів послуги онлайн торгівлі книжок із доставкою книги безпосередньо споживачеві та ще й за демпінговою ціною призвели до того, що вартість книжок, які пропонують видавців під час ярмаркової торгівлі, є вищою за ту, яка пропонується споживачам в мережі Інтернет.

Виставково-ярмаркові
— зміна стосунків організаторів заходів з учасниками-видавцями з партнерських на виключно клієнтські з відсутністю можливості «впливу» видавця на якість «товару», який пропонує організатор. Особливо це характерно для найбільших вітчизняних виставково-ярмаркових заходів — Книжкового Арсеналу та Форуму видавців;
— переважна обмеженість реклами заходу лише поширенням інформації про нього в соціальних мережах із поступовим згортанням її в друкованих ЗМІ, на телебаченні, на вулицях міст та громадському транспорті;
— невідповідність локації проведення заходу сучасним вимогам (Форум видавців) у частині забезпечення зручного доступу до всіх учасників та відсутність можливостей об’єднання під одним дахом продажу книжок учасниками та літературно-мистецьких акцій, які проводяться в рамках заходу (зустрічі з авторами, зірковими учасниками, презентації, конференції, автограф-сесії тощо);
— запровадження оплати за автограф-сесії та винесення їх в окремі зони без прив’язки до видавництв;
— поспішний розрахунок на тотальну цифровізацію всього без винятку населення — особливо це стосується старшого покоління —та відмова від друкованих програм і каталогів учасників;
— запровадження плати за вхід на ярмарок, а фактично — оплата потенційним читачем лише доступу до книжок, що в умовах платіжної кризи в українському соціумі є фактором відлякування;
— невиправдано висока вартість виставкових площ, яка вже стала не по кишені значній частині видавництв;
— брак підтримки книжкових виставково-ярмаркових заходів з боку місцевих органів влади. У кращому разі це обмежується незначною фінансовою допомогою і практично ніколи — допомогою в залученні до відвідування заходу учнями ЗЗСО та студентами, як це практикується в країнах Європи, зокрема в Німеччині.

Можна назвати ще низку дрібних причин, однак цілком зрозуміло, щонинішня ситуація не виключно результат недоопрацювання організаторів книжкових виставок-ярмарків, а єнаслідком цілого пакету «родових» проблем і хвороб галузі, які накопичилися майже за три десятиліття.

Що робити

Рецепти виведення книговидання з кризового стану не є чимось новим. Вони вже давно напрацьовані світовою цивілізацією, і питання полягає лише в тому, що українська влада немає політичної волі й не прагне застосувати ці рецепти.
Безперечно, найважливішим пунктом є, і мене ніхто не переконає у зворотному, нарощування капіталізації галузі. Адже є аксіомою твердження, що жоден бізнес не розвивається лише за рахунок власних обігових коштів, а «нарощує м’язи» за допомогою запозичень, дешевих і довготривалих.

Усі пропозиції ГС «УАВК» щодо виведення книговидавничої галузі зі стагнаційного стану доволі детально прописано в розробленій Міністерством культури та інформаційної політики Стратегії розвитку читання на 2021—2025 роки «Читання як життєва стратегія».

Найважливіші з-поміж них:
— забезпечення суб’єктам книговидання доступу до дешевих кредитів під державні гарантії;
— звільнення видавців, виробників та реалізаторів книжкової продукції від оплати податку на прибутокстроком на п’ять років;
— суттєве збільшення обсягів бюджетного фінансування на закупівлю книжок для бібліотек, забезпечивши щорічне 5-відсоткове оновлення наявних фондів;
— надання державних сертифікатів учням старших класів ЗЗСО для придбання книжок»
— відшкодування (рібейт) книгарням 15 відсотківвід сум продажу ними українських книжок;
— звільнення від сплати мита операцій з імпорту поліграфічного обладнання та технологічних матеріалівдля друку книжок, які не виробляються в Україні, строком на 5 років;
— внесення відповідних змін до законів України «Про авторське право і суміжні права» та «Про захист прав споживачів» у частині, що стосується посилення боротьби з піратством у мережі Інтернет, виробниками та реалізаторами контрафактної книжкової продукції (пропозиції щодо змін та доповнень до зазначених законів розроблено ГС «УАВК» та передано в МКІП).

Стратегія містить дуже значний перелік заходів, спрямованих на популяризацію книжок та розвиток культури читання в Україні. Питання полягає лише в тому, чи готова держава в особі Кабінету Міністрів України підставити плече занедбаній книговидавничій галузі і врешті-решт вивести її на шлях цивілізованого розвитку. Та, судячи з проєкту Державного бюджету України на 2020 рік, поданого на розгляд Верховної Ради України, робити цього Кабінет Міністрів не збирається…
Незважаючи на це, Асоціація не припиняє боротьбу за українську книгу, а отже — за право нації на культуру, розвиток інтелекту та професію.

Що ж до демпінгової «пандемії», яка вже кілька років поспіль руйнує галузь, забираючи навіть ті мізерні статки, які могли б бути спрямовані не на споживання, а на розвиток суб’єктів книговидання, то усунення цієї проблеми значною мірою залежить від самих учасників ринку — видавців та власників книготорговельних мереж — та їхньої готовності до пошуку порозуміння і компромісу в стосунках. Тож спробуємо знайти це порозуміння…

Та, попри всі зусилля видавничого загалу, якщо держава й надалі ігноруватиме потреби українського суспільства в моральній, чесній, розумній книзі, націю й Україну очікує сумна перспектива.

Олександр Афонін,
президент
ГС «Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів»