Тобто, щоб досягнути показників минулого, жорстко пандемічного 2020 року, потрібно за 3,5 місяці, які залишилися до кінця року, напрацювати ще 12 215 назв і майже 36 млн примірників.

Минулого року сумні сумарні показники вдалося «підтягнути» за рахунок закупівлі книжок для поповнення фондів бібліотек на 48 млн гривень та надання інституційної допомоги на друк книжок у розмірі 82 млн гривень, тобто разом на 130 млн гривень. Водночас втрата обсягів надходження обігових коштів від роздрібного продажу книжок становила, за експертними оцінками, близько 25 %.

Нинішнього ж року бюджетні видатки, які можна розглядати як фінансову допомогу креативній видавничій індустрії, можуть скласти ті ж 48 млн гривень на закупівлю для бібліотек і 35—37 млн гривень на виготовлення книжок, підготовлених до 30-ї річниці незалежності України. Разом це 83—85 млн гривень, або на 45—47 млн менше, ніж минулого року.

До цих втрат треба додатище й такі негативні фактори, як-от: суттєве зростання вартості поліграфічних послуг і матеріалів та, що не виключено, падіння, за попереднім аналізом, ще на 10 відсотків обсягів реалізації книжок порівняно з 2020 роком.
Таким чином, видавнича галузь України у наступний, 2022, рік може увійти ще з меншим обсягом фінансових ресурсів, ніж наприкінці минулого року, а отже, неминучим етапом стане подальше падіння обсягів виробництва такого надважливого для розвитку будь-якої країни соціального продукту, яким була й залишається книга.

Великі надії видавничий загал покладав на розроблену під егідою Міністерства культури та інформаційної політики й за участю Українського інституту книги, видавничо-бібліотечної спільноти Стратегію розвитку читання на 2021—2025 роки «Читання як життєва стратегія». У неї закладено цілу низку системних заходів, що мають бути виконані державою, щоб перетворити вітчизняне книговидання з галузі, яка ледве животіє, на сучасну культурну індустрію європейського рівня.

До основних заходів, передбачених Стратегією та спрямованих на забезпечення динамічного розвитку вітчизняної книговидавничої справи в усіх її складових, є запровадження:
— пільгового кредитування суб’єктів видавничої справи для відновлення і розвитку їхньої діяльності під державні гарантії за кредитами;
— п’ятирічної пільги з податку на прибуток для відновлення видавництв, книжкової торгівлі та книжкової поліграфії;
— партнерського фінансування видавництвами і державою видання вітчизняної літератури в жанрових нішах, які нині заповнюються імпортними книжками;
— забезпечення книгарень площами в приміщеннях комунальної і державної власності на договірній основі за пільговими ставками орендної плати;
— пільгове розмитнення поліграфічного обладнання та технологічних матеріалів, призначених для друку книжок, які не виробляються в Україні;
— п’ятнадцятивідсоткового рібейту (відшкодування) книгарням від сум продажу ними українських книжок зі спрямуванням цих коштів на оплату оренди торговельних площ;
— суттєве збільшення видатків із державного бюджету на закупівлю книжок для бібліотек, які гарантуватимуть щорічне оновлення на 5 % існуючих фондів;
— загальнодержавного електронного каталогу з інформацією про доступні книги на ринку;
— змін до чинного законодавства з посилення юридичної відповідальності виробників та розповсюджувачів контрафактної паперової книжки (збільшені штрафи і введення кримінальної відповідальності за виготовлення контрафактної продукції, спрощені процедури розслідування та доведення правопорушення) тощо.

Ще у квітні цю Стратегію було презентовано Міністерством культури та інформаційної політики, а в серпні своїм рішенням її підтримав Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики.

Але… Вже вересень, а Стратегія ще ніяк не вийде з процедури погодження її ключовими міністерствами й відомствами, долученими до цієї процедури. І кінця цьому процесу поки що не видно. Проте можна з повною впевненістю сказати, що жодна з позицій цієї Стратегії, яка потребує державної фінансової підтримки, вже не потрапить до проєкту Державного бюджету на 2022 рік, а можливо, й на 2023-й. І взагалі не виключено, що цю Стратегію, як і чотири стратегії та концепції, які розроблялися впродовж двадцяти попередніх років, спіткає така ж доля — її просто покладуть у кошик для сміття.

Причина цього криється не в процедурах, а в тому, що владний корпус навіть упритул не бачить книгу як архіважливий соціальний продукт, як найефективніший впливовий чинник на формування особистості сучасного українця і політичної нації, забезпечення професійної підготовки кадрового ресурсу, розвиток виробничогосектору держави та її економіки і соціальної сфери загалом.
Історія людства переконливо свідчить про те, що рух будь-якої держави цивілізаційними сходинками вгору починається зі стрімкого розвитку національного книговидання, яке забезпечує ефективну підготовку кадрового ресурсу,спроможного забезпечити цей розвиток. І навпаки, занепад книговидання призводить до нарощування деградаційних і стагнаційних процесів у всіх сферах життєдіяльності і маргіналізації держави загалом.

То в який бік ідемо, шановне керівництво Кабінету Міністрів України?

Олександр Афонін,
президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів

Використано фото Vitaliy Lazorkin