Про книжкові виставки і не тільки.
Про стан книговидання і книжкової торгівлі.
Про культурну політику.
Про майбутнє.
Серія публікацій. П'ята частина.
13. Про законодавство в галузі. Як ми раділи, що з'явився в червні 2022 закон, що забороняє книжки походженням з двох держав-агресорів, ще більше ми зраділи, коли в червні 2023 він був підписаний Президентом та опублікований. На жаль, підзаконні акти, без яких правоохоронці не можуть активно вилучати таку продукцію в місцях продажу, і які мали бути ухвалені Кабміном в 90-денний термін після набуття законом чину, не з'явилися навіть у червні 2024, і не з'явилися навіть сьогодні. Вони блукають в коридорах трикутника КМ-Мінкультури-Держтелерадіо. Всі намагання щось зрозуміти нагадують польот над Бермудським трикутником - небо чисте, воду видно, але де поділися зниклі літаки та кораблі - не зрозуміло. Впевнений, що цей щасливий час настане, але з'явиться щось нове, що залишить завезену до 2022 року російську книжку у вільному продажу, але хоча б мають вилучити книжки 2022-24 і вже 2025 років, які з'явилися відомо звідки в нашій роздрібній торгівлі. Приблизно те саме стосується піратських книжок, що друкуються нашими піратами з вихідними даними Молдови, Латвії, Казахстану з вказуванням року видання, що передує тим рокам, коли автор задумав свій твір. При бажанні і використанні нескладних мозкових операцій, що не потребують використання штучного інтелекту, кожен правоохоронець зможе виплутатися з трьох сосен, шукаючи піратський слід на таких книжках російською мовою.
14. Про недіючий закон щодо повернення частини видатків на оренду книгарень я писав. Зрозуміло, коли в часи війни держава не може фінансувати свої витрати повністю. Можливо, є сенс визначити інші способи використання цього закону. Наприклад, в перший рік (тепер вже 2025) фінансувати 25% суми і при цьому відпрацювати нескладні механізми його втілення. Що стосується закону про сертифікати, тут інша ситуація. Держава взяла на себе зобов'язання перед своїми молодими громадянами, які тільки починають свій шлях і залучення їх до купівлі книжок навіть за державні гроші - важливий кров у вихованні майбутніх свідомих та освічених патріотів України. В таких випадках, думаю, держслужбовці, від яких залежить результат, мають напружити всі свої можливості, щоб встигнути погодити паспорти бюджетних програм, налагодити програмне забезпечення і вирішити питання в цьому році. 370 мільйонів гривень- величезна сума для нашого комерційного ринку. Ще один закон знаходиться в стадії розробки. Він має прийти на заміну застарілих актів, що регламентують надання обов'язкових примірників і ідеологія побудови яких залишилася нам з радянських часів. В ті часи, коли наклади складали десятки та сотні тисяч примірників, а гроші перекладалися з бездонних державних ідеологічних кишень в інші бездонні державні бібліотечні фонди, обов'язкові примірники йшли на поповнення великих системоутворюючих бібліотек. Наклади впали на два і навіть на три порядки. Видавці, вже приватні, продовжують фінансувати бібліотечну систему. При напрацюванні проєкту закону видавців не залучили, ми маємо тепер сперечатися з невідомими нам авторами проєкту, коли його створено на старій основі.
15. І, нарешті, про можливий проєкт закону про єдину видавничу ціну. В цивілізованих країнах ціна книги друкується на обкладинці, а закон про єдину ціну має прописувати всю систему фінансових і організаційних відносин в галузі - рівень знижки гуртовикам та книгарням, яка має обов'язково зберегти гуртовіків на ринку (в Україні ця категорія бізнесу знищена через азарт мереж щлдо відтискання видавців по знижці до собівартості), правила проведення акцій операторами рітейлу (наприклад, часто забороняють знижки протягом першого року), правила надання товару на реалізацію (частіше, без переходу права власності) та повернення, правила зворотного викупу видавцем у книгарень (так, і таке буває), рівень знижок і націнок при продажу в бібліотечну систему (так, націнок), як паперових, так і електронних книжок. Для тих країн, де інфляція часто заставляє змінювати ціни, замість ціни на обкладинці працює кьюаркод, що веде до спільної бази даних видавництв. Замість цього маємо тільки комп'ютерну базу Книжки на ринку, створену для видавців спеціалістами УІК, і яка виглядає перспективною базою для купівлі книжок бібліотеками. На жаль, Україна залишилася однією з всього лише трьох країн колишнього СРСР, яка так і не створила єдину каталожну базу бібліотек. Відсутність подібної бази може бути вигідна тим, що не дає суспільству побачити величезну кількість книжок походженням з РФ та РБ в фондах, а контролюючим органам - звірити наявність стародруків в фондах.
І, щоб не закінчувати на мінорній ноті, хочу повідомити, що на виїзному засіданні Комітету ВР в Харкові минулого тижня розпочався детальний розгляд проблем функціонування галузі (на фото мій виступ з Франкфурту) і ми очікуємо серйозного прориву до кінця року.
