Про книжкові виставки і не тільки.
Про стан книговидання і книжкової торгівлі.
Про культурну політику.
Про майбутнє.
Серія публікацій. Друга частина.
4. Український стенд у Франкфурті складався з двох частин, між якими стояв розділитель - закрите приміщення для одягу, речей, кавомашини та стійка-рецепшн. В одній з частин - заходи і маленька частина експозиції стенду, в тому числі, знищені обгорвлі книжки з друкарні Фактор. Абсолютно правильно, що частина експозиції була такою. В другій частині - столики для перемовин, панелі експозиції для книг, які надали видавці (після виставки ці книжки мають поїхати до бібліотеки, яку вказали українські дипломати, і це добре. Взагалі, кожна наша книжка, яку отримали зарубіжні українці - це добре). Чи ці дві частину стенду були єдиним цілим? Ні. Олна частина працювала на продаж, інша на промоцію. Чи була цікавою для гостей стенду та частина, на якій відбувалися заходи? Так, безумовно. Було пропрацьовано тематику заходів, привезено величезну кількість гостей з України та українців з Європи, на гроші кількох західних спосорів. Я кілька разів затримувався біля майданчику для заходів, було цікаво. Про агресію, про знищення культурних пам'яток, про травму, про культурний ринок, про літературу факту, про функціонування програм уік і т д. І так було рік і два тому. Ця частина стенду працювала на промоцію України, українські нарративи доносилися до журналістів, інтелектуалів, митців, зарубіжних українців, які це слухали. Меншою частиною до видавців, жодним чином до агентів. Серед тих, кого було залучено в спікери я навіть побачив двох видавців, але майже ніхто з "комерціцної" частини стенду в "інтелектуальній" частині не брав участь. Програма працювала на "образ", але не на "продаж". Великі видавці, що виробляють масовий продукт, автори масових жанрів (за виключенням умовно трьох людей, яких я побачив на Форумі) були на заходах відсутні. Чи це чиєсь недопрацювання? Ні, це інша концепція, яка, мабуть, була скерована під гроші спонсорів. Як і рік і два тому. Піднімаючи це питання, я не намагаюся нівелювати зроблене, я пропоную також своїм колегам з УАВК, у співпраці з УІК робити іншу, ще одну програму, в якій умовний Кокотюха з умовною Дашвар розкажуть про створення українських бестселерів, а умовні Павлюк та Жадан звернуться з екрану до зарубіжних видавців від імені письменників, які зараз у війську, умовні Орлова та Круглов запропонують свої каталоги прав.
5. На жаль, за час широкомасштабного вторгнення, коли Україна стала популярною темою в 2022-23 роках, ми, видавці, держава в особі МКІП та УІК, письменники та журналісти не змогли зробити український вектор в книговиданні зростаючим та модним. Потрібно назвати своїми іменами цю ситуацію - після 7 жовтня 2023 року воєнні кореспонденти, журналісти провідних світових ЗМІ перемкнулися на Сектор Гази, потім на інші теми. Навіть Авдіївка, Вугледар не змінили цього ракурсу. Це зрозуміло. Так і з ринком авторських прав. В багатьох країнах видавці, які купили права на українські книжки (все сказане не стосується дитячої книжки, там більше про малюнки, ніж слова), відчули дефіцит перекладачів і призупинили розвиток цього напрямку. Стимулювання перекладів, поява нових перекладачів на перекладних ринках - це завдання державних структур, разом з промо української літератури, як явища, а не набору конкретних книжок. Чи існує така програма в Уік? Так, вона з проблемами, але фінансується. Чи вона дає результат, який потрібно? Ні. Через неможливість трирічного бюджетного планування, грантові програми, які починаються в кращому випадку в травні, мають завершитися наприкінці листопада, гірше, до середини грудня, щоб встигнути отримати фінансування. Але не випадково в стандартних угодах на купівлю прав вказується термін 12 або 18 місяців, бо творчий процес книговидання неможливо вкласти в прокрустово ложе вимог українського Мінфіну. Погано? Ні, просто потрібно розуміти, що ця програма має стимулювати щось інше, ніж розвиток ринкового сектору перекладів - класику, ті книжки, які видаються опосередковано українськими видавництвами іншими мовами. Але стимулювати умовний "Пінгвін-Рендом Хаус" купити українське фентезі Чи детектив ця програма не зможе. Промоція авторів комерційного ринку має бути тим, що рухає весь цей вал презентацій - на виставках прав, яким є Франкфуртський ярмарок, подібні речі мають працювати на видавців та агентів. Що стосується ринку промоції всередині країни, то так, УІК має програму пропаганди читання, хтось з видавців вміє користуватися грошима цієї програми, і вона виконувала завжди свою роль пропорційно виділеним грошам на ОКРЕМІ грантові напрямки. Єдиної програми "промоція української літератури в Україні" створити за виділені державою кошти, мабуть, неможливо. Чи беруть участь в цьому процесі структури МОН, яке має більше десяти тисяч шкільних бібліотек, бібліотеки вищої школи і мільйони тих, хто навчається, питання теж риторичне. Міжміністерські програми існують тільки тоді, коли їх координує хтось зацікавлений з приватного сектора, в тому числі, професійні асоціації. Одним з головних напрямків діяльності УАВК на наступний період бачу саме питання бібліотек і внутрішньої промоції.
6. Українська книга за кордоном. Чи заважає їй наша державна політика в галузі (або її відсутність)? Я не скажу, що в цьому питанні все погано. 2022 рік став роком найбільшої волонтерської активності видавців, в першу чергу щодо направлення книжок переміщеним особам всередині країни та за кордон, менше - для військових. Цей напрямок активно відкрився з 2023 року. Сьогодні за кордоном працюють кілька маленьких книгарень, суто українських, які не дають суттєвого товарообігу через їх локації, маленькі обсяги, відсутність великого асортименту і розголосу. Але головне, чого бракує цим бізнесам - єдиної системи на основні країни знаходження українців в Європі. В традиційних книгарнях європейських країн іноді з'являються українські книжки, не дуже системно, нормально працює замовлення книжок в Україні Новою Поштою та Укрпоштою (з розумінням, що майже завжди книга вартує менше, ніж її доставка). Як таких, гуртових українських складів з великим асортиментом, в Європі немає. На відміну від нас, росіяни успішно створили мережу на кілька десятків магазинів по Північній і Центральній Європі з величезним асортиментом та нескладною логістикою. Ця мережа працює не тільки на пострадянську та російську сучасну еміграцію, вона, в першу чергу, працює на тих українців, що виїхали за останні три роки і потребують літератури зрозумілою їм мовою, якою все частіше, на жаль, стає російська. Росіяни навіть провели перший книжковий ярмарок російської літератури за кордоном, створили в Європі кілька активно діючих видавництв і розвивають всі ці вказані вище бізнеси. Де при цьому українські державні інституції, які мають створювати українську атмосферу хоча б для тих, хто все ще планує повертатися і живе в українському інформаційному полі? З того, що я можу запропонувати прямо зараз:
- відмінити 90-денне повернення валютної виручки для книжкової продукції;
- провести перший ярмарок української книги у Варшаві, Берліні або Празі;
- знайти можливість виділити державні або спонсорські зарубіжні гранти для створення української мережі книгарень в Європі.
На фото - один з німецьких павільйонів.
Далі буде
