Майже три місяці я виконую обов'язки Президента Української Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів паралельно з завантаженням на основній роботі - генерального директора і головного редактора видавництва Фоліо. Є ще написання книжок, що для мене - абсолютно самодостатня творча справа. Наявність кількох настільки різних видів діяльності дає змогу мати стереоскопічний погляд на виклики, з якими стикається галузь. Таким чином, про виклики:
1. Одна за одною відкриваються нові книгарні, здебільшого, мережеві. Майже всі невеликого розміру, з колективом 1/3/5 людей. Це добре? Так, звісно. Книга не є товаром першої необхідності, тому візуальний контакт збільшує продажі. Доля офлайну в продажах зростає. Частина власників таким чином інвестує у майбутнє, хтось - витрачає отриманий у 2023 році прибуток. Всі мовчки чекають на виконання державою закону, згідно з яким ще минулого року УІК мав компенсувати частку витрат на оренду. Хтось чекає грошей після війни, хтось планує після війни вимагати їх через суди. Уік в минулому році повернув до бюджету невитрачені, але не зміг переконати Мінфін розпочати програму компенсацій. В любому випадку, курчат по осені рахують. Побачимо, чи всі нові немережеві книгарні витримають до осені.
2. В чому справа? В традиційному літньому падінні на ринку, яке співпало з виснаженістю суспільства від війни, зі зневірою когось з українців, з боями під Харковом, але можемо констатувати 30-40% падіння ринку в квітні (до зимових показників). Думаю, нас очікує ще падіння 15-20% до рівня квітня. Книжковий ринок зростав завдяки тому, що видавці заповнювали західними бестселерами ніші, традиційно зайняті російськими книжками в наших книгарнях. Розігнавши виробництво, колеги зіштовхнулися з кадровим голодом у видавництвах, бажанням перекладачів заробити на синхроні для зарубіжних журналістів та політиків, на сповільненні обігу грошей в ринку. Перегрів ринку прав та перекладів суттєво збільшив "видавничу" собівартість більшості проєктів, а погіршення продажів знову порушило проблему неплатежів. Саме зараз був би потрібен хоча б несистемне вливання державних грошей в ринок, або у вигляді книжкових сертифікатів, для дітей і молоді, гроші на які є в бюджеті, але станом на сьогодні їхній рух не почався.
3. На ринку відбувається швидка заміна частки досвідчених авторів на молодь. Видані перші успішні і не дуже спогади військових, почався розвиток масових жанрів. Переважно, наклади не перевищують 1000 примірників. Це не гроші, на які можна утримувати сім'ю. Розвиток частки вітчизняної літератури на ринку від сьогоднішньої планки в 20-25% в грошах - спільна справа видавців, письменників, громад і держави. Рецепти є у сусідніх європейських держав. Мені найбільше довподоби досвід Естонії, країни, яка наповнює культурний фонд цільовими грошами від акцизів на алкоголь та сигарети. Приємно за Іларіона Павлюка та Видавництво Старого Лева, які продали сто тисяч примірників. Ця перемога привернула до вітчизняної літератури багато читачів, довела, що таке можливо і для інших. Попереду на нас чекає прихід військових після Перемоги на ринок художньої літератури, поява довгоочікуваного Великого Українського роману.
4. Не можу не зауважити про стан справ з друком книжок. Понад 70% потужностей з виготовлення книжок - у Харкові. Релокація цих підприємств настільки технічно складна, тривала та дорога у виконанні, і потребує механіків, яких немає, що може мати місце лише на теренах фантастики. Про стан справ з наявністю енергопостачання в Харкові не говорив тільки лінивий. Більшість друкарень вирішили цю проблему через генератори, які в рази збільшили енергетичну частину собівартості. Друкар, електрик, механік - переважно чоловічі професії. Хтось вже служить, хтось сховався в очікуванні, що його забронюють, або війна випадково закінчиться. Хтось очікує призову. Сьогодні стан справ в галузі залежить виключно від збереження кадрового потенціалу саме цих спеціалістів. Часу на заохочення та навчання жінок - немає.
Те, що ми маємо в галузі з робочими руками - частина загальнодержавної проблеми.
Тільки керівники держави, оцінивши наявну статистику, можуть дати відповідь питання, наскільки та чи інша частина економіки для нас важлива в ситуації, коли не вистачає людей на лінії бойового зіткнення. Впевнений, протиставлення економіки фронту - помилковий напрямок розвитку ситуації. Що більше потрібно - бронювання працівників електронних тоталізаторів, вантажників у супермаркетах, наглядачів за звірами в цирках, чи тих, хто друкує книжки, поки що не має чіткої відповіді. Тут - або-або, відкритий діалог із суспільством чи продовження принизливої і для військових і для цивільних ситуації з пошуком військовозобов'язаних біля метро та прохідних стратегічних і не дуже підприємств, або перемога сильного, коли галузям з великими грошима легше знайти порозуміння в діалозі з державою. На мою думку, варто вже зважитися і почати називати все своїми іменами.