1. Видавництва вижили. Доля книжок українською мовою суттєво збільшилася. Українці читають. Нові книгарні відкриваються. Дистанційні продажі в Європу збільшилися. Це - позитив.

2. Тепер окремо по кожній проблемі. Окреслимо їх:
- піратство;
- книжка з Росії;
- відсутність бібліотечної реформи;
- відсутність державної політики в галузі;
- читачі, які втратили домівки

3. Піратство, як паперове, так і електронне, змінилося в часи навали. Якщо тих, хто друкує в Україні піратським способом російські книжки, і розповсюджує їх з несправжніми вихідними даними (чи то копіює те, що було написано у вкраденому файлі, чи то ставить фальшиві дані казахських, литовських або латвійських видавництв, чи то навіть придумують щось дивне, видавництва українських вишів радянського часу і т п), до широкомасштабного наступу можна було назвати дрібними шахраями, зараз це - справжні злочинці, які підривають інформаційну безпеку країни, що воює. Піратство електронне тепер поділено на сайти країни-агресора, яка, фактично припинила боротьбу з піратством у себе, але які забанені українськими правоохоронцями, сайти третіх юрисдикцій, де сховалися російські пірати, та українські пірати, які ховають своє обличчя за патріотизмом та бажанням «відрекламувати» книдки українською і донести їх до читача, який не має де прочитати українське слово в умовах війни. Але всі злочинці не мають національності, їхня нація - злочин. Окремо можна поставити тих, хто возить російські книжки через Польщу, Туреччину, Угорщину, формально це - не заборонено законом, це все для особистого споживання. Порушує закон той, хто ці книжки продає кінцевому споживачеві на ринку та в інтернеті на сайтах-одноденках та в маркетплейсах відомих платформ. Таких книжок ще небагато і вони дорогі, але, невже ці люди не розуміють, що коять?

4. Президент в червні не підписав закон, який було прийнято 306 голосами одноголосно, і який забороняє ввезення та продаж книжок походженням з РФ та РБ. Не підписав, не наклав вето. Закон просто зник. Я все ще маю надію, що в будь-який момент цей закон буде підписано та опубліковано. Бо і сьогодні ті залишки книжок з РФ, які потрапили в країну минулої зими, ще суттєво впливають на ринок. Тим більше, що вони стають прикриттям для діяльності піратів, що додруковують їх сьогодні. Війна закінчиться і питання інформаційної агресії виникне знов.

5. Державний бюджет в 2022, зрозуміло, не був виконаний в частині гуманітарних питань. Наповнення бібліотек не могло бути приоритетом для країни, яка захищає сам факт власного існування. Але зараз, коли економіка оговтується, бюджетні процеси поступово приходять до тями, потрібно зрозуміти, що публічні бібліотеки сьогодні, - це останнє місце, де концентровано знаходиться радянська і російська пропагандистська продукція. Сьогодні там, згідно офіційних даних, приблизно 65 мільйонів книжок походження з Радянського Союзу, з марксистсько-ленінськими передмовами, які морально та фізично застарілі, і ще приблизно 20 мільйонів примірників книжок російських видавництв, які або пропагують російські правоохоронні органи, або розповідають історію так, як її бачать в Москві. По пепередніх даних, приблизно 6 мільйонів примірників такої продукції за рік підготовано бібліотекарями до списання, але це приблизно той же темп списання, яке йде роками. Проблема не в тому, як знищити макулатуру, проблема в тому, що її немає чим замінити. Більша частина публічних бібліотек просто перестане існувати, якщо місцева влада, яка роками не поповнювала запаси бібліотечних фондів, зараз прийме рішення викинути на звалище ці неліквідні запаси. В цивілізованому світі книжка в публічній бібліотеці працює максимум 10-12 років.

6. Чи потрібно Україні 15.000 публічних та стільки ж шкільних бібліотек (на підконтрольній території станом на 2021 рік). Ні, якщо врахувати європейській досвід, вкласти гроші в приміщення, технології, логістику, потрібно десь третина з цієї кількості. Але не механічне закриття частини бібліотек, а переобладнання приміщень, навчання персоналу, сучасні технології. Чи тільки бібліотеки повинні змінити галузь? Ні, її змінять відповідні закони, які по-справжньому закриють піратство, віднормують видатки на нові фонди бібліотек, зроблять освіченість важливіше дипломів. А головне - будуть виконуватись. В часи війни, влітку 2022 року, законодавці прийняли ще один дуже важливий закон, при книжкові сертифікати та оренду книгарень. Цей закон почав створювати європейську культуру відносин в галузі. Його дія не призупинена законом про бюджет на час військового стану, але й не виконується. Досвід минулої зими, закон про є-підтримку, показав, що кількість потенційних читачів набагато більше, ніж ми думали, вони не долучені до книжкового ринку через об‘єктивний брак коштів та відсутність новинок в бібліотеках. Інтелектуальне здоров‘я нації може бути посилене саме через такі, як є-підтримка, механізми. Європа має величезний досвід в таких справах. Тут і цільові культурні сертифікати в Італії, і окремі книжкові додати в Угорщині, які дозволяють списати суму куплених книжок з податків для вчителів, та ін.

7. Окремим викликом в 2022 році стала підтримка читачів, які поїхали через війну з рідних домівок на Захід України та за кордон. Видавці подарували не менше 2 млн примірників книжок своїм співвітчизникам, але видавці не можуть бути головним донатором культурної сфери, співробітники видавництв теж мають годувати власні сім‘ї. На жаль, за цей рік, ані наша держава, ані уряди країн Європи не створили жодної системної програми, яка мала завданням підтримку нашої галузі. В той час, як в кожному великому місті Європи є російська книгарня, або відділ в книгарні місцевих мережевих операторів, українських книгарень - одиниці, це маленькі яточки при новостворених українських установах для біженців. Росіяни, навіть в умовах санкційних обмежень, змогли відкрити цілу нову мережу книгарень по столицях країн Балтії та Східної Європи. Питання державної політики стосовно забезпечення культурних потреб біженців стоїть особливо гостро, вони фактично витіснені в Європі в емігрантський «русский мир». Європейські уряди взяли на себе матеріальне, нам потрібно подбати про духовне, якщо ми хочемо масово повернути наших співгромадян додому. Кожен місяць на чужині зменшує відсоток майбутнього повернення.

8. А що ж зі статистикою на книжковому ринку? Ніхто, насправді, точно не знає ситуації. Книжкова палата нарахувала всього 10 мільйонів примірників нових видань за весь рік, думаю, ця цифра занижена на половину, але навіть 15 мільйонів примірників, з яких частина друкувалася до 24 лютого, це критично мала цифра. Станом на сьогодні, частина друкарень взагалі припинила існування, я є власником такої друкарні в місті Дергачі на кордоні з РФ, яке після звільнення втратило більшість населення, знищено електрику та іншу інфраструктуру. Ті книжкові друкарні, які залишилися, здебільшого знаходяться в Харкові і завантажені на 15-20% від обсягів виробництва минулого року. Невеличкі друкарні на Заході країни теж не дуже перевантажені. Таким чином, ми не тільки в втрачаємо книжковий ринок, ми втрачаємо виробничу інфраструктуру. Поновлення таких, здавалося б, нескладних виробництв займе багато років. Те ж саме з кадрами у видавництвах. Рік галузь протрималася на ентузіазмі. Якщо видавці значну частину обсягів закривають додруками та передруками, автори, в значній частині, втратили свого замовника і читача. Зупинивши творчій процес, його складно почати, якщо видавець не має грошей на замовлення. В першу чергу це стосується видавців та авторів навчальної літератури.

9. Ринок продажів книжок, якщо рахувати в грошах, зменшився тільки на 25-30 відсотків, але в примірниках, через величезну інфляцію в галузі, це паління складає приблизно 55-60%. Яка ще галузь промислового виробництва втратила обсяги настільки? Якщо видавці та письменники мовчать про жахливий стан галузі і іноді підбадьорюють один одного статистикою продажів української класики та історичної літератури, це не означає, що ринкові процеси в галузі покращуються. Запас витриманісті у багатьох учасників ринку вичерпано. Я є одним з тих, хто серед колег займає найбільш оптимістичну позицію, я вірю у відновлення ринку при мінімальних позитивних рухах з боку європейських партнерів нашої держави, або українських чиновників. Я бачу можливості наповнення ринку.

10. Чому ж відкриваються книгарні? По-перше, поки що вистачає асортименту, включно з книжками, надрукованими до лютого минулого року і тому, дешевими. По-друге, учасники ринку розраховували на виконання держустановами закону про компенсації орендної платні. По-третє, багато хто вірить в швидке закінчення бойових дій і потік допомоги з Заходу на відновлення, в тому числі і гуманітарної сфери. Ті видавці, які не втратили надію, теж вкладають власні невеличкі обігові кошти в книжки в очікуванні дива.
Колеги, прошу висловити власні думки стосовно обсягу ринку та подальших рухів на ньому. Чи традиційно впаде ринок в квітні з потеплінням? Чи слід очікувати державних програм? Як дістатися до наших читачів в Європі?

На фото пам'ятник Григорію Сковороді, який залишився на руїнах музею