1. Шановний пане Афонін, Ви втекли від російських бомб до Німеччини. Як у Вас тут справи – і де Ви зараз живете?

Мені не подобається слово «втік». Я тимчасово, 7 березня, після 11 днів перебування в Києві під виттям сирен і вибухів ракет, виїхав із міста. Виїхав, щоб мати змогу продовжити активно й ефективно займатися тією справою, якою займаюся як президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів упродовж 26 років, — берегти і підтримувати українську книгу. До того ж за віком та з низкою хвороб я вже не зовсім підхожу на роль захисника, тож краще не заважати тим, хто дійсно спроможний тримати в руках зброю і боронити нашу країну від загарбників.
З 10 березня ми з дружиною й котом у Берліні, у квартирі, що винаймає сім’я моєї доньки, яка живе і працює в Німеччині вже 12 років. Тож маю дах над головою, їжу і можливість працювати на перемогу України.

2. Як Ви підтримуєте зв'язок із колегами з галузі в Україні? І що Ви звідти чуєте?

Сьогоднішні інтернет-комунікації дають змогу підтримувати стійкий зв’язок із будь-якого куточку світу. Навіть із зони бойових дій в Україні. До того ж ми маємо солідний досвід онлайн спілкування, отриманий за два роки пандемії коронавірусу. Мною створено кілька груп у WhatsApp та Viber, які об’єднують керівників видавництв і книготорговельних організацій, а також є окрема група членів Правління — керівного органу Асоціації, який приймає рішення щодо подальших дій у нинішніх складних умовах. Отже в мене є можливість щоденного спілкування з колегами.
Переповісти ж усе, що я чую від своїх колег, фізично неможливо. Бо це біль, кров, смерть, гнів і лють. Думаю, ви все самі бачили й бачите у ЗМІ, що нині відбувається в Україні. Усі палають бажанням перемоги над озвірілим ворогом. А для цього нам потрібно багато зброї та підтримка цивілізованого світу в протистоянні путінській агресії.

3. Чи можуть українські видавництва та книгарні ще продовжувати свою роботу? Або повсякденне життя стоїть на місці?

Після двох шокових тижнів від початку російської агресії гравці видавничого бізнесу почали поступово приходити до тями й аналізувати ситуацію, в якій опинилися їхні підприємства, персонал, склади готової продукції.
Специфіка українського видавничого бізнесу така, що 2/3 його потужностей розташовані в столиці, Києві, Київській області та Харкові. Тобто в зонах, які з перших днів стали місцем жорстких бойових дій. Тому більшість видавництв і книготорговельних підприємств Харкова і Київської області, зокрема Ірпінь, зазнали людських жертв, втратили свої виробничі площі, запаси готової книжкової продукції або доступ до неї. Тому видавництва і книжкові мережі з цих регіонів мають можливість працювати з обмеженими асортиментом та кількістю примірників книжок, які на момент початку війни були в центральних та західних областях України. З погляду певних запасів книжковою продукції в дещо кращому стані видавництва, розташовані поза зоною бойових дій.
Проте, навіть перебуваючи у вкрай скрутному становищі, українські видавництва надають свої книжки безкоштовно вимушеним переселенцям, як на території України, так і евакуйованим у країни Європи. Тому запаси видавництв дуже швидко зменшуються, а можливості друку нових накладів фізично немає. Немає коштів, немає паперу, бракує поліграфічних потужностей, адже більшість із них у зоні бойових дій чи на тимчасово окупованих територіях.
Сьогодні головне завдання для видавців — зберегти і підтримати професіоналів видавничої справи, щоб не втратити людський, кадровий ресурс. Особливо підтримати тих, хто внаслідок війни втратив усе. Водночас видавництва намагаються продовжити роботу над підготовкою до друку електронних макетів своїх майбутніх книжок.
Поступово налагоджуються розірвані логістичні зв’язки, книготорговельні мережі, однак розрахуватися з видавництвами за поставлену до війни книжкову продукцію вони фактично неспроможні. В нинішньому анемічному стані, в якому перебуває видавничий бізнес в Україні, для перших кроків його системного відновлення бракує, як і для будь-якого бізнесу загалом, крові, тобто грошей.
На жаль, держава на нинішньому етапі неспроможна надати фінансову підтримку галузі ні за рахунок бюджетних коштів, ні за рахунок кредитних ресурсів. Тому нам зараз дуже важлива допомога. Це може бути пряма фінансова допомога на рахунок благодійного фонду. Це може бути допомога папером, хоча нам відомо, що його нині бракує і європейським видавництвам. Це може бути купівля прав в українських видавництв на переклад та видання творів українських авторів. Або купівля наявних книжок для європейських бібліотек та продаж українських книжок у книгарнях Європейського Союзу. І, безперечно, надання можливостей друку наших книжок у європейських друкарнях.
Ще раз підкреслюю, нині видавничий бізнес в Україні перебуває в анемічному стані. Він живий, бачить, відчуває, робить найпростіші, можливі в такому стані рухи, однак піднятися й піти поки що не може.

4. Німецька книжкова індустрія хоче збирати пожертви, Ви будете координувати їхній розподіл. Ви маєте уявлення, де краще зберігати ці кошти? І що потрібно терміново?

Так, ми звернулися до Міжнародної асоціації видавців, Європейської федерації книгорозповсюджувачів і до наших німецьких колег із проханням про фінансову допомогу. Кошти мають надходити на рахунки Благодійної організації «Толока», зареєстрованої в Україні. Розподіл коштів координуватиму не я особисто, а наглядова рада Фонду в кількості 15 осіб, до складу якої входять керівники видавництв, мереж книгорозповсюдження і я як президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів. Пожертви, які надійдуть, бо їх ще немає, будуть спрямовані на фінансову підтримку видавництв і книгарень, передусім тих, хто найбільше постраждав в умовах війни. Розмір цієї допомоги залежатиме від того, скільки коштів нам вдасться зібрати. Наглядова рада звітуватиме перед донорами кому, на що і скільки було надано фінансової допомоги. Кошти зберігатимуться на банківському рахунку українського банку і з нього ж перераховуватимуться безпосередньо на рахунки тих юридичних і фізичних осіб, які потребують допомоги.
Допомога надаватиметься всім учасникам ринку, які звернуться за допомогою, незалежно від того, є вони членами нашої Асоціації чи ні.
Першочерговим завданням для нашого фонду, хочу підкреслити ще раз, є підтримка професійних кадрів видавничої галузі — когорти високоосвічених людей, які володіють словом і вміють працювати з текстом.

5. Що Ви можете зробити самі з Німеччини? Чи маєте Ви також контакти з іншими українцями, які приїхали до Німеччини?

Ну, якщо людина дуже хоче щось зробити, то вона обов’язково знайде можливість це зробити. Насправді ж я не один. Я є швидше диспетчером чи координатором. А в процесі нашої роботи задіяно багато людей, які безперервно надають свою допомогу. Специфіка моєї роботи як президента Асоціації така, що я контактую переважно з керівниками та власниками видавництв та мереж, а не з персоналом. Тому я не володію інформацією, скільки представників галузі через ці трагічні для нашого народу обставини сьогодні опинилися в Німеччині. Мені відомо, що лише один керівник і власник видавництва переїхав з родиною в Німеччину після того, як російські вандали вщент знищили і його домівку, і видавництво, і готову продукцію. Хоча мені відомо, що кілька керівників видавництв перебувають у Польщі, Чехії, Угорщині, Словаччині.

6. Ви видавець і письменник. Чи можете Ви продовжити свою видавничу роботу та писати з Німеччини? Або Ви зараз зосереджуєтесь на зовсім інших темах?

Нині я не займаюся безпосередньо видавничою діяльністю, а є одним із двох штатних працівників Асоціації, які отримують заробітну плату із внесків, які щорічно сплачують члени Асоціації.
Щодо письменницької діяльності. Так, вийшло друком вісім збірок моїх віршів. Однак нинішня ситуація і душевний стан не налаштовує на романтичний лад. Тому я обмежуюсь лише коротенькими злими віршами, які розміщую на своїй сторінці у Facebook.
Загалом кожен мій день нині настільки перенасичений справами, які я змушений робити, що не залишається навіть хвилини, щоб її можна було присвятити лету творчої поетичної думки.

7. Що надає Вам особисто сміливості й сили в даний момент?

Віра в мій народ, в його мудрість і силу. А ще — в безумовну ПЕРЕМОГУ над знавіснілим ворогом України й світу.

8. Чи Ви маєте надію, що через рік знову зможете жити в Україні?

Я переконаний, що зовсім скоро, а не через рік зможу повернутися в рідну домівку, в мій рідний й улюблений Київ.
Слава Україні!