Alexandr Afonin

Alexandr Afonin

Президент Української Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів

На моє прохання юристом члена Асоціації видавництва «Форс» Євгеном Шириносом було проведено величезну роботу і підготовлено пакет змін до низки законів України в царині захисту літературного контенту та боротьби з піратством.
Прошу ретельно розглянути цей документ і проконсультуватися з вашими юристами. Можливо, у них виникне бажання щось додати або надіслати свої зауваження і пропозиції до 2 жовтня включно.
Після прикінцевого його доопрацювання, з урахуванням ваших доповнень, документ буде відправлено в Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики для реагування.
Чекаємо на ваші пропозиції.

З повагою
Олександр Афонін

ПРОПОЗИЦІЇ
Громадської спілки «Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів»

щодо внесення зміг до низки законів України в частині, що стосується питань захисту інтелектуальної власності, зокрема літературного контенту, та боротьби з піратством

 

 

Зміст положення (норми) чинного законодавства

Зміст відповідного положення (норми) проекту акта

 

Кодекс України про адміністративні правопорушення

 

Стаття відсутня

Стаття 515. Вихід у світ або пропонування до продажу видань без обов’язкових для нього вихідних відомостей або з недостовірними відомостями

 

Вихід у світ видання без обов’язкових для нього вихідних відомостей або з недостовірними вихідними відомостями, перелік, зміст і порядок оформлення яких для кожного виду визначаються відповідними державними стандартами, —

тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією примірників видань без обов’язкових для нього вихідних відомостей або з недостовірними вихідними відомостями, а також конфіскацією обладнання і матеріалів, які призначені для їх виготовлення.

Пропонування до продажу, в тому числі через мережу Інтернет, видання без обов’язкових для нього вихідних відомостей або з недостовірними вихідними відомостями, перелік, зміст і порядок оформлення яких для кожного виду визначаються відповідними державними стандартами, —

тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією примірників видань без обов’язкових для нього вихідних відомостей або з недостовірними вихідними відомостями та конфіскацією обладнання і матеріалів, які призначені для їх виготовлення.

Стаття відсутня

Стаття 16417. Невжиття заходів щодо припинення порушення авторського права і (або) суміжних прав у мережі Інтернет

 

1. Невиконання власником веб-сайту або постачальником послуг хостингу вимог щодо видалення або унеможливлення доступу до інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права, або ненадання власником веб-сайту інформації, що ідентифікує користувача, який розмістив на веб-сайті інформацію, що порушує авторське право і (або) суміжні права, або ненадання постачальником послуг хостингу інформації, що ідентифікує власника веб-сайту, який використовує послуги постачальника послуг хостингу для розміщення та надання доступу до інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права, —

тягне за собою накладення штрафу від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені повторно протягом одного року, —

тягнуть за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

Стаття відсутня

Стаття 16418. Порушення правил розміщення інформації, що ідентифікує власника веб-сайту або постачальника послуг хостингу

 

1. Порушення власником веб-сайту або постачальником послуг хостингу правил розміщення на власному веб-сайті інформації, яка ідентифікує власника веб-сайту або постачальника послуг хостингу, —

тягне за собою накладення штрафу від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені повторно протягом року, —

тягнуть за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

Стаття 221. Районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді)

 

Судді районних,  районних  у місті,  міських чи міськрайонних судів  розглядають  справи  про  адміністративні   правопорушення, передбачені  частинами першою - четвертою статті 41, статтями 41-1 -  41-3,  42-1  -  42-3, частиною першою статті 44, статтями 44-1,
46-1, 46-2, 51, 51-2, частинами другою, четвертою та п'ятою статті 85,  статтями  85-1,  88 - 88-2, 90, 91, 92-1, частинами третьою - п'ятою  статті  96-1, статтями 98, 101-103, частиною першою статті 106-1,   статтями   106-2,  107-1,  частиною  другою  статті  112, частинами  четвертою  та  сьомою  статті  121,  частиною четвертою статті  122,  статтями  122-2,  122-4,  122-5, частинами другою і третьою  статті  123,  статтею 124, частиною четвертою статті 127, статтею  127-1, статтею 130, частиною третьою статті 133, статтями 135-1,  139,  частиною  четвертою статті 140, статтями 146, 149-1,
частиною  другою  статті  154,  статтею  155-1,  частинами першою, третьою і четвертою статті 156, статтями 160, 162 - 162-3, 163-1 - 163-4,  частиною другою статті 163-7, статтями 163-12, 164, 164-3, 164-5  - 164-16, 166-1 - 166-4, частинами першою, другою, дев'ятою та  десятою статті 166-6, 166-8 - 166-12, 166-14 - 166-18, 166-21, 171-2,  172-4  - 172-20, 173 - 173-2, 174, 177-2, частиною третьою статті  178,  статтею  180-1,  частинами  першою, другою і третьою статті  181,  частиною  другою  статті 182, статтями 184 - 185-11, 185-13,  186-5  -  186-7, 187, 188, 188-1, 188-13, 188-14, 188-16, 188-17,  188-19,  188-22,  188-25, 188-27, 188-28, 188-31, 188-32, 188-33,  188-34,  188-35,  188-38, 188-39, 188-40, 188-41, 188-45, 188-46,  частиною  першою  статті 189-1, статтями 189-3, 190, 191, 193,  195-1  - 195-6, статтями 204-1, 204-2, 206-1, 212-2 - 212-20 цього  Кодексу, а також справи проадміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років.

 

Стаття 221. Районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді)

 

Судді районних,  районних  у місті,  міських чи міськрайонних судів  розглядають  справи  про  адміністративні   правопорушення, передбачені  частинами першою - четвертою статті 41, статтями 41-1 -  41-3,  42-1  -  42-3, частиною першою статті 44, статтями 44-1,
46-1, 46-2, 51, 51-2, 51-5 частинами другою, четвертою та п'ятою статті 85,  статтями  85-1,  88 - 88-2, 90, 91, 92-1, частинами третьою - п'ятою  статті  96-1, статтями 98, 101-103, частиною першою статті 106-1,   статтями   106-2,  107-1,  частиною  другою  статті  112, частинами  четвертою  та  сьомою  статті  121,  частиною четвертою статті  122,  статтями  122-2,  122-4,  122-5, частинами другою і третьою  статті  123,  статтею 124, частиною четвертою статті 127, статтею  127-1, статтею 130, частиною третьою статті 133, статтями 135-1,  139,  частиною  четвертою статті 140, статтями 146, 149-1,
частиною  другою  статті  154,  статтею  155-1,  частинами першою, третьою і четвертою статті 156, статтями 160, 162 - 162-3, 163-1 - 163-4,  частиною другою статті 163-7, статтями 163-12, 164, 164-3, 164-5 - 164-18, 166-1 - 166-4, частинами першою, другою, дев'ятою та  десятою статті 166-6, 166-8 - 166-12, 166-14 - 166-18, 166-21, 171-2,  172-4  - 172-20, 173 - 173-2, 174, 177-2, частиною третьою статті  178,  статтею  180-1,  частинами  першою, другою і третьою статті  181,  частиною  другою  статті 182, статтями 184 - 185-11, 185-13,  186-5  -  186-7, 187, 188, 188-1, 188-13, 188-14, 188-16, 188-17,  188-19,  188-22,  188-25, 188-27, 188-28, 188-31, 188-32, 188-33,  188-34,  188-35,  188-38, 188-39, 188-40, 188-41, 188-45, 188-46,  частиною  першою  статті 189-1, статтями 189-3, 190, 191, 193,  195-1  - 195-6, статтями 204-1, 204-2, 206-1, 212-2 - 212-20 цього  Кодексу, а також справи проадміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років.

 

Стаття 255. Особи,  які  мають право складати протоколи  про  адміністративні правопорушення

     1) уповноважені на те посадові особи:

органів  внутрішніх  справ  (частина  перша статті 44, статті 44-1, 46-1, 46-2, 51, 51-2, 92, частина перша статті 106-1, стаття 106-2,  частини  четверта  і  сьома  статті  121,  частини третя і четверта  статті  122, статті 122-2, 122-4, 122-5, частини друга і третя  статті 123, стаття 124, частина четверта статті 127, статті 127-1,  130,  частина  третя  статті 133, стаття 135-1, стаття 136 (про  порушення на автомобільному транспорті), стаття 139, частина
четверта  статті  140,  статті  148,  151,  152, 154, 155, 155-2 - 156-2, 159, 160, 162 - 162-3, 164 - 164-11, 164-15, 164-16, 165-1, 165-2,  166-14  -  166-18, 172-4 - 172-9, 173 - 173-2, 174, стаття 175-1  (за  винятком  порушень,  вчинених  у  місцях,  заборонених рішенням  відповідної  сільської,  селищної, міської ради), статті 176,  177,  178 - 181-1, 181-3 - 185-2, 185-4 - 185-9, 186, 186-1, 186-3, 186-5 - 187, 188-28, 189 - 196, статті 204-1, 206-1, 212-6, 212-7, 212-8, 212-10, 212-12, 212-13, 212-14, 212-20);

 

Стаття 255. Особи,  які  мають право складати протоколи  про  адміністративні правопорушення

     1) уповноважені на те посадові особи:

органів  внутрішніх  справ  (частина  перша статті 44, статті 44-1, 46-1, 46-2, 51, 51-2, 51-5, 92, частина перша статті 106-1, стаття 106-2,  частини  четверта  і  сьома  статті  121,  частини третя і четверта  статті  122, статті 122-2, 122-4, 122-5, частини друга і третя  статті 123, стаття 124, частина четверта статті 127, статті 127-1,  130,  частина  третя  статті 133, стаття 135-1, стаття 136 (про  порушення на автомобільному транспорті), стаття 139, частина
четверта  статті  140,  статті  148,  151,  152, 154, 155, 155-2 - 156-2, 159, 160, 162 - 162-3, 164 - 164-11, 164-15, 164-16 – 164-18, 165-1, 165-2,  166-14  -  166-18, 172-4 - 172-9, 173 - 173-2, 174, стаття 175-1  (за  винятком  порушень,  вчинених  у  місцях,  заборонених рішенням  відповідної  сільської,  селищної, міської ради), статті 176,  177,  178 - 181-1, 181-3 - 185-2, 185-4 - 185-9, 186, 186-1, 186-3, 186-5 - 187, 188-28, 189 - 196, статті 204-1, 206-1, 212-6, 212-7, 212-8, 212-10, 212-12, 212-13, 212-14, 212-20);

 

Закон України “Про нотаріат”

 

Стаття 34. Нотаріальні дії, що вчиняють нотаріуси

Положення відсутнє

Стаття 34.Нотаріальні дії, що вчиняють нотаріуси

23) забезпечення доказів в мережі Інтернет.

 

Глава відсутня

Глава 111. Забезпечення доказів в мережі Інтернет

 

 

Стаття 791. Забезпечення доказів в мережі Інтернет

 

На звернення заінтересованих осіб нотаріус має право забезпечувати докази в мережі Інтернет.

Забезпечення доказів в мережі Інтернет здійснюється шляхом складення нотаріусом відповідного протоколу, що містить опис інформації, розміщеної в мережі Інтернет, та до якого додаються документи, в яких зафіксована інформація, розміщена в мережі Інтернет.

 

 

Закон України “Про видавничу справу”

 

Стаття 23. Вихідні відомості видання

Стаття 23. Вихідні відомості видання

Вихідні відомості видання - сукупність даних, які характеризують видання і призначені для його оформлення, інформування споживача, бібліографічного опрацювання і статистичного обліку.

Кожний примірник видання повинен містити вихідні відомості.

Перелік, зміст і порядок оформлення вихідних відомостей для кожного виду видань визначаються стандартами.

Вихідні відомості оформляє видавець.

Усі книжкові видання в Україні, незалежно від мови основного тексту, повинні мати обов’язкову анотацію та вихідні бібліографічні відомості державною мовою. Винятком можуть бути тільки видання іноземними мовами, призначені для розповсюдження за кордоном або серед іноземців.

Вихід у світ видання без обов’язкових для нього вихідних відомостей або з недостовірними відомостями не допускається.

Вихідні відомості видання - сукупність даних, які характеризують видання і призначені для його оформлення, інформування споживача, бібліографічного опрацювання і статистичного обліку.

Кожний примірник видання повинен містити вихідні відомості.

Перелік, зміст і порядок оформлення вихідних відомостей для кожного виду видань визначаються стандартами.

Вихідні відомості оформляє видавець.

Усі книжкові видання в Україні, незалежно від мови основного тексту, повинні мати обов’язкову анотацію та вихідні бібліографічні відомості державною мовою. Винятком можуть бути тільки видання іноземними мовами, призначені для розповсюдження за кордоном або серед іноземців.

Вихід у світ видання без обов’язкових для нього вихідних відомостей або з недостовірними відомостями не допускається.

Видання без обов’язкових для нього вихідних відомостей або з недостовірними відомостями вилучаються з цивільного обігу в порядку та відповідно до процедури, встановленої в законодавстві.

 

Закон України “Про авторське право і суміжні права”

 

Стаття 1. Визначення термінів

Стаття 1. Визначення термінів

Визначення відсутнє

веб-сайт — це сукупність веб-сторінок та залежного вмісту, доступних у мережі Інтернет, які об'єднані як за змістом, так і за навігацією під єдиним доменним ім'ям. Фізично сайт може розміщуватися як на одному, так і на кількох серверах.

 

Визначення відсутнє

власник веб-сайту — реєстрант доменного імені або інша особа, яка встановлює порядок і умови використання веб-сайту та (або) порядок розміщення на ньому інформації;

 

Визначення відсутнє

постачальник послуг хостингу — суб’єкт телекомунікацій, який надає послуги зберігання інформації та забезпечення доступу до неї через мережу Інтернет;

 

Стаття 21. Вільне використання твору із зазначенням
імені автора

7) відтворення   творів   для  судового  і  адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою;

 

Стаття 21. Вільне використання твору із зазначенням
імені автора

7) відтворення творів для судового і адміністративного провадження, а також відтворення творів нотаріусом з метою забезпечення доказів в мережі Інтернет, в обсязі, виправданому цією метою;

 

Стаття 52. Способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав

При порушеннях  будь-якою  особою  авторського  права і (або) суміжних прав,  передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених  договором  умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав,  використанні творів і  об'єктів  суміжних  прав  з обходом  технічних  засобів захисту чи з підробленнямінформації і (або) документів  про  управління  правами  чи  створенні  загрози неправомірного  використання  об'єктів  авторського  права і (або) суміжних прав таінших  порушеннях  особистих  немайнових  прав  і майнових  прав  суб'єктів  авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право:

а)  вимагати  визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи  створюють  загрозу їх порушення;

 

б) звертатися досуду з позовом про поновлення порушених прав та  (або)  припинення  дій,  що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

 

в) подавати позови про відшкодування  моральної  (немайнової) шкоди;

 

г) подавати  позови  про  відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником  внаслідок  порушення  ним  авторського  права  і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;

 

д) вимагати   припинення   підготовчих   дій   до   порушення авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів,  фонограм,  відеограм,  засоби  обходу  технічних  засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України;

е) брати   участь   в   інспектуванні  виробничих приміщень, складів,  технологічних   процесів   і   господарських   операцій, пов'язаних   з   виготовленням   примірників  творів,  фонограм  і відеограм,  щодо яких є підстави  для  підозри  про  порушення  чи загрозу  порушення  авторського  права  і  (або) суміжних прав,  у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

 

є) вимагати,  в тому числі у судовому порядку, публікації  в засобах   масової   інформації   даних  про   допущені  порушення авторського права і (або)суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;

 

ж) вимагати  від осіб,  які порушують авторське право і (або) суміжні  права  позивача,  надання  інформації про  третіх  осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженніконтрафактних примірників творів і об'єктів суміжнихправ,  а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження;

 

з) вимагати   прийняття   інших  передбачених законодавством заходів,  пов'язаних із захистом авторського  права  та  суміжних прав;

 

Положення відсутнє

 

 

 

Положення відсутнє

 

 

 

 

 

 

 

2. Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:

а) відшкодування   моральної   (немайнової)  шкоди,  завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав,  з визначенням розміру відшкодування;

 

б) відшкодування  збитків,  завданих  порушенням авторського права і (або) суміжних прав;

 

в) стягнення із порушника авторського права і (або)  суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;

 

г) виплату компенсації,  що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних  заробітних  плат,  замість  відшкодування збитків або стягнення доходу;

 

д) заборону опублікування творів,  їх виконань чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх    розповсюдження, вилучення   (конфіскацію)   контрафактних примірників творів, фонограм,  відеограм чи програм  мовлення  та обладнання   і  матеріалів,  призначених  для  їх  виготовлення  і відтворення,  публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо,  якщо  у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і (або) суміжних прав або факт наявності дій, що
створюють загрозу порушення цих прав;

 

е) вимагати  від осіб,  які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача,  інформацію про третіх осіб,  задіяних  у виробництві  та розповсюдженні контрафактних примірників творів та об'єктів суміжних прав,  засобів обходу технічних засобів  та  про канали розповсюдження;

 

Положення відсутнє

 

 

 

Положення відсутнє

 

Стаття 52. Способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав

При порушеннях  будь-якою  особою  авторського  права і (або) суміжних прав,  передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених  договором  умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав,  використанні творів і  об'єктів  суміжних  прав  з обходом  технічних  засобів захисту чи з підробленнямінформації і (або) документів  про  управління  правами  чи  створенні  загрози неправомірного  використання  об'єктів  авторського  права і (або) суміжних прав таінших  порушеннях  особистих  немайнових  прав  і майнових  прав  суб'єктів  авторського права і (або) суміжних прав, суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право:

а)  вимагати  визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи  створюють  загрозу їх порушення;

 

б) звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та  (або)  припинення  дій,  що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

 

в) подавати позови про відшкодування  моральної  (немайнової) шкоди;

 

г) подавати  позови  про  відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником  внаслідок  порушення  ним  авторського  права  і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;

 

д) вимагати   припинення   підготовчих   дій   до   порушення авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів,  фонограм,  відеограм,  засоби  обходу  технічних  засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України;

е) брати   участь   в   інспектуванні  виробничих приміщень, складів,  технологічних   процесів   і   господарських   операцій, пов'язаних   з   виготовленням   примірників  творів,  фонограм  і відеограм,  щодо яких є підстави  для  підозри  про  порушення  чи загрозу  порушення  авторського  права  і  (або) суміжних прав,  у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

 

є) вимагати,  в тому числі у судовому порядку, публікації  в засобах   масової   інформації   даних  про   допущені  порушення авторського права і (або)суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;

 

ж) вимагати  від осіб,  які порушують авторське право і (або) суміжні  права  позивача,  надання  інформації про  третіх  осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженніконтрафактних примірників творів і об'єктів суміжнихправ,  а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження;

 

з) вимагати видалення або унеможливлення доступу до інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права;

 

и) вимагати надання інформації, що ідентифікує користувача, який розмістив на веб-сайті інформацію, що порушує авторське право і (або) суміжні права, або власника веб-сайту, який використовує послуги хостингу для розміщення та надання доступу до інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права;


і) вимагати   прийняття   інших  передбачених законодавством заходів,  пов'язаних із захистом авторського  права  та  суміжних прав.

 

2. Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:

а) відшкодування   моральної   (немайнової)  шкоди,  завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав,  з визначенням розміру відшкодування;

 

б) відшкодування  збитків,  завданих  порушенням авторського права і (або) суміжних прав;

 

в) стягнення із порушника авторського права і (або)  суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;

 

г) виплату компенсації,  що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних  заробітних  плат,  замість  відшкодування збитків або стягнення доходу;

 

д) заборону опублікування творів,  їх виконань чипостановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їхсповіщення, припинення їх    розповсюдження,вилучення   (конфіскацію)   контрафактних примірників творів,фонограм,  відеограм чи програм  мовлення  та обладнання   і  матеріалів,  призначених  для  їх  виготовлення  і відтворення,  публікацію у пресі інформації про допущенепорушення тощо,  якщо  у ході судового розгляду будедоведено факт порушення авторського права і (або)суміжних прав або факт наявності дій, що
створюють загрозу порушення цих прав;

 

е) вимагати  від осіб,  які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача,  інформацію про третіх осіб,  задіяних  у виробництві  та розповсюдженні контрафактних примірників творів та об'єктів суміжних прав,  засобів обходу технічних засобів  та  про канали розповсюдження;

 

є) видалення або унеможливлення доступу до інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права;

 

 

ж) надання інформації, що ідентифікує користувача, який розмістив на веб-сайті інформацію, що порушує авторське право та (або) суміжні права, або власника  веб-сайту, який використовує послуги хостингу для розміщення та надання доступу до інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права.

 

 

 

Стаття відсутня

Стаття 521. Порядок припинення і запобігання порушенням авторського права і (або) суміжних прав в   мережі Інтернет шляхом видалення інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права або унеможливлення доступу до цієї інформації

 

1. Суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав або його уповноважений представник у разі виявлення інформації, що, на його думку, порушує його авторське право і (або) суміжні права в мережі Інтернет, незалежно від вжиття інших способів захисту своїх прав, має право звернутися до власника веб-сайту зі скаргою, яка містить вимогу щодо видалення або унеможливлення доступу до цієї інформації.

2. Власник веб-сайту не несе відповідальності за порушення авторського права і (або) суміжних прав у результаті зберігання та надання доступу на веб-сайті до інформації, розміщеної користувачем веб-сайту та щодо якої подано скаргу, у разі, коли він:

1) невідкладно, але не пізніше ніж через 24 години з моменту отримання від суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав або його уповноваженого представника скарги, яка відповідає вимогам, передбаченим у частині тринадцятій цієї статті, видаляє або унеможливлює доступ до інформації, щодо якої отримано скаргу;

2) вживає заходів, необхідних для запобігання порушення авторського права і (або) суміжних прав в мережі Інтернет тими самими або іншими користувачами веб-сайту, зокрема запобігає повторному розміщенню на веб-сайті інформації, яка була видалена або доступ до якої було унеможливлено.

3. Власник веб-сайту, вживши необхідних заходів відповідно до частини другої цієї статті, повинен невідкладно, але не пізніше ніж через 24 години з моменту вжиття цих заходів, поінформувати про це суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав або його уповноваженого представника та користувача веб-сайту, який розмістив інформацію, електронною поштою.

4. Користувач веб-сайту має право звернутися електронною поштою до власника веб-сайту, від якого він отримав інформацію про заходи, яких було вжито відповідно до частини другої цієї статті, з мотивованою заявою про відсутність заявленого порушення авторського права і (або) суміжних прав, вимагаючи відновлення доступу до інформації. Заява надсилається користувачем веб-сайту з накладенням електронного цифрового підпису. Якщо заява відповідає вимогам, зазначеним у частині шістнадцятій цієї статті, власник веб-сайту повинен надіслати електронною поштою копію цієї заяви суб’єкту авторського права і (або) суміжних прав або його уповноваженому представнику невідкладно, але не пізніше ніж через 24 години після її отримання. У разі коли заява не відповідає вимогам, передбаченим у частині шістнадцятій цієї статті, власник веб-сайту повідомляє про це заявнику.

5. Власник веб-сайту відновлює доступ до інформації не раніше ніж протягом 10 робочих днів, однак не пізніше ніж протягом 14 робочих днів з моменту надсилання копії заяви, передбаченої частиною четвертою цієї статті, суб’єкту авторського права і (або) суміжних прав або його уповноваженому представнику, якщо протягом цього строку суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав не надасть йому документи, які підтверджують, що суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав ініціював судове провадження з метою забезпечення захисту свого авторського права і (або) суміжних прав.

6. Суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав або його уповноважений представник може надіслати скаргу, яка містить вимогу щодо видалення або унеможливлення доступу до цієї інформації, постачальнику послуг хостингу у разі, коли:

1) власник веб-сайту не надав контактну інформацію, зазначену в частині одинадцятій цієї статті, необхідну для надсилання скарги, або перебуває за межами України;

2) власник веб-сайту не вжив необхідних заходів відповідно до частини другої цієї статті.

7. Постачальник послуг хостингу не несе відповідальність за порушення авторського права і (або) суміжних прав у результаті зберігання та надання доступу до інформації, що порушує авторське право та (або) суміжні права, у разі, коли він невідкладно, але не пізніше ніж через 24 години з моменту отримання від суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав або його уповноваженого представника скарги, яка відповідає вимогам, передбаченим у частині тринадцятій цієї статті, видаляє або унеможливлює доступ до інформації, щодо якої подано скаргу.

8. Постачальник послуг хостингу повинен поінформувати як суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав або його уповноваженого представника, так і власника веб-сайту про заходи, вжиті відповідно до частини сьомої цієї статті, невідкладно, але не пізніше ніж через 24 години після вжиття відповідних заходів.

9. Власник веб-сайту має право звернутися електронною поштою до постачальника послуг хостингу, від якого він отримав інформацію про заходи, яких було вжито відповідно до частини сьомої цієї статті, з мотивованою заявою про відсутність заявленого порушення авторського права і (або) суміжних прав, вимагаючи відновлення доступу до інформації. Заява надсилається власником веб-сайту з накладенням електронного цифрового підпису. Якщо заява відповідає вимогам, передбаченим у частині шістнадцятій цієї статті, постачальник послуг хостингу повинен надіслати електронною поштою копію цієї заяви суб’єкту авторського права і (або) суміжних прав невідкладно, але не пізніше ніж через 24 години після її отримання. У разі коли заява не відповідає вимогам, передбаченим у частині шістнадцятій цієї статті, постачальник послуг хостингу повідомляє про це заявнику.

10. Постачальник послуг хостингу відновлює доступ до інформації не раніше ніж протягом 10 робочих днів, однак не пізніше ніж протягом 14 робочих днів з моменту надсилання копії заяви, передбаченої частиною дев’ятою цієї статті, суб’єкту авторського права і (або) суміжних прав або його уповноваженому представнику, якщо протягом цього строку суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав не надасть йому документи, які підтверджують, що суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав ініціював судове провадження з метою забезпечення захисту свого авторського права і (або) суміжних прав.

11. Власник веб-сайту та постачальник послуг хостингу для забезпечення можливості надіслання скарг, зазначених у частині першій цієї статті, повинен розмістити у вільному доступі на власному веб-сайті таку інформацію:

1) повне ім’я або найменування власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу;

2) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу;

3) контактну інформацію власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти та номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв’язатися;

4) інформацію про реєстрацію власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу як юридичної особи у державі місцезнаходження, зокрема в торговельному, банківському або судовому реєстрі, в тому числі реквізити реєстру, реєстраційний номер або інші засоби ідентифікації у реєстрі, якщо власник веб-сайту та постачальник послуг хостингу є юридичною особою.

12. Скарга, зазначена у частині першій цієї статті, повинна бути надіслана власнику веб-сайту та (або) постачальнику послуг хостингуелектронною поштою з накладенням електронного цифрового підпису.

13. Скарга повинна містити:

1) відомості про суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав і (або) його уповноваженого представника, необхідні для ідентифікації суб’єкта звернення: повне ім’я фізичної особи або повне найменування юридичної особи відповідно до установчого документа та ідентифікаційні дані про реєстрацію як юридичної особи у державі місцезнаходження, зокрема в торговельному, банківському або судовому реєстрі, в тому числі реквізити реєстру, реєстраційний номер або інші засоби ідентифікації у реєстрі;

2) вид, назву та іншу інформацію, яка дає змогу однозначно ідентифікувати об’єкт авторського і (або) суміжних прав, про порушення прав на який заявляється, а також твердження про наявність майнових прав на об’єкт авторського і (або) суміжних прав;

3) визначений відповідно до статті 50 цього Закону спосіб порушення авторського права і (або) суміжних прав;

4) ідентифікацію інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права, та інші відомості, достатні для того, щоб власник веб-сайту або постачальник послуг хостингу зміг визначити місце розташування інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права;

5) необхідну контактну інформацію суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав та його уповноваженої особи, включаючи номери телефону та адресу електронної пошти;

6) вимогу про видалення і (або) унеможливлення доступу до інформації, що порушує авторське право та (або) суміжні права;

7) твердження про те, що суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав або його уповноважений представник, який подає скаргу, підтверджує, що інформація, надана у скарзі, є достовірною;

8) твердження про те, що суб’єктом авторського права і (або) суміжних прав або уповноваженою ним особою, яка подає скаргу, з’ясовано, що власник веб-сайту не надав контактну інформацію, зазначену в частині одинадцятій цієї статті, необхідну для надсилання скарги, або що він перебуває за межами України, або власник веб-сайту не виконує дії відповідно до частини другої цієї статті, — у разі надіслання  скарги постачальнику послуг хостингу відповідно до частини шостої цієї статті;

9) копія документа, що засвідчує повноваження особи як уповноваженого представника суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав, якщо скарга подається через уповноваженого представника.

14. Якщо скарга не відповідає вимогам, встановленим у частині тринадцятій цієї статті, вважається, що власник веб-сайту і (або) постачальник послуг хостингу не був належним чином поінформований про порушення авторського права і (або) суміжних прав, і, таким чином, він не несе відповідальність за відповідне порушення. Власник веб-сайту і (або) постачальник послуг хостингу повинен повідомити особі, яка надіслала скаргу, про невідповідність скарги вимогам, встановленим у частині тринадцятій цієї статті.

15. У разі коли скарга, надіслана власнику веб-сайту і (або) постачальнику послуг хостингу, не відповідає вимогам частини тринадцятої цієї статті, але відповідає вимогам пунктів 2, 4, 5 частини тринадцятої цієї статті, вважається, що власник веб-сайту і (або) постачальник послуг хостингу був належним чином поінформований про порушення авторського права і (або) суміжних прав. Власник веб-сайту та (або) постачальник послуг хостингу, отримавши таку скаргу, відразу повідомляє особі, яка надіслала скаргу, про невідповідність скарги вимогам частини тринадцятої цієї статті або вживає інших необхідних заходів, що сприяють отриманню скарги, яка відповідає вимогам частини тринадцятої цієї статті. Якщо недоліки скарги не було усунуто протягом 24 годин з моменту надсилання особі, від якої отримано скаргу повідомлення про невідповідність скарги вимогам частини тринадцятої цієї статті, скарга вважається такою, що не була подана.

16. Заява, зазначена у частинах четвертій та дев’ятій цієї статті, повинна містити:

1) відомості про користувача і (або) власника веб-сайту, включаючи повне ім’я фізичної особи або повне найменування юридичної особи відповідно до установчого документа та ідентифікаційні дані про реєстрацію як юридичної особи у державі місцезнаходження, зокрема в торговельному, банківському або судовому реєстрі, в тому числі реквізити реєстру, реєстраційний номер або інші засоби ідентифікації у реєстрі;

2) ідентифікацію інформації, що була видалена або доступ до якої було унеможливлено (в тому числі вид і назву твору і (або) об’єкта суміжних прав, або, якщо було видалено чи унеможливлено доступ до кількох творів і (або) об’єктів суміжних прав, — вид і назву кожного твору і (або) об’єкта суміжних прав), і місце, за яким ця інформація була розміщена;

3) вимогу про відновлення видаленої інформації або відновлення доступу до інформації та правове обґрунтування того, що користувач веб-сайту і (або) власник веб-сайту має достатні правові підстави вважати, що інформацію було видалено або доступ до неї унеможливлено у результаті помилки, оскільки заявник має право розміщувати таку інформацію, а також твердження про наявність майнових прав на об’єкт авторського і (або) суміжних прав;

4) необхідну контактну інформацію користувача веб-сайту і (або) власника веб-сайту, включаючи адресу місця проживання фізичної особи або адресу місцезнаходження юридичної особи, номери телефону та адресу електронної пошти;

5) твердження про те, що користувач веб-сайту і (або) власник веб-сайту або уповноважена ним особа, яка подає заяву, підтверджує, що інформація, надана в заяві, є достовірною;

6) копія документа, що засвідчує повноваження особи як уповноваженого представника суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав, якщо заява подається через уповноваженого представника.

17. Для цілей цієї статті скарга або заява вважаються отриманими власником веб-сайту або постачальником послуг хостингу у момент, зафіксований у позначці часу, що вказує на дату та час відправлення електронною поштою скарги або заяви з накладенням на неї електронного цифрового підпису.

18. Власник веб-сайту та постачальник послуг хостингу не несе відповідальність за будь-яку шкоду, завдану внаслідок видалення і (або) унеможливлення доступу до інформації, або відновлення доступу до інформації, якщо відповідні дії здійснювалися для виконання вимог цієї статті.

 

Стаття відсутня

Стаття 522. Право на отримання інформації від власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу

1. Суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав або його уповноважений представник поряд з іншими способами захисту своїх прав разом із скаргою, передбаченою у частині першій статті 521 цього Закону, має право надіслати запит електронною поштою з накладенням електронного цифрового підпису з метою отримання такої інформації:

1) від власника веб-сайту — інформації, що ідентифікує користувача веб-сайту, який, за твердженням суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав, або його уповноваженого представника, розмістив на веб-сайті інформацію, що порушує його авторське право і (або) суміжні права, та за наявності контактних даних користувача веб-сайту, необхідних для того, щоб надіслати позовну заяву до суду з метою розгляду в суді спору про неправомірність дій такого користувача під час розміщення ним на веб-сайті інформації;

2) від постачальника послуг хостингу — інформації, що ідентифікує власника веб-сайту, який використовує послуги постачальника послуг хостингу для розміщення та надання доступу до інформації, що, за твердженням суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав, порушує його авторське право і (або) суміжні права, та контактної інформації, необхідної для того, щоб надіслати позовну заяву до суду щодо спору про неправомірність дій такого власника веб-сайту.

2. Власник веб-сайту або постачальник послуг хостингу, який отримав запит відповідно до частини першої цієї статті, повинен надати суб’єкту авторського права і (або) суміжних прав відповідь щодо запитуваної інформації електронною поштою протягом 48 годин з моменту отримання запиту.

3. Власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу не несуть відповідальність за надання інформації відповідно до частин першої та другої цієї статті суб’єктам авторського права і (або) суміжних прав або їх уповноваженим представникам.

 

Стаття відсутня

Стаття 523. Правила власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу щодо протидії повторним порушенням авторського права і (або) суміжних прав

 

Власник веб-сайту та постачальник послуг хостингу з метою протидії повторним порушенням авторського права і (або) суміжних прав:

1) має право створити і підтримувати електронну базу даних, до якої повинні вноситися і зберігатися дані про інформацію, що порушує авторське право і (або) суміжні права і яка була видалена або доступ до якої було унеможливлено, а також про повторних порушників, що розміщували таку інформацію; та

2) повинен розмістити на власному веб-сайті у місячний строк з дня набрання чинності Законом або з дати початку функціонування веб-сайту  в Інтернеті правила протидії повторним порушенням авторського права і (або) суміжних прав з метою унеможливлення повторного розміщення інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права, доступ до якої було унеможливлено, або зменшення обсягу такої інформації.”.

4. Частину четверту статті 40 Закону України “Про телекомунікації” (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 12, ст. 155) після слів “що передається їх мережами” доповнити словами “, якщо інше не передбачено законом.

 

 

 

 

 

Закон України “Про телекомунікації”

 

Стаття 40. Відповідальність операторів, провайдерів  телекомунікацій

4. Оператори,   провайдери    телекомунікацій    не    несуть відповідальності за зміст інформації, що передається їх мережами.

Стаття 40. Відповідальність операторів, провайдерів  телекомунікацій

Оператори, провайдери телекомунікацій не несуть відповідальності за зміст інформації, що передається їх мережами, якщо інше не передбачено законом.

 

Image by Free stock photos from www.rupixen.com from Pixabay

Минуло два тижні від того, як відбулася довгоочікувана зустріч представників видавництв — членів Правління Громадської спілки «Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів» (ГС «УАВК»), книжкової торгівлі і поліграфічних підприємств із міністром культури та інформаційної політики Олександром Ткаченком, заступником голови Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Євгенією Кравчук та керівництвом Українського інституту книги.

Упродовж року ГС «УАВК» стукала в усі доступні їй «вікна» і «двері» до керівництва центральних органів влади, які за своїми функціональними обов’язками мають опікуватися книговидавничою галуззю, з вимогою вийти на прямий контакт із представниками професійного середовища для предметної конструктивної розмови з подальшим налагодженням постійної комунікації представницької фахової громадської організації з органами законодавчої і виконавчої влади.

Загалом розмова виявилася хоч і недовгою, проте конструктивною. І нам вона була вкрай необхідна не стільки для того, щоб донести до свідомості керівників болючі проблеми бурхливого коронавірусно-карантинного сьогодення, скільки поговорити про стратегічну прірву в політичному баченні державних чиновників, про їхнє сприйняття книговидавничої галузі, яка є абсолютно незамінним супровідником цивілізаційного розвитку будь-якої держави.

Під час цієї розмови нами було порушено питання щодо:

— цілковитої невідповідності сучасним вимогам і темпам життя, законсервованої ще з радянських часів безглуздої бюрократичної процедури підготовки, узгодження і затвердження відповідними органами влади підзаконних актів, зокрема й тих, які стосуються книговидання;

— небажання міністерства фінансів «перекинути» кошти в бюджеті Українського інституту книги з цьогорічних менш ефективних програм на програму закупівлі книжок для поповнення фондів бібліотек і збільшення суми закупівель з 28 млн до 53 млн гривень;

— необґрунтоване затягування процедури узгодження підзаконних актів, які мають на меті реалізацію державних програм закупівель книжок та надання інституційної допомоги видавництвам у розмірі 150 млн гривень.

Порушувалися питання функціонування програми перекладів творів українських авторів іноземними мовами, виокремлення території України із зони дії копірайту на переклад російською мовою, боротьби з піратством тощо. Та для тих, хто орієнтується у проблематиці книжкового бізнесу в Україні, зрозуміло, що все це локальні і за великим рахунком дрібні пазли, з яких фізично неможливо скласти узагальнену картину і спрогнозувати майбутнє вітчизняного книговидання. Це лише точкові ін’єкції, які дозволяють важко хворому пацієнтові самотужки на кілька хвилин підвестися на ноги, аби задовольнити свої фізіологічні потреби, проте аж ніяк не впливають на перебіг хронічної хвороби і лише на деякий час відстрочують неминучу трагічну розв’язку.

Ми намагалися донести до відома міністра і заступниці голови Комітету дещо інше і, сподіваємося, що були почуті.

А тепер про те, що саме ми намагалися донести.

Упродовж 29 років вітчизняне книговидання розглядалося владою і, на жаль, розглядається надалі як певний необов’язковий соціально-виробничий атрибут, а не ключова галузь, від якої, з погляду влади цивілізованих країн світу, величезною мірою залежить моральний, культурний і духовний стан суспільства, підготовка високопрофесійного і креативного кадрового ресурсу, розвиток науки, техніки і технологій, сучасного виробництва, економіки та обороноспроможності країни. В Україні ж яке бачення, таке і ставлення.

Од початку часів незалежності жоден президент і жоден уряд нашої держави навіть не намагалися збрегти, а в подальшому досягти хоча б сумнозвісного, визначеного країнами ЄС «деградаційного порога» з виробництва не менше 2,5 книги на одного мешканця країни. А навіщо? Скільки надрукували, стільки й надрукували. Українську владу ніколи не цікавили розміри щорічного «доробку» вітчизняної книговидавничої галузі. Жодного разу з боку очільників держави ми не відчували стурбованості тим, що в Україні друкується лише від 0,4 до 1,6 книги на душу населення, а не 2,5 чи 3, або й 4. До того ж єдиним жанром, який впливав на коливання щорічного сумарного накладу, була навчальна література для учнів загальних закладів середньої освіти, тобто для школярів. Усе залежало від кількості учнів, для яких друкувалися підручники за державним замовленням. Влада опікується лише цим сектором книговидання, адже забезпечення учнів підручниками є конституційною нормою, та й, зрештою, дітей треба ж навчити читати. У той же час нікого не обходив той факт, що населення всього світу по-справжньому навчається не за шкільною партою, а після того, як полишить шкільні стіни. Саме тоді люди обирають свій життєвий шлях і професію, оволодівають навичками професійної майстерності, відкривають нові наукові горизонти, висувають креативні ідеї, засвоюють технічні і технологічні знання, які надихають їх і спонукають на дії, спрямовані на вдосконалення соціальних, культурних, індустріальних та постіндустріальних процесів для поліпшення життя людей, збереження їхнього здоров’я і продовження строку їхньої активної життєдіяльності.

Причини такого індиферентного ставлення влади до книги як основного джерела знань для навчання дорослого населення країни, а точніше — для підготовки якісного, розрахованого на перспективу кадрового ресурсу держави цілком очевидні. Адже впродовж усіх років незалежності Україна не мала й досі не має чіткої стратегії розвитку економіки за галузями з визначенням конкретних цілей, строків досягнення цих цілей та потреби держави у професійних кадрах, які забезпечать цей динамічний розвиток у найближчі 2—3 з перспективою в 10 років.

Отже, не виписано стратегію, не визначено цілі й потреби в кадрах на перспективу, відповідно, немає й необхідності у різножанровій літературі.

Чи є надія на повернення до цивілізаційних норм друкування й споживання книжкової продукції і вихід із цієї деградаційно-стагнаційної ситуації, в якій тривалий час перебувають і держава, і галузь? Безперечно, є! Для цього треба припинити жити лише одним днем і напрацювати державну стратегію розвитку за галузями, визначивши на кілька років наперед потребу у фінансових, матеріальних і кадрових ресурсах для досягнення визначених цілей. І тоді автоматично постане питання гострої нестачі якісної різножанрової літератури для забезпечення цього зростання.

Що ж до досягнення протягом 2—3 років «порога» виробництва у 2,5 книги на душу населення, а це приблизно 105—110 млн примірників книжок, потрібно лише провести ретельні розрахунки:

— яку кількість книжок спроможні продукувати видавництва за рахунок власних обігових коштів;

— які темпи нарощування розмірів фінансових видатків у державному та місцевих бюджетах потрібно передбачити для збільшення розмірів закупівлі літератури для оновлення фондів бібліотек;

— скільки коштів із державної скарбниці знадобиться для грантової підтримки видання некомерційної літератури, переважно перекладної, з питань науки, технологій і техніки, медицини, спеціалізованих професійних видань, якої гостро потребують як фахівці з різних сфер, так і студенти вищих закладів освіти;

— яку кількість цільових кредитних ресурсів потребуватимуть суб’єкти галузі для поповнення власних обігових коштів і модернізації технологічної бази.

Другий постулат полягає в такому: бібліотека має залишатися бібліотекою!

Численні українські туристи, які після надання безвізу подорожують країнами Європи й світу, із захопленням діляться в соціальних мережах своїми враженнями про чудові суперсучасні тамтешні бібліотеки, які нікуди не зникають, а, навпаки, з’являються все нові й нові. Наших співвітчизників дивує те, як населення інших країн активно відвідує ці бібліотеки, до того ж займаючи черги ще задовго до їх відкриття. А до національних наукових бібліотек, як-от бібліотека в Національному центрі мистецтва й культури імені Жоржа Помпіду та Національної бібліотеки Франції у Парижі, черга не зникає впродовж усього дня. І у спостерігачів цього виникає лише одне запитання: чому там бібліотеки мають таку популярність і викликають шанобливе ставлення у громадян, а в ненці-Україні перетворилися на своєрідну валізу без ручки, яку і нести незручно, і кинути шкода?

Причина цього, з погляду сучасних українців, дивного явища лежить на поверхні. У європейських і світових бібліотеках є в наявності найновіша література з усіх актуальних питань, усіх галузей знань і технологій сучасності. Ці бібліотеки орієнтуються виключно на потребу споживачів, яких вони обслуговують. І будь-яка книга, про необхідність якої заявляють читачі, упродовж місяця з моменту появи її на ринку вже у доступі в бібліотеці. До того ж книги купуються бібліотеками без проведення тендерних процедур, рішень численних експертних комісій, іноді навіть бібліотекарями за власні кошти, які бібліотека компенсує за лічені дні, адже кожна з них стабільно має конкретні кошти на поповнення фондів.

Книга у світі — вартісний продукт, тому європейці, які мають незрівнянно вищий порівняно з пересічним українцем дохід, здебільшого не купують необхідну їм книгу, а йдуть до бібліотеки, бо знають напевне, що вона там є. Це відбувається тому, що в цивілізованих країнах Європи і світу впродовж десятиліть дотримуються розробленої Міжнародною асоціацією бібліотекарів на підставі предметного аналізу норми щорічного оновлення фондів бібліотек на 5 % від наявної кількості там книжок на початок кожного року. І необхідність фінансування цих закупівель за кошти державного і місцевих бюджетів є непорушною істиною для тамтешніх політиків. Це — константа.

Наші спроби виписати криву мотивації, якою керувались українські політики під час визначення сум на закупівлю книжок для бібліотек, виявилися за межами логіки. Кілька років на поповнення бібліотечних фондів із державного бюджету взагалі не виділялося жодної копійки або виділялися суми, які неможливо було корелювати з потребами суспільства у книжковій продукції.

Причина цього явища криється в тому, що в Україні розрахунок сум, які виділялися на закупівлю книги, ніколи, підкреслюю, ніколи не ґрунтувався на аналізі стратегічних потреб держави в якісній різножанровій літературі, а був виключно результатом суб’єктивного бачення певних посадовців міністерств фінансів та економіки, які займалися розподілом бюджетних коштів.

Унаслідок такого специфічного розуміння ролі книги, її впливу на розвиток людської особистості, нації і держави, та бібліотек, які сприймаються не як середовище, де відбувається це формування, оскільки там є все, що новітнього відбувається у світі, в розвитку соціуму, політики, технологій, а як нерухомість зі стелажами.

За часи незалежності чудову, ефективно діючу систему бібліотек перетворили на складські приміщення зі зберігання книжок, виданих ще за радянської доби, а бібліотекарів — із професіоналів, які б мали працювати зі свідомістю, інтелектом, духовним і культурним світом людей і формувати їх як особистостей, гідних громадян і патріотів своєї країни, на сторожів із низькою платнею, прирікши їх на поступову, проте невідворотну деградацію. Образно кажучи, розкішну систему бібліотек, яка нагадувала чудову, мистецьки виповнену інкрустовану амфору, вщерть наповнену медом, до якої йшли і малі, і дорослі, щоб вгамувати свою духовну, культурну та інтелектуальну спрагу, зусиллями владних посадовців незалежної української держави було перетворено на щербатий горщик із речовиною, за якою звертаються лише в разі крайньої потреби.

Так, зараз у моді тенденція перетворення бібліотек на хаби, зони культурних послуг та відпочинку з комп’ютерними залами. І це начебто кардинально змінить статус і роль бібліотек. Та, мабуть, не варто тішити себе прекраснодушними ілюзіями, бо бібліотеки світу тепер ущерть заповнені комп’ютерами, ігровими зонами, залами для проведення переговорів, проте вони залишаються бібліотеками зі щорічно компетентно оновлюваними фондами, становим хребтом яких завжди є КНИГА.

Доскіпливі критики можуть мені зауважити, що в лютому 2019 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 72 «Про затвердження державних соціальних нормативів забезпечення населення публічними бібліотеками в Україні», пунктом 11 якої передбачено щорічне п’ятивідсоткове оновлення бібліотечних фондів. За базу розрахунків мають братися наявні фонди на кінець року. Погоджуюсь із цим, таке рішення дійсно є. Проте чи буде воно виконуватися?

Станом на 01.01.2020 фонди публічних бібліотек України становили 210 млн одиниць зберігання. Тобто упродовж 2020 року бюджетні видатки на закупівлю книжок мали б дати можливість закупити 10 млн 100 тис. примірників книжок. За середньої вартості однієї книги приблизно 4,5 долари США, рекомендованої Мінекономрозвитку для реалізації цього завдання, знадобилася б сума в майже 44 млн доларів США, або трохи більше 1,2 млрд грн…

Постанова є, а коштів на її реалізацію немає. Хоча це не означає, що ці 5 % є недосяжною висотою. Потрібно лише не обмежуватися внесенням цієї цифри в урядову постанову, а й зробити розрахунок на кілька років наперед, скласти графік поступового нарощування видатків із державного та місцевих бюджетів на оновлення бібліотечних фондів. До того ж із очікуваним списанням застарілої літератури, якою нині заповнені сховища бібліотек, сума цих асигнувань буде суттєво меншою за 1,2 млрд грн. Щоправда, йдеться лише про кількісні показники поповнення фондів.

Але уявімо, що сталося диво, і міністерство фінансів виділило ці 1,2 млрд грн і дозволило бібліотекам купувати те, що забажає читач.

І тут ми підійшли до третього питання, найболючішого: а що з вітчизняної літератури можна придбати на ринку?

Аби розмова була предметною, розглянемо статистичні дані Книжкової палати України за 2019 рік (одним із найкращих за всі попередні роки) і проаналізуємо, яка частка від загального накладу в 61 млн 250 тис. 600 примірників у відсотках припадає на кожну із жанрових ніш.

Для зручності наведемо табличку.


з/п

Книги і брошури за цільовим призначенням

Частка (%) від річного сумарного накладу

1

Посібники, підручники та методична література для учнів і вчителів ЗЗСО

59,6

2

Літературно-художні видання для дорослих (белетристика і нон-фікшн)

10,1

3

Агітаційна література політичних партій та кандидатів на посаду Президента України, видана під президентські і парламентські вибори 2019 року

8,8

4

Література для дітей та юнацтва

8,1

5

Науково-популярні видання

5,2

6

Наукові видання (соціальні, гуманітарні та природничі науки)

2,0

7

Видання для дозвілля (сад, город, кулінарія, шитво і т. ін.)

1,6

8

Підручники і посібники для студентів і викладачів вищих закладів освіти (академічна література)

1,2

9

Нормативні і виробничо-практичні видання, офіційні та довідкові видання, рекламна, інформаційна та релігійна література

3,4

Для порівняння довідка за жанровою структурою ринку Федеративної Республіки Німеччина за 2019 рік.


з/п

Книги за цільовим призначенням

Частка (%) від річного сумарного накладу

1

Белетристика

30,9

2

Книги для дітей та юнацтва

17,2

3

Довідники та енциклопедії

14,2

4

Науково-популярна література та нон-фікшн

11,0

5

Школа й освіта

10,7

6

Наукова література (гуманітарні, природничі та соціальні науки)

10,4

7

Література для мандрівників 

5,6

І щоб картина була більш наочною, кількість книжок, виданих в Україні 2019 року (з урахуванням навчальної літератури для закладів загальної середньої освіти та агітаційної літератури під вибори) на одного мешканця, становила 1,45 примірників, а ФРН — 4,5 примірника.

Неозброєним оком видно, що співвідношення літератури для дітей (включно з підручниками і посібниками для школярів) і для дорослих в Україні 67,7 % до 32,3 %, у Німеччині — 27,9 % до 72,1 %.

На перший погляд, в Україні завелика кількість літератури для наймолодшої категорії наших громадян. Хоча насправді це не так. У нас замала кількість літератури для дорослих. І якби зараз держава виділила кошти на вже згадувані 5 % для поповнення фондів бібліотек, то фактично бібліотеки мали б скупити майже всю видану впродовж року літературу в жанрових нішах художньої літератури для дорослих, видань для дітей і юнацтва та дозвілля, незалежно від її якості. Власне, вибір невеликий.

Найстрашніше, що останні 20 років у нас фактично зникли жанрові ніші, як-от література з питань інженерії, технологій, наукова з природничих наук, медицини, особливо в царині генетики, біохімії, біофізики та вірусології, які стрімко змінюються і прогресують у розвитку. До того ж ідеться як про праці вітчизняних авторів, так і про перекладні видання з усіх наукових, технічних і технологічних галузей, які повністю зникли з нашого ринку через відсутність у вітчизняних видавництв фінансових можливостей видавати цю апріорі збиткову й малотиражну літературу, та ще й надто дорогу у виробництві.

Ще одна з причин полягає в тому, що в Україні, з одного боку, досі не виконувалося ніякої роботи з напрацювання відповідної сучасної української термінології, з другого — фактично втрачено школу перекладачів, які не лише глибоко знають мову, а ще й професійно володіють науковим матеріалом, перекладом якого займаються.

За такої ситуації виробничий персонал, науковці, викладацький склад і студенти вишів фактично були позбавлені доступу до новітніх знань майже з усіх сфер життєдіяльності, без чого неможливий розвиток ані сучасного соціуму, ані сучасної науки і технологій, ані модернізація виробничої сфери та економіки загалом.

З огляду на це, жанрова наповнюваність вітчизняного ринку загалом і перекладною спеціалізованою, технічною і технологічною літературою, науковими виданнями тощо має стати предметом опіки з боку держави з відповідною грантовою підтримкою. А щоб ця опіка була ефективною, потрібно провести дуже значну організаційну і дослідницьку роботу, яка полягає в такому:

— створення з висококваліфікованих кадрів виробничої сфери, медицини, науковців, викладачів вищих навчальних закладів, які добре володіють найпоширенішими іноземними мовами, спеціалізованих груп за напрямами, відповідно до специфіки кожної галузі, з метою проведення ретельного моніторингу найсучасніших книжкових видань, які за останні три роки вийшли друком в країнах світу, для відбору з них тих, що найбільше потребує сьогодні Україна, з урахуванням реального стану нині діючих вітчизняних галузей і сфер, які забезпечують життєдіяльність держави і мають потенційні можливості для швидкої та ефективної розбудови у разі застосування отриманих нових знань;

— експертне оцінювання відібраної літератури та визначення із загального переліку найактуальніших, які потребують перекладу, друку і поширення серед відповідних груп фахівців, науковців чи студентської молоді, а також кількісні потреби (кількість примірників) кожного з цих видань;

— започаткування щорічно оновлюваної грантової програми з підтримки перекладів українською мовою світової спеціалізованої суспільно значущої літератури (передбачивши на це фінансування у державному бюджеті) із прив’язкою розмірів видатків до кількості відібраних для перекладу і друку видань напередодні кожного бюджетного року;

— після відбору видань щорічне проведення конкурсу серед вітчизняних видавництв із виконання державного замовлення на переклад, підготовку та видання цієї літератури.

Така робота потребує абсолютно чіткої, консенсусної, партнерської діяльності МКІП та УІК з МОН, НАНУ, фінансово-економічним блоком Кабінету Міністрів України та ГС «УАВК» як єдиної в країні фахової громадської організації.

І остання, четверта, проблема, яка потребує нагального вирішення.

Тридцять років тому в Україні налічувалося близько 4 000 стаціонарних книгарень державного підприємства «Укркнига», Укоопспілки, товариства книголюбів та місцевих виконкомів. Власне, не залишалося не тільки міст і містечок, де б не було книгарень, а навіть більш чи менш значущих селищ міського типу та сіл. Нині ж на пальцях можна перелічити населені пункти, де книгарні є, хоча облік цей вже давно ніким не ведеться. Тому питання відновлення системної книжкової торгівлі стоїть у переліку із трьома попередніми стратегічними завданнями.

Певна річ, ніхто не очікує, що держава раптом розпочне власноруч відновлювати книгарні, проте перейняти досвід європейських країн чи хоча б найближчої до нас Польщі не завадило б. А це:

— надання площ під організацію книготорговельних підприємств у будівлях державної чи комунальної власності зі встановленням, що має бути закріплено на законодавчому рівні, суто символічної плати за оренду;

— розроблення системи державних дотацій підприємствам книжкової торгівлі, які винаймають площі у приватних власників, з метою вирівнювання розмірів орендної плати приміщень у приватній власності і державній та комунальній власності.

І це треба зробити, щоб із року в рік не оперувати отриманими з невідомих джерел даними про начебто наявні нині від 300 до 400 книгарень, а виконати роботу з уточнення їх реальної кількості і встановити мету довести їхню кількість, скажімо, за 2—3 роки до 1 000.

Ці чотири стрижневі стратегічні напрями розбудови вітчизняного книговидання й водночас модернізації та оновлення фондів національної бібліотечної системи, доповнені програмами ДУ «Український інститут книги» у сфері аналізу ринку, популяризації читання, організації комплексу книговиставкових заходів як в Україні, так і за її межами, розвитку цифрової та аудіокниги на вітчизняних теренах можуть стати основою повномасштабної стратегії розбудови в найближчій перспективі (3—5 років) повноцінної, за європейськими аналогами, структурованої книговидавничої галузі.

Залишається ще одне суттєве «гальмо», яке жорстко блокує розвиток книговидавничої справи. Це піратство як у царині традиційної паперової книги, так і електронної. Та ліквідація цього «гальма» має бути реалізована лише за умови тісної співпраці МКІП, Держтелерадіо та правоохоронних органів.

Усі ці завдання і стратегії цілком реальні за наявності у керівництва держави розуміння непересічної значущості вітчизняної книги для формування особистості сучасного українця і політичної нації, розбудови держави та її економіки, а також політичної волі на рішення, що дозволять ліквідувати ті проблеми, які заважають нині розвитку вітчизняної книги.

Сьогодні у Інни Миколаївни Новоселецької - виконавчого директора Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів і моєї помічниці День народження.
Двадцять один рік вона крокує поруч зі мною, допомагаючи вирішувати непрості проблеми українського виданичого бізнесу. Тим з моїх друзів, хто особисто знає Інну Миколаївну, пропоную приєднатись до мого віршованого поздоровлення!

Не журись за роками, нікуди вони не поділись.
Вони в серці твоїм, в твоїм сині, у думах, ділах,
Бо це крила твої, які зовсім іще не розкрились,
Хоч несуть тебе далі по ще невідомих шляхах.
Скільки ж їх ще у тебе попереду, вірю я, буде,
Самих різних і гарних, на що сподіваюся я.
Головне, щоб навколо були доброзичливі люди,
Ну а вдома — достаток й здорова, щаслива сім’я.
Іще радісні будуть у тебе часи і події,
І весела усмішка не раз ще розтулить вуста.
Я бажаю тобі: нехай збудуться всі твої мрії,
Будуть довгі й щасливі твої, ще майбутні, літа.

З Днем народження, Інно!

І все одно ми будем святкувати
На нашій рідній і святій землі.
Як пращури чи так, як батько й мати,
І танцювать, щоб ноги аж гули.

А ми все рівно будемо саджати
Сади зелені, сіяти зерно,
Дітей ростити, хати будувати
І пить духмяне молоде вино.

Вже стільки хвиль над нами прокотилось
Із революцій, воєн і незгод,
Однак ще в світі не родилась сила,
Щоб український знищила народ.

Ми все здолаєм, світ новий збудуєм,
А вороги підуть у небуття.
Хай в світле свято кров в серцях нуртує.
Здоров'я всім і жаги до життя!

Неділя, 23 серпня 2020 09:35

Зі Святом Прапора!

Хай радістю цей день наш освятиться,
І прапор наш, що гордо майорить.
На нім в полях колоситься пшениця
І неба неозорого блакить.

Земне в нім поєдналося з небесним —
Ці споконвічні символи життя.
Нехай все чесне з прапором воскресне
І гордістю наповнить нам серця!

Зі святом Прапора вас, друзі!

Четвер, 20 серпня 2020 21:59

Камо грядеші?

Закінчується восьмий місяць року і пішов п'ятий, після затведження секвестрованого Державного бюджету на цей трагічний і пандемічний 2020 рік. Давно відлунали урочисті обіцянки високопосадовців про негайну цільову фінансову підтримку вітчизняному книговиданню, яке опинилось на грані зникнення, внаслідок кризи, викликаної карантинними заборонами на діяльність його суб'єктів...

І що?

На сьогодні жодної копійки, з цих "допоміжних" програм галузь не отримала і перспективи отримання такої допомоги виглядають як "їжачок в тумані"...

Камо грядеші, панове?!

В майбутнє без національної книги, а значить без моралі, духовності, культури, науки і професійних кадрів, спроможних відродити державу і її економіку та стимулювати їхній динамічний розвиток?!

Адже в основі всього, переліченого вище, лежать знання, які людині дає саме КНИГА!!!
Чи знайдеться нині в нашій державі хоч один високопосадовець, який, врешті-решт, дасть вичерпну відповідь на наступне питання.

УКРАЇНІ КНИГА ВЗАГАЛІ ПОТРІБНА?!

Соромно, важко і боляче...

Розумію, що нинішній світ і рік надскладні для нас усіх разом і для кожного окремо. Щоправда, коли ви хоча б відносно здорові й маєте можливість якщо не працювати, то хоча б самостійно задовольняти свої звичні людські потреби, та ще й вас оточують своєю увагою діти й онуки, просто близькі люди — це одне. Та коли тобі вже за вісімдесят, дружина і син померли від невиліковної хвороби, єдиний онук загинув в автокатастрофі, більшість колег — твої ровесники, ти зовсім один, а мізерна пенсія ледь дозволяє, та й то лише влітку, зводити кінці з кінцями, то це вже інше.
 
Звертаюся до вас із проханням про допомогу людині, знайомій значній частині видавців — старожилів книжкового ринку, яка опинилася в такій непростій ситуації.
 
Йдеться про Юрія Еммануїловича Григор’єва, редактора від Бога, який все своє життя присвятив книговиданню. В його трудовій книжці зазначено лише два місця роботи: видавництво «Наукова думка» НАН України і видавництво гуманітарної літератури «Абрис». Книга завжди була і залишається сенсом його життя.
 
Однак вік і час, а Юрію Еммануїловичу вже 83, доволі часто заганяють у глухий кут, з якого, здається, виходу немає.
 
Минулого року сталася біда, характерна для людей похилого віку: він зламав шийку стегнової кістки лівої ноги. Хто стикався з цим, знає, що це і яка вартість операції, щоб повернути людині можливість рухатись. Того разу вузьке коло друзів зібрало значні кошти, і Юрію Еммануїловичу зробили операцію в Інституті ортопедії АМН України. Аж раптом позавчора це повторилося, та вже на правій нозі, що потребує аналогічної складної та вартісної операції, на яку у вузького кола друзів, на жаль, коштів вже не вистачить.
Фактично він залишився наодинці зі своєю бідою, без коштів і без можливості навіть рухатись...
 
Тому уклінно прошу вас усіх, хто може собі це дозволити, про надання фінансової підтримки шанованій людині, нашому колезі. Будь-яка ваша допомога є безцінною.
 
Кошти можна перерахувати на картку Григор’єва Юрія Еммануїловича в Ощадбанку: 5167 8032 2160 8347.
 
Наперед дякую за небайдужість і добросердість.
 
З повагою
Олександр Афонін

Шановні колеги!

Одним із критеріїв ефективності діяльності органів державної влади та управління є вміння приймати виважені, ефективні й оперативні рішення у кризових ситуаціях та забезпечити їхню швидку реалізацію, спрямовану на конкретний позитивний результат.

Внаслідок введення карантину з метою протидії поширенню коронавірусної інфекції та пов’язаної з цим кризи вітчизняне книговидання зазнало величезних втрат і нині перебуває на грані катастрофи.

Так, з боку Верховної Ради України та Президента України було прийнято відповідні рішення щодо фінансової підтримки галузі. Однак внаслідок недбалості виконавців у системі державного управління реалізацію цих рішень вже на три місяці заблоковано, і перспективу, на жаль, не визначено. Це притому, що стан галузі погіршується щоденно, і є реальні кошти, які вже потрібно було б спрямувати для зупинення цього руйнівного процесу.

У зв’язку з цим, відповідно до рішення Правління ГС «УАВК», звертаюся до керівників, які уособлюють найвищий рівень владних повноважень у державі, із проханням зрештою розблокувати процес виконання прийнятих ними ж рішень. Сподіваємося, що нас ночують.

Президент ГС "УАВК"
Олександр Афонін

Image by Nino Carè from Pixabay 

Субота, 11 липня 2020 15:31

Про Закон України N3377

Нинішня влада повторює всі кроки своїх "папєрєдніков" в ставленні до національної культури загалом і української книги зокрема. Весь негатив в політиці, науці, економіці, внутрішній і зовнішній політиці, я особисто відношу до наслідків ТУПОГО ігнорування владою культури, як одного з найпливовішіх факторів на цивілізаційний розвиток нації і держави у всіх їх життєвих сферах. Нині ж культура і книга, в умовах шалених втрат нанесених їм карантином і пов'язаною з нею кризою, взагалі кинуті напризволяще. Яку державу збудуєте, панове, без моралі, духовності, науки, інтелекту, професійного кадрового ресурсу? Бо за цим всім стоїть КУЛЬТУРА нації, яка сьогодні вже знаходиться в останній стадії анемії...

То де ж пріснопам'ятний Закон України N3377, пане Президент України? Верховна Рада України проголосувала за нього вже кілька тижнів тому і всі строки, які відводиться Президенту на підписання законів, вже вичерпано...

Олександр Афонін,
президент ГС «Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів».

Image by Thorsten Frenzel from Pixabay

Упродовж тижня, з 1 до 6 липня 2020 року включно, ГС «УАВК» проводилося опитування серед суб’єктів видавничої справи за спеціально розробленою анкетою.

Головною метою цього опитування було визначення динаміки змін у І півріччі 2020 року порівняно з І півріччям 2019 року:
— кількості нових титулів (ISBN), які побачили світ;
— сумарних накладів за цей самий період;
— обсягів продажів книжок і грошових надходжень за продані видання;
— обсягів продажів книжок через онлайн сервіси;
— обсягів продажів усіх (паперових та електронних) книжок через власні інтернет-книгарні;
— частки онлайн продажів у загальному обсязі продажів книжок;
— кількості персоналу, який працював на штатній основі;
— розмірів фонду оплати праці персоналу.

А також з’ясувати реальну потребу у фінансових ресурсах для збереження кадрового ресурсу та відновлення повноцінного видавничого процесу.

Варто зазначити, що в супровідній записці до анкети ми інформували, що ці дані потрібні для надання реальної допомоги учасникам книжкового ринку, зокрема й у грошовій формі, через інституційну підтримку з боку державного бюджету, однак, попри це, наші шановні колеги продемонстрували вкрай низьку активність у заповненні й надсиланні анкет. Крім цього, навіть дехто з тих, хто взяв участь в анкетуванні, не надто уважно прочитав запитання, сформульовані в анкеті, бо часом надані відповіді аж ніяк не корелювалися з логікою запитань, а в окремих випадках замість відсотків надавалися грошові показники або чисельність персоналу, хоча в анкеті було чітко прописано надавати дані у відсотках, що б демонструвало динаміку змін.

Подібне індиферентне ставлення учасників опитування створило певні складнощі в опрацюванні даних анкет, виходу на репрезентативний результат.

Подекуди створювалося враження, що керівники суб’єктів видавничої справи не мають звички робити поточний системний аналіз роботи свого підприємства або в них усе настільки добре, що немає потреби в позиціюванні свого підприємства на діловій шкалі ринку з урахуванням аналізу стану ринку як інструменту для прийняття рішень щодо кроків і рішень, які треба прийняти, щоб забезпечити підвищення рейтингу свого видавництва.

А втім, ось певні висновки, яких ми дійшли після опрацювання отриманих даних, що дає певне уявлення про стан підприємств вітчизняного книговидання на 01.07.2020 року.

Отже.

Порівняно з І півріччям 2019 року у І півріччі 2020 року:
— малими видавництвами було зменшено видання книжок за титулами на 49 %, а за накладами — на 56 %;
— середні та великі видавництва відповідно зазнали втрат 43 % за назвами і 48 % за накладами.

Сумарні надходження коштів від усіх видів продажу книжкової продукції виявилися на 47,9 % меншими за показники І півріччя 2019 року.

Єдиним позитивом, який випливає з анкетних даних, є зростання обсягів продажу книжок через онлайн сервіси в середньому на понад 120 % упродовж І півріччя 2020 року, що обумовлено введенням карантину. Загалом частка продажів через онлайн ресурси, як залучені так і власні, від загальної суми надходжень за реалізовану продукцію порівняно з І півріччям 2019 року зросла з 20 % до 33 %. І цілком очевидно, що ця частка зростатиме й надалі, про що свідчить досвід європейських країн.
Упродовж І півріччя 2020 року чисельність штатного персоналу видавництв зменшилася в середньому на 21 %, а фонд заробітної плати — на 37,5 %.
Що ж до фінансової підтримки, то жодне з опитаних видавництв її не отримувало ні як дешеве кредитування, зокрема через програму «5 — 7 — 9», ні як пряму фінансову підтримку з боку держави чи місцевих бюджетів.

Потреби ж у коштах для підтримки персоналу і відновлення виробництва у різних видавництв різні, залежно від обсягів виробництва до початку кризи. Так мікро- і малі видавництва в основній масі потребують допомоги від 100 до 300 тис. гривень. У середніх така потреба коливається в межах від 600 тис. до 1,5 млн грн. Великі видавництва мають потребу в фінансових ресурсах у межах від 5 до 10 млн грн.

Як підсумок.

Надзвичайно важко проводити будь-який аналіз ринку, коли самі його учасники не демонструють зацікавленості в отриманні такої інформації. Це є ще одним наочним свідченням вкрай низького рівня розвитку вітчизняної книжкової справи порівняно з європейськими країнами, де щорічний ретельний аналіз стану книжкового ринку, його здобутків і втрат є предметом пильної уваги як з боку самих видавців, так і влади, оскільки це та соціальна складова, від якої дуже значною мірою залежить як духовно-моральний, культурний стан суспільства, так і рівень економічного і виробничого розвитку держави.

Проте, можливо, й ця інформація, надана нами, стане в нагоді активним гравцям ринку й орієнтиром для держави у прийнятті відповідних рішень і заходів з підтримки вітчизняного книговидання.


Олександр Афонін,
президент ГС «Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів».

Сторінка 1 із 4

Блоги

Ми у Facebook

Інформація для ЗМІ