Довгий та непозитивний текст про інформаційну, культурну та мовну політику. Про те, чим має займатися держава на третьому році вторгнення та одинадцятому році війни в інформаційній сфері, а що потрібно, нарешті, відпустити та дочекатися еволюції і припинити справжнє швондерство в інформаційній сфері. Про гроші та волонтерство.

3 частина.

1. Чи дивилися Ви серіал "Слово пацана"? Я теж не дивився. Але це не означає, що українці не дивилися цей серіал і ще безліч російської кінопродукції завдяки нашим та російським піратам, не читали книжки, що зараз видаються в РФ та РБ, теж завдяки українським піратам, які це друкують, не слухають російську попсу. Перепрошую, що ще раз кажу про державні гроші, але, якщо ми десятиліттями не витрачали їх на ці речі, на відміну від багатьох або більш цивілізованих, або більш агресивних та автократичних держав, то ми отримали саме те, що маємо сьогодні- значну частину населення, яке живе на третьому році вторгнення в російському інформаційному та культурному середовище. І мова зараз не про мову. Так, одним із шляхів боротьби з ворожими наративами є м'яка сила - замість їхнього "пацана" має з'явитися наш "пацан", замість перекладу жіночого любовного роману з англійської на російську в бібліотеках має з'явитися український переклад. Замість Професора Солов'я або Світана має з'явитися такий же, але розкручений український "немарафонний" дописувач або майстер розмовного жанру.

2. І так, російською теж. Наш публічний простір досі значною частиною російськомовний. Ми можемо скільки завгодно собі казати, що суспільство змінилося, і воно, дійсно, швидко і позитивно змінюється, але потрібно віддати належне правді - російською дивляться, слухають і читають досі багато свідомих і не дуже українців, в тому числі і за кордоном. Чи маємо ми тиснути на них всіх? Так, згідно законам і трошки більше. Але, коли цей тиск переходить межу - він досягає протилежного ефекту. Ми маємо заходити через публічний простір в особистий, але не ламати особисте. Вивіски російською в містах України зараз - дикість. Радянські книжки в дитячих бібліотеках - злочин. Легальний доступ до піратських сайтів з російським культурним продуктом - перемога росіян. Але можливість читати російською, писати російською, говорити російською приватним особам, які не є держслужбовцями, працівниками ЗМІ та сфери обслуговування - право кожного, як би це не подобалося чи не подобалося іншим. На шляху до Європи ми зустрінемо ще багато мовних або культурних нормативів, які можуть нам не сподобатися. І так, у одних є права, у інших - обов'язки. І держслужбовець, який відповідає за це, має знищити ті вивіски, які на фото. Або накласти штрафи і притягнути власника до відповідальності. Те саме стосується чиновника громади, який свідомо залишає бібліотечні фонди в руках росіян. Або державних чиновників, які знають картину, але прожовжують замовчувати її.

3. Друга офіційна мова англійська - це дуже добре. Суспільство поступово змінюється. Після війни сюди "понаїдуть" українці зі знанням польської, німецької, французької, італійської. І так, вони і їхні діти вже читають цими мовами. На відміну від того, що Одесу росіяни називають "русским городом", Одеса в Російській Імперії говорила італійської, французькою, німецькою, грецькою, польською та на ідіш. Іноді українською. Трошки російською. Потім - більше російською, коли відмінили порто-франко. Одеський російськомовний суржик - це вплив ідіш та української. Ці люди привезуть нам європейські мови і ... російську. Так, вони не жили тут в цю хвилю витісненої російської, багато хто з них поїхав з російською, дивився російські новини, спілкувався з російською діаспорою в Європі, читав книжки, видані в Москві, куплені в російських книгарнях, слухав російську музику, з дітьми дивився російські мультфільми. А це - мільйони дорослих та сотні тисяч дітей (чи теж пару мільйонів), які мають рідною польську або німецьку та сімейну російську або українську. М'яка, продумана українізація їхнього культурного простору, як варіант їхнього залучення до життя власної країни, має відбуватися вже сьогодні.

4. Багато хто з жителів Сходу, з переміщених осіб, поступово вивчає українську історію та культуру, слухає лідерів думок, поступово почав говорити та писати українською. Це тонка матерія, знаю по собі. 10 років тому в публічній та робочий сфері, спілкувався українською 10 %. Зараз приблизно 80. Буде більше. Словниковий запас зростає за рахунок постійного читання. Я сам знаю, хто може мене виправити або підправити. Іноді знаходяться ті, хто істерично виправляє пости у соцмережах, при розмові, вбачаючи в цьому недостатнє українство. По собі знаю, як це іноді заважає. Так, я розумію україномовних львів'ян, яких має дратувати російська на вулицях або в закладах Львова. Але я розумію і тих людей, які мають постійний стрес після переїзду із західного Донбасу в 23 році. Один з моїх знайомих, багаторічний успішний підприємець та волонтер, який першу частину життя прожив за межами України,

вчора був запрошений до студії спортивного каналу, як гість, до ефіру та в ефірі попередив, що тільки вчить українську (а я знаю, що він навіть працював із вчителем). Він майже не виїжджав з Харкова більше двох років, працюючи на оборону міста. Його вигнали з ефіру через хейтинг збоку якихось дописувачів, які, мабуть, самі не знають українською складних спортивних термінів. Чи буде у нього подальше бажання писати та говорити українською? Не впевнений. Замість того, щоб вичікувати чергову людину, якій можна виправити пост у фейсбуці або захистити під постом в ютуб, шановні дописувачі, якщо вони не росіяни, мали б витратити трохи часу на плетіння сіток, або стояння в черзі у військоматів.

5. Є два питання, в обговоренні яких я принципово не беру участь в обговоренні - Булгаков та російська мова на фронті. Перше - знаю відповідь, але будь-яке згадування прізвища викликає конфлікт в суспільстві і я тільки скажу коротко - топоніміка ні, книжковий ринок так, в перекладі українською. Ми вільні люди і не потрібно нікого втрачати, відсилають на російські сайти. Друге - тільки військові, які нас захищають, мають сказати свою точку зору. Я тільки розумію, що російська на першій лінії небезпечна, а українська каже "я свій".

Далі буде

Книговидання та бібліотечна справа. Токсичні книги, токсичні автори. Токсична мова.

1. Видавець - це людина, яка ходить в Україні по полю з лайном, намагаючись весь час перестрибувати через калюжі такого розміру, що іноді краще їх подолати уплав.
Хороший автор - виключно мертвий автор, причому який жив в Давній Греції, а ще краще в Шумері, і ім'я якого відомо не повністю. Бажано, щоб він писав санскритом або, краще, непальською, і бажано, щоб в Україні було не більше одного перекладача з цієї мови і одного літературознавця з цієї літератури.

2. Спробую перелічити ризики публічного хейту видавця в суспільстві, яке перенароджується наново щорічно, шомісячно, щогодинно, змінюючи ставлення до себе вчорашнього. Автор, який вчора був жертвою режиму, може бути невдало і невчасно кимось процитований, а, ще гірше, може з'явитися в публічному просторі якась деталь його особистої біографії, яка була добре відома спеціалістам і не викликала подиву, але новий погляд на речі робить з такої людини покидька та злодія. Колись Павло Загребельний сказав, дослівно, що у нас "скоро залишиться тільки один письменник, і той мертвий", маючи на увазі Тараса Шевченка.
Видавець, безумовно, має співвідповідати за кожний "злочин" мертвого, або живого, в тому числі, іноземного письменника, художника, перекладача, автора літературознавчої розвідки, зняти кожну подібну книжку з продажу, або наліпити на неї тисячу попереджень, запакувати в темний крафт-папір, як роблять в росії з книжками "іноагентів", та, бажано, 77 разів вибачитися за кожен такий крок. Видавець або колега-письменник, який має сміливість захистити побитого батогами суспільної думки, назавжди отримує клеймо людини, яка працює проти України, підтримує ворога, нетолерантної і, взагалі, тієї, якій неможна подавати руку.

Я пишу цей текст і розумію, що всі ці слова неодноразово будуть розтягнуті на цитати, які багато разів будуть використані проти мене.
Ми зовсім не хочемо розуміти, що всі перелічені "злодії" не завжди жили в ідеальних умовах, мали близьких, роботу, погрози, обставини та інше. Не всі, як Стус, були готові втратити здоров'я та життя, за погляди та творчість, а хтось їх втратив незалежно від не дуже гарних, із сьогоднішньої точки зору, поглядів або висловів.

3. Таким чином:
- українець, який писав, або іноді писав російською, боровся з режимом, був за це засуджений, стає росіянином українського походження, як то Володимир Короленко. В одних містах вулиці його імені перейменовуються, в інших - з'являються;
- радянський письменник, що все життя до еміграції прожив у Києві, писав відверті книжки про Другу Світову (Віктор Некрасов "В окопах Сталінграду"), був під забороною, стає недостатньо українцем, одночасно комісія Київради пропонує прибрати меморіальну дошку та створити вулицю його імені, або навпаки.
- найбільший, з точки зору шкільних програм радянського часу, російськомовний український письменник Микола Гоголь стає малоросом та ворогом, який висміює все українське;
- зламані радянською владою аж до стукачества (майбутній віце-прем'єр та творець Української енциклопедії Микола Бажан) та до повного професійного самознищення (Голова Верховної Ради Павло Тичина) перестають бути талановитими ліриками, якими були змолоду;
- більшовик Хвильовий "вчасно" загинув, щоб його поки що щоденно не цькували, а письменники Розстріляного Відродження ще недостатньо препаровані, хоча їхні комуністичні погляди відомі. Все попереду.
Скорочуючи перелік тих, хто поки що не зашкварний, ми поступово відмовляємось від власного культурного надбання, віддаючи росіянам найкраще, не використовуємо це найкраще для слави власної держави за кордоном, намагаючись відхреститися від тих, хто є нашою славою за кордоном. Росіяни та поляки радісно підберуть собі і Паустовського з Гріном, і Конрада з Шульцем. Ізраїль вже отримав від нас Нобелівського лауреата Агнона, а СРСР-Росія - Буніна, який її ненавидів.

4. Серед подій останніх часів - і ілюстрації художниці, яка працює тепер на росіян, і публічні розмови з тими, кого умовно складно навіть назвати "хорошими росіянами", і переклади з японської з використанням транскрипції/транслітерації, подібної тій, що використовують росіяни(і більшість країн), а не англійці, і продаж книжок сучасних українських авторів, що пишуть/писали російською.

5. Зрозуміло, що суспільство хворе війною, багато з нас роздратовані діями держави, нікого не цікавить логіка дій іншої людини, якщо вона не співпадає з точкою зору хейтера. Якщо всередині видавничої спільноти, нам майже вдалося зберегти взаємоповагу, підтримку та навіть можливості взаємодопомоги, то за її межами ми маємо постійну суму необережних дій українців та технологій ворога, який підбурює будь-який конфлікт в культурному середовищі для знищення моральних авторитетів суспільства - письменників, журналістів, видавців тощо

Далі буде

Довгий та непозитивний текст про інформаційну, культурну та мовну політику. Про те, чим має займатися держава на третьому році вторгнення та одинадцятому році війни в інформаційній сфері, а що потрібно, нарешті, відпустити та дочекатися еволюції і припинити справжнє швондерство в інформаційній сфері. Про гроші та волонтерство.

1 частина.

1. Стало відомо, що Кирило Серебренніков зняв фільм "Лимонов. Балада про Едичку", по роману французького письменника Еманюеля Каррера, якого я бачив на відкритті минулорічного "Книжкового Арсеналу" в Києві, сценарій написаний за участю зіркового польського режисера Павліковського, якого точно неможна рахувати в якості "друга путіна" та британця Бена Хопкінса, головні ролі виконали Сандрін Боннер, Томас Арана та Бен Уішоу, відомий по головній ролі в "Парфюмері" Тиквера по роману Зюскінда. В травні буде прем'єра на Канському фестивалі.
Маємо визнати, що щось не так пішло з кенселингом російської культури в Європі, якщо на третьому році війни таке можливо. А може, щось ми не так робимо, якщо таке відбувається? Або ми робимо все правильно, але нас не чують і потрібно "змінити пластинку" хоча б для зовнішнього виконання, щоб було більш ефективно?
Про книжки. Когось дивують книжки Марініної на касах в польських книгарнях, презентація книжок Льва Толстого в Болоньї, продані права на друк англійських, японських чи шведських книжкових новинок в Росії?
Що стосується мене, в питанні, в якому я можу професійно зробити експертний висновок, я бачу дві речі:
- завалені книжкові ринки в Україні піратською друкованою у нас книжкою походженням з РФ - і українців, які своїми грошима підтримують піратський ринок;
- все нові і нові російські книгарні в європейських країнах і тисячі українців за кордоном, які там купують книжки, які поступово починають отруювати їхній мозок?
Чи невідомо, який це має ефект, розтягнутий по часу?
Чи невідомо, що з цим робити в довгостроковій перспективі?
Відомо. Реакція має бути проста:
- спочатку розробити підзаконні акти для ухваленого два роки тому ВР закону про заборону ввезення, друку та продажу книжок походженням з держав-агресорів, який був також підписаний, нарешті, рік тому Президентом та опублікований. Розв'язати руки правоохоронців, які мають виконати свою функцію;
- поетапно замінити радянський та російський книжковий фонд в бібліотеках, домовитися між державою та громадами про дорожню карту;
- на державному рівні створити умови українському бізнесу, волонтерами, зарубіжним партнерам для системного проникнення української книги і культури загалом на зарубіжні ринки - прибравши заборони (наприклад, змінивши терміни повернення валютної виручки з-за кордону, книжки не витримають ані 90, ані 180 діб), пільгово проінвестувати цю діяльність під бізнес-плани та гарантії представників галузі;
- постійно звертати увагу зарубіжних партнерів на кожний факт проникнення негативного російського фактору на їхню територію на рівні державного уповноваженого, дипломатів, а не "культурної дипломатії" на рівні відмов співучасті. На жаль, потрібно зрозуміти, що великі гроші, які багато років стоять за російською культурою та псевдокультурою, створили внутрішнє проросійське лоббі в культурній сфері провідних країн;
- відкрито провести суспільний діалог по питанням, пов'язаним з просуванням російських наративів не тільки в Європі, але і в Україні, провести червоні лінії, не розтягувати в часі очевидні питання.

2. Давайте розберемо кейс Серебряннікова-Каррєра-Лимонова детальніше. Харків'янин Лимонов, який багато років прожив на Заході, в тому числі в Парижі в часи, коли йому вдалося виїхати з Радянського Союзу, створив собі образ інфант-терібль французької культури. Для багатьох членів французького інтелектуального середовища Харків - радянське місто з його книжок, а не місто, яке щоденно зазнає російських бомбардувань. Серебренніков- не просувач російських наративів в демократичний світ та відмиватель олігархічних брудних грошей, а жертва путінського режиму, яка потребує підтримки. Саме так і виглядає створення цього фільму: Харків, який знімали в Ризі, Павликовський, який є моральним авторитетом антисталінізму після його фільмів. Україна не виграє від того, що хтось з українців не прийде на заходи в Каннах, пов'язані з фільмом. Україна має мати системну культурну політику, яка має включати:
- системні великі гроші, що вкладаються в копродукцію з провідними західними митцями;
- максимальну можливу кількість грошей, що вкладається в просування власних книг, фільмів, музики, театру та ін в демократичних країнах;
- постійну максимальну присутність на провідних культурних заходах українських митців, які в стані підтримувати максимально якісний рівень дискусії, в тому числі за участю запрошених організаторами росіян. І так, це складно зробити і, тим більше, складно пояснити своїм співгромадянам. Чи є кордони в цьому спілкуванні? Так, воно має бути тільки відкритим, публічним, і тільки професійним.

3. Потрібно розуміти, що ефект "Бучі" та трагедія "Маріуполя" вже давно не працюють в публічній сфері в Європі - після цього були події в Ізраїлі, численні російські інформаційні "спецоперації", та, в кінці кінців, багато наших помилок в інформаційній сфері. В Україні сьогодні немає людини або інститутуції, яка за це відповідальна і яка щоденно опікується цим. Коротка війна з контрнаступом та перемогою вже позаду. Ця війна - надовго. Противник багато років одноосібно воював в інформаційній сфері, захоплюючи території та мізкі не тільки в Україні.

4. Кожен з діячів культури, який активно бореться з російськими наративами - завжди на мінному полі. Ти ніколи не знаєш, який саме твій крок буде оголошено ворожим, який напрямок руху буде закритий за допомогою російських ботів в соцмережах, а які дії будуть висміяні "корисними" ворогу ідіотами. Часто і успішна дія в інформаційній сфері тих, хто працює на державу на інформаційній території ворога, не сприймається нашим суспільством. Говорячи про способи впливу ворога, є сенс сказати про штучне розпалювання конфліктів на теми мови, пропаганди, корупції, майбутнього розвитку бойових дій, помилок командування на фронті та інше. Помічники та боти ворога вміють аргументувати позиції обидвох сторін, максимально підіймати градус суспільної дискусії, створюючи напругу в суспільстві через будь-яку тему, в якій зацікавлений натовп - ковід, заборона російських соцмереж, вибори, підняття тарифів, а після вторгнення - кожна втрата території, масова загибель бійців, конфлікт, пов'язаний з переміщеними особами, волонтерами, мобілізацією, іноземною допомогою.
Мова, культура та історія - найкраща територія для розпалювання ворожнечі. Пояснити це суспільству, максимально змученому за три роки, майже неможливо.

5. Тільки залучення лідерів суспільної думки, в тому числі, серед військових, на постійній основі для постійного відкритого коментування новин, болючих тем та спорів замість марафонів та токсичних ютуб-блогерів, може виправити або покращити ситуацію. Суспільство все більше наближається до межи самознищення через інформаційну небезпеку. Ніякі гроші та зброя не замінять толерантності, довіри та впевненості у взаємній підтримці всередині країни

Далі буде

Прем'єр-Міністру України
Звернення Правління Української Асоціації Видавців та Книгорозповсюджувачів.

Шановний Денисе Анатолійовичу!

Українська книговидавнича галузь з честю витримала складну ситуацію, пов'язану з втратою частини інфраструктури та падінням попиту на товарних ринках протягом 2022 року і показала суттєве зростання в 2023 році.

Станом на квітень 2024 року харківські друкарні почали друк держзамовлення 2024 року на шкільні підручники для 7 класу в умовах масових відключень електрики через постійні обстріли енергетичної інфраструктури Харківської області.

Виконання завдання забезпечення освітян підручниками поставлено під загрозу. Галузь відчуває жорсткий кадровий голод через міграційні процеси та через те, що значна частина (більше 80%) потужностей видавництв та друкарень знаходяться в Харкові. Найкращі представники галузі боронять країну в лавах Збройних Сил України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні» від 6 березня 2003 року № 601-IV метою державної підтримки книговидавничої справи в Україні, зокрема, є забезпечення державних інтересів щодо захисту національного інформаційного простору. Державна політика у книговидавничій справі спрямовується на підтримку розвитку національного книговидання, задоволення за допомогою книг духовних, освітніх і культурних потреб громадян України, у тому числі осіб з вадами зору (ст. 5 цього Закону).

Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону України «Про критичну інфраструктуру» від 16 листопада 2021 року № 1882-IX до життєво важливих функцій та/або послуг, порушення яких призводить до негативних наслідків для національної безпеки України, належать, зокрема, інформаційні послуги та дослідницька діяльність, що є секторами критичної інфраструктури. Функціонування цих секторів без книговидання важко уявити. При цьому, особливо гостро це питання постає у сфері шкільної освіти, де формування патріотичного світогляду українських дітей відбувається через друковані підручники та посібники.

Прошу розглянути можливість підтримати галузь через ухвалення двох важливих для неї рішень:
1. Надання для друкарень та видавництв Харкова першочергового енергопостачання поза графіками або резерву генераторів та паливних ресурсів для забезпечення безперервної роботи за рахунок зарубіжної донорської допомоги.
2. Надання підприємствам книговидавничої галузі статус підприємств критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Для можливості бронювання ключових спеціалістів - редакторів, верстальників, друкарів, технологів, енергетиків. Мова йде не про тисячі, а лише про сотні військовозобов'язаних.


З повагою.

Т.в.о. Президента УАВК
О. В. Красовицький

Двадцять вісім років тому, коли вже асоціація видавців існувала, до мене, одного з перших членів асоціації, до Харкова, приїхав новий Президент тоді Асоціації Незалежних Видавців, якщо я не помиляюся в назві, Олександр Афонін. В перші роки свого існування, Асоціація фактично утримувалася на кошти одного із своїх членів, Видавництва Гуманітарної Літератури Абрис, який очолював по сумісництву перший Президент Асоціації, Юрій Прилюк, а після його передчасної смерті, Олександр Афонін. Він приїхав - вчитися. Звісно, він мав величезний життєвий досвід, але не у видавничій сфері. Для мене це було дуже важливим показником. Він навчився швидко, і був і залишається для мене всі ці двадцять вісім років другом і старшим колегою.

Сьогодні я вимушено заступаю на його місце Президента тимчасово, до виборів нового керівника, на громадських началах. За пропозицією Афоніна, якому я не можу відмовити і, маючи довіру колег. На три місяці я приймаю шапку Мономаха.

За ці роки відбулося дуже багато спільного з Олександром Васильовичем. Ми навіть мали дачі в Криму, які були віддалені між собою на ширину паркану. Ми мали і маємо спільні погляди на необхідність постійного тиску на державу для відстоювання інтересів видавничої сфери та читачів. Багато вдалося - в тому числі податкові пільги. Багато не вдалося. Пам‘ятаю особисту сварку Афоніна з Миколою Азаровим через ці пільги, пам‘ятаю конфлікт з керівництвом Держтелерадіо. Пам‘ятаю і непорядність і невдячність кількох колег в ті складні часи. Але минають роки. УАВК стала стабільною інституцією саме завдяки Олександру Афоніну. Він вирішив піти на відпочинок і ми мусимо працювати в нових обставинах. Я не готовий покинути видавництво заради галузі, як це зробив свого часу він. Але я готовий підготувати місце для професійного менеджера, який має очолити Асоціацію видавців, щоб вирішити внутрішні та зовнішні проблеми галузі - економічні, політичні, етичні.

Дякую, Олександре Васильовичу. Дякую, колеги.

Ворог пристрілювався не один раз. Сьогодні - майже знищив.

Співчуваю колегам-книжникам, впевнений, буде відбудовано ще краще.

Ворог вбиває слово, думку. Мову. Бібліотеки. Музеї. Пам‘ятники. Змінює назви міст, вулиць.

На окупованих територіях винищує книжки у шкільних та публічних бібліотеках, замінює підручники не тільки з історії і літератури, всі. Замінює фонди бібліотек, крім радянських. Тільки в цьому році для бібліотек окупованих територій - 2,5 млн примірників не рахуючи підручників.

1. Видавництва вижили. Доля книжок українською мовою суттєво збільшилася. Українці читають. Нові книгарні відкриваються. Дистанційні продажі в Європу збільшилися. Це - позитив.

2. Тепер окремо по кожній проблемі. Окреслимо їх:
- піратство;
- книжка з Росії;
- відсутність бібліотечної реформи;
- відсутність державної політики в галузі;
- читачі, які втратили домівки

3. Піратство, як паперове, так і електронне, змінилося в часи навали. Якщо тих, хто друкує в Україні піратським способом російські книжки, і розповсюджує їх з несправжніми вихідними даними (чи то копіює те, що було написано у вкраденому файлі, чи то ставить фальшиві дані казахських, литовських або латвійських видавництв, чи то навіть придумують щось дивне, видавництва українських вишів радянського часу і т п), до широкомасштабного наступу можна було назвати дрібними шахраями, зараз це - справжні злочинці, які підривають інформаційну безпеку країни, що воює. Піратство електронне тепер поділено на сайти країни-агресора, яка, фактично припинила боротьбу з піратством у себе, але які забанені українськими правоохоронцями, сайти третіх юрисдикцій, де сховалися російські пірати, та українські пірати, які ховають своє обличчя за патріотизмом та бажанням «відрекламувати» книдки українською і донести їх до читача, який не має де прочитати українське слово в умовах війни. Але всі злочинці не мають національності, їхня нація - злочин. Окремо можна поставити тих, хто возить російські книжки через Польщу, Туреччину, Угорщину, формально це - не заборонено законом, це все для особистого споживання. Порушує закон той, хто ці книжки продає кінцевому споживачеві на ринку та в інтернеті на сайтах-одноденках та в маркетплейсах відомих платформ. Таких книжок ще небагато і вони дорогі, але, невже ці люди не розуміють, що коять?

4. Президент в червні не підписав закон, який було прийнято 306 голосами одноголосно, і який забороняє ввезення та продаж книжок походженням з РФ та РБ. Не підписав, не наклав вето. Закон просто зник. Я все ще маю надію, що в будь-який момент цей закон буде підписано та опубліковано. Бо і сьогодні ті залишки книжок з РФ, які потрапили в країну минулої зими, ще суттєво впливають на ринок. Тим більше, що вони стають прикриттям для діяльності піратів, що додруковують їх сьогодні. Війна закінчиться і питання інформаційної агресії виникне знов.

5. Державний бюджет в 2022, зрозуміло, не був виконаний в частині гуманітарних питань. Наповнення бібліотек не могло бути приоритетом для країни, яка захищає сам факт власного існування. Але зараз, коли економіка оговтується, бюджетні процеси поступово приходять до тями, потрібно зрозуміти, що публічні бібліотеки сьогодні, - це останнє місце, де концентровано знаходиться радянська і російська пропагандистська продукція. Сьогодні там, згідно офіційних даних, приблизно 65 мільйонів книжок походження з Радянського Союзу, з марксистсько-ленінськими передмовами, які морально та фізично застарілі, і ще приблизно 20 мільйонів примірників книжок російських видавництв, які або пропагують російські правоохоронні органи, або розповідають історію так, як її бачать в Москві. По пепередніх даних, приблизно 6 мільйонів примірників такої продукції за рік підготовано бібліотекарями до списання, але це приблизно той же темп списання, яке йде роками. Проблема не в тому, як знищити макулатуру, проблема в тому, що її немає чим замінити. Більша частина публічних бібліотек просто перестане існувати, якщо місцева влада, яка роками не поповнювала запаси бібліотечних фондів, зараз прийме рішення викинути на звалище ці неліквідні запаси. В цивілізованому світі книжка в публічній бібліотеці працює максимум 10-12 років.

6. Чи потрібно Україні 15.000 публічних та стільки ж шкільних бібліотек (на підконтрольній території станом на 2021 рік). Ні, якщо врахувати європейській досвід, вкласти гроші в приміщення, технології, логістику, потрібно десь третина з цієї кількості. Але не механічне закриття частини бібліотек, а переобладнання приміщень, навчання персоналу, сучасні технології. Чи тільки бібліотеки повинні змінити галузь? Ні, її змінять відповідні закони, які по-справжньому закриють піратство, віднормують видатки на нові фонди бібліотек, зроблять освіченість важливіше дипломів. А головне - будуть виконуватись. В часи війни, влітку 2022 року, законодавці прийняли ще один дуже важливий закон, при книжкові сертифікати та оренду книгарень. Цей закон почав створювати європейську культуру відносин в галузі. Його дія не призупинена законом про бюджет на час військового стану, але й не виконується. Досвід минулої зими, закон про є-підтримку, показав, що кількість потенційних читачів набагато більше, ніж ми думали, вони не долучені до книжкового ринку через об‘єктивний брак коштів та відсутність новинок в бібліотеках. Інтелектуальне здоров‘я нації може бути посилене саме через такі, як є-підтримка, механізми. Європа має величезний досвід в таких справах. Тут і цільові культурні сертифікати в Італії, і окремі книжкові додати в Угорщині, які дозволяють списати суму куплених книжок з податків для вчителів, та ін.

7. Окремим викликом в 2022 році стала підтримка читачів, які поїхали через війну з рідних домівок на Захід України та за кордон. Видавці подарували не менше 2 млн примірників книжок своїм співвітчизникам, але видавці не можуть бути головним донатором культурної сфери, співробітники видавництв теж мають годувати власні сім‘ї. На жаль, за цей рік, ані наша держава, ані уряди країн Європи не створили жодної системної програми, яка мала завданням підтримку нашої галузі. В той час, як в кожному великому місті Європи є російська книгарня, або відділ в книгарні місцевих мережевих операторів, українських книгарень - одиниці, це маленькі яточки при новостворених українських установах для біженців. Росіяни, навіть в умовах санкційних обмежень, змогли відкрити цілу нову мережу книгарень по столицях країн Балтії та Східної Європи. Питання державної політики стосовно забезпечення культурних потреб біженців стоїть особливо гостро, вони фактично витіснені в Європі в емігрантський «русский мир». Європейські уряди взяли на себе матеріальне, нам потрібно подбати про духовне, якщо ми хочемо масово повернути наших співгромадян додому. Кожен місяць на чужині зменшує відсоток майбутнього повернення.

8. А що ж зі статистикою на книжковому ринку? Ніхто, насправді, точно не знає ситуації. Книжкова палата нарахувала всього 10 мільйонів примірників нових видань за весь рік, думаю, ця цифра занижена на половину, але навіть 15 мільйонів примірників, з яких частина друкувалася до 24 лютого, це критично мала цифра. Станом на сьогодні, частина друкарень взагалі припинила існування, я є власником такої друкарні в місті Дергачі на кордоні з РФ, яке після звільнення втратило більшість населення, знищено електрику та іншу інфраструктуру. Ті книжкові друкарні, які залишилися, здебільшого знаходяться в Харкові і завантажені на 15-20% від обсягів виробництва минулого року. Невеличкі друкарні на Заході країни теж не дуже перевантажені. Таким чином, ми не тільки в втрачаємо книжковий ринок, ми втрачаємо виробничу інфраструктуру. Поновлення таких, здавалося б, нескладних виробництв займе багато років. Те ж саме з кадрами у видавництвах. Рік галузь протрималася на ентузіазмі. Якщо видавці значну частину обсягів закривають додруками та передруками, автори, в значній частині, втратили свого замовника і читача. Зупинивши творчій процес, його складно почати, якщо видавець не має грошей на замовлення. В першу чергу це стосується видавців та авторів навчальної літератури.

9. Ринок продажів книжок, якщо рахувати в грошах, зменшився тільки на 25-30 відсотків, але в примірниках, через величезну інфляцію в галузі, це паління складає приблизно 55-60%. Яка ще галузь промислового виробництва втратила обсяги настільки? Якщо видавці та письменники мовчать про жахливий стан галузі і іноді підбадьорюють один одного статистикою продажів української класики та історичної літератури, це не означає, що ринкові процеси в галузі покращуються. Запас витриманісті у багатьох учасників ринку вичерпано. Я є одним з тих, хто серед колег займає найбільш оптимістичну позицію, я вірю у відновлення ринку при мінімальних позитивних рухах з боку європейських партнерів нашої держави, або українських чиновників. Я бачу можливості наповнення ринку.

10. Чому ж відкриваються книгарні? По-перше, поки що вистачає асортименту, включно з книжками, надрукованими до лютого минулого року і тому, дешевими. По-друге, учасники ринку розраховували на виконання держустановами закону про компенсації орендної платні. По-третє, багато хто вірить в швидке закінчення бойових дій і потік допомоги з Заходу на відновлення, в тому числі і гуманітарної сфери. Ті видавці, які не втратили надію, теж вкладають власні невеличкі обігові кошти в книжки в очікуванні дива.
Колеги, прошу висловити власні думки стосовно обсягу ринку та подальших рухів на ньому. Чи традиційно впаде ринок в квітні з потеплінням? Чи слід очікувати державних програм? Як дістатися до наших читачів в Європі?

На фото пам'ятник Григорію Сковороді, який залишився на руїнах музею

1. Український книжковий ринок працює, хоча майже десять місяців війни серйозно на ньому позначилися. Вже ніколи він не буде таким, як був. Звісно, ми можемо очікувати, що держава згадає про незавершену є-підтримку, яка допомогла галузі зустріти війну в більш-менш пристойному стані, без цього все було би набагато гірше. Нова така допомога після перемоги дасть можливість відновити втрачене хоча б частково.
2. Почнемо зі стану ринку. Його обсяг ніхто не рахував. Головні чинники ринку в цьому році:
⁃ завершення російської експансії, маю надію, назавжди. В перші два місяці року, коли є-підтримка спустошувала полиці книгарень, росіяни встигли перекинути в Україну величезні товарні залишки, які досі займають простір на нашому ринку. Заборон немає, крім внутрішніх, багато книгарень самообмежилися від книжок, які походять з РФ та Білорусі;
⁃ значна частина читачів, які купували книжки російською, принципово цього не роблять;
⁃ мільйони тих, хто купував книжки, перебувають поза межами України, а доставка за кордон часто виходить дорожчою, ніж власне замовлені книги;
⁃ собівартість нової книжки зросла за рік приблизно в 2,3 рази. Це обумовлено, насамперед, здорожчанням енергоносіїв на світовому ринку та дефіцитом паперу в Європі. Зростання цін в галузі сповільнилося, але не закінчилося;
⁃ частина книгарень та покупців залишилися на окупованих територіях та в зонах активних бойових дій, частина покупців втратили домівки або змінили місце проживання. Це не покращило стан розрахунків всередині ринку, але більша частина тих, хто продає книжки, сплачують вчасно;
⁃ Відкриваються нові книгарні, що свідчить не тільки про перспективи ринку, а й про очікування з боку видавців виконання державою зобов’язань щодо повернення частини видатків на оренду згідно з новим законом;
⁃ Протягом майже пів року Президент не підписує закон, який забороняє видання та продаж в Україні всього, що пов’язано з Росією та Білоруссю – видавничої продукції, творів та ін. На все радянське, дорадянське і написане російською в інших країнах, у тому числі в Україні, закон не поширюється;
⁃ підняли голову українські пірати, які видають тут і відкрито продають книжки, видані в РФ після 24 лютого. Держава ігнорує звернення про зупинення продажу таких видань;
⁃ українським видавцям не вдалося суттєво збільшити продаж авторських прав на українську літературу в інші країни, присутність на книжкових виставках та в книгарнях інших країн, але є чинники, які дають підстави поглянути на майбутнє з деяким оптимізмом.
3. Щодо перспектив книжкового ринку України. Все, що могли зробити учасники ринку для збереження рівня продажів, зроблено. Подальший стан книговидання залежить не тільки від успіхів ЗСУ на фронті, але і від кількох факторів, які вже сьогодні визначає позиція нашої держави:
⁃ термінова заміна радянських та російських за походженням книжок у фондах публічних та шкільних бібліотек;
⁃ проведення, нарешті, реформи бібліотечної мережі з обов’язковим визначенням, хто конкретно(держава чи громада) відповідає за поповнення та заміну фондів публічних бібліотек;
⁃ нові нормативи, які вимагатимуть наявності у фондах бібліотек ВНЗ та шкіл книжок не тільки українською, а і мовами країн ЄС;
⁃ Остаточне витіснення з українського ринку філій російських видавництв, звісно, у законний спосіб;
⁃ Реалізація норм законодавства про книжкові сертифікати;
⁃ Залучення закордонних спонсорських коштів через МКІП для поповнення бібліотечних фондів вже у 2023 році.
4. Великою проблемою галузі, або ж зоною зростання –як вам більше подобається, є кадрова. Відтік спеціалістів з підготовки книжок до друку за кордон, в тому числі і назавжди, зробить неможливим збільшення обсягів книжкової продукції після війни, коли постане питання швидкої заміни видань з РФ у бібліотеках та задоволення високого попиту книгарнях.
5. Впевнений, що війна та переможні дії ЗСУ народять для галузі цілу плеяду нових авторів, яким є що сказати читачам, і таким чином вплинути на розвиток суспільства.
6. Написав про план видання в 2024 році книжки спогадів колишнього канцлера Німеччини фрау Меркель - отримав очікувану дозу прокльонів та образ в інтернеті, в тому числі, в книжкових телеграм-каналах.
Цього разу вважаю за необхідне відповісти.Так, політика Європи щодо України та Росії багато років поспіль була не на нашу користь. Так, Ангела Меркель була однією з тих, хто цю політику уособлює. Однак, чи завжди українські політики були зразками спротиву росії? Вони точно були гідними діалогу з Європою про загальнолюдські цінності? Від 1991 року українські політики не продавали українську незалежність росії?
7. Шановні критики, Ви настільки не довіряєте своїм співгромадянам, що вважаєте, що вони не зможуть адекватно і критично сприйняти інформацію з перших рук рідною мовою від людини, яка все знає про те, як створювалася європейська політика в роки, які передували початку війни в 2014, як відбувався фактичний дозвіл росії окупувати Крим? Ви впевнені, що нам не варто знати про її бачення Мінських угод? Ви знаєте краще?
А люди, які уособлюють українську політику сьогодні, їхні аналітики та помічники, працівники МЗС, теж не повинні побачити це видання українською?
Якщо особисто Вам муляє перспектива взяти в руки цю книжку, можливо, Ви не будете заперечувати, якщо це зробить хтось інший?
8. Книжковий ринок в Україні має пропонувати читачам виключно видання українських авторів, які жодного разу не "стратили" у Ваших очах? А всіх зарубіжних потрібно перевірити на лояльність?
Може, для зачистки ринку вистачить прибрати з нього книжки сучасних авторів з РФ та Білорусі та виданих там перекладів, а все інше відрегулює ринок?
Чи впевнені Ви, що постійний тиск на видавців допомагає книжковому ринку, збільшує пропозицію, розвиває інтелект та художній смак читачів?

Професійне. Але не тільки для видавців та авторів.
1. Протягом останнього часу відбулося три події, які вплинули на книжковий ринок взагалі і конкретно на діяльність видавництва Фоліо, яке я очолюю 32 роки.
Йдеться про непідписання Президентом закону про заборону книжок походженням з РФ та інші заходи підтримки книжкового ринку; суттєву зміну валютного курсу і взагалі валютної поведінки держави; і влучання російських ракет в одну з книжкових друкарень Харкова.
2. Після ухваленні 306-ма голосами депутатів книжкового закону галузь могла б спати спокійно. Передбачалося, що держава встановить кілька нових правил:
- ввезення книжок з РФ та Білорусі(в тому числі через треті країни) заборонялося б, окрім 10 штук для власного споживання;
- друк авторів з РФ та РБ(які мають, або мали паспорти цих країн) в Україні був би заборонений, незалежно від мови. Друк книжок громадян СРСР та Російської імперії(наприклад, Олексій та Лев Толстой) - дозволено, незалежно від мови
- друк перекладів з інших мов мали дозволити лише українською, мовами ЄС, мовами корінних народів. Тобто, заборонити - російською;
- продаж того, що завезено з РФ раніше, заборонити;
- ввезення надрукованого Росією з третіх країн - через дозвіл Держтелерадіо;
- виняток - друк текстів, створених громадянами РФ, міг бути дозволений держустановам за умови, що вони не книги не потраплять на вільний ринок.
Закон не підписано протягом 14 діб, а отже - Президент втратив право вето. Оскільки його не підписано і досі, схильний думати, що закон так і залишиться непідписаним. Розраховувати, що його підпише спікер і опублікує, також немає підстав. Як результат, всі перераховані вище пункти - не діють.
Я вже бачив книжки, ввезені через Сербію; знаю про налагоджений логістичний маршрут через Туреччину; потримав у руках «ліві» книжки, що приїхали з Молдови. Я особисто придбав книжку(не буду називати, щоб не рекламувати злочинців), яка написана у 2021 році в Америці, перекладену російською мовою і видану в квітні в Москві, а далі переверстану та надрукована українськими піратами російською офсетним способом у м'якій обкладинці дуже дрібним шрифтом з вихідними даними 2016 р (щоб не було претензій щодо відсутності дозволу Держтелерадіо) Таллінн (!), (щоб не було заборони російського). Зауважу, що український законний видавець продає свій свіжий наклад українською втричі(!) дорожче.
Це лише одна з перших ластівок, адже заборона в законі не спрацювала. Видавці мусять бути готові до повернення в піратські інтернет-книгарні та на ринки дешевого контрафакту якраз в той момент, коли вони заледве виживають, знекровлені зростанням цін, про яке далі.
3. Ціноутворення. У нашій галузі трапляється дуже різноманітна продукція.. Майже немає повністю однакових книжок по собівартості. Якщо орієнтуватися на середню «температуру по палаті», то можна розкласти собівартість масової сучасної перекладної книжки на три рівні частини приблизно так:
- 1) права, переклад, підготовка, утримання видавництва;
- 2) папір, картон, інші поліграфічна сировина;
- 3) друк, матеріали для друку(форми, фарба, клей та ін), транспорт.
Як базу для порівняння можемо взяти період з липня липень цього року до липня минулого, який був останнім місяцем стабільності по цінах на папір в світі. Саме тоді склалися одночасно фактори, які призвели до жорсткого дефіциту та цінової турбулентності. Таким чином:
- 1) зростання приблизно разом з курсом долара до гривні, не набагато менше, ніж курс, 30%;
- 2) зростання 190-200%, майже втричі. Один і той же папір офсетний за цей час здорожчав з 28 до 82 тис грн/т
- 3) зростання поліграфічних матеріалів, дефіцит всього, що їде з Китаю, суттєве зростання енергоносіїв для роботи друкарень, 80% в середньому.
Таким чином, (30+190+80)/3=100%. За рік книжка повинна подорожчати вдвічі. Але, враховуючи права, куплені за старим курсу, залишки матеріалів за старими цінами, економію видавців на всьому, в тому числі заробітній платі для співробітників, справжнє зростання буде відставати в середньому на 4-5 місяців (редакційно-друкарський цикл роботи над книжкою).
4. Як багато хто вже знає, цього тижня вороги влучили двома ракетами в книжкову друкарню в Харкові. Ті українські покидьки, які коригували вогонь ворога, знали, що вони б'ють по книжках. Ті російські покидьки, що визначали цілі для ракет, точно знали, що вони б'ють саме в друкарню, поруч немає інших будівель. Серед видавництв, які друкували книжки в цій друкарні, є і Фоліо. Я пишу про це зараз, не благаючи про допомогу: витримали в лютому, витримаємо і в серпні. Однак мушу сказати, що втрачено приблизно двомісячний обсяг друку однієї друкарні. Далі вона не зможе щомісячно видавати на ринок якусь кількість українських книжок, ринок втратить в рік кілька мільйонів примірників української книжки. Ворог отримав перевагу на інформаційному фронті.
5. Я свідомо складаю цей пазл. Держава продемонструвала власну позицію - книжки з Росії, яких було дуже багато завезено на нашу територію, продовжують продаватися в книгарнях України, в Інтернеті. Піратські копії будуть поступово заміщувати оригінальні. В часи війни правоохоронці навряд чи займатимуться закриттям нелегальних інтернет-книгарень та друкарень, а також зупиняти незаконну підприємницьку діяльність з книжками. Якщо на це не було часу і до війни, то зараз – марно й сподіватися. Російські наративи продовжать вбивати українців через токсичні книжки, одночасно з тим, як російські наративи прилітають до нас разом з ракетами з "русского мира".

1. мені часто кажуть, що є багато росіян, які не підтримують Путіна, які очікують його смерті, які навіть іноді в соцмережах пишуть »нет войне», які інтелігентні, не подадуть руки Гіркіну і т д, навіщо ти в своїх публікаціях пишеш, що вони теж винні? вони ж проти?
2. мені часто кажуть, навіщо ти зараз проти російської культури, навіщо ти стільки років борешся проти існування на українському книжковому ринку книжок походженням з Росії?