Print this page

Книжковий ринок

Опубліковано в Книжковий ринок

Куди йдемо?

вер. 09, 2021 Переглядів: 1119
Куди йдемо?

Ще один коронавірусний, кризовий для вітчизняного книговидання, рік добігає кінця. Вересень настирливо нагадує, що вже осінь, і скоро час підбиття підсумків здобутків і втрат українських книгарів. Як і очікувалося, на жаль, ці «здобутки» будуть маловтішними. Станом на 8 вересня 2021 рокі, за даними Книжкової палати України, за 2/3 року видавнича галузь напрацювала аж 6 752 назви книжок сумарним накладом 6 млн 140 тис. примірників. Якщо поділити ці шість із копійками мільйонів примірників книжок на кількість населення України, приміром хоча б на 40 мільйонів, бо точної кількості й досі не визначено, то отримаємо показник виробництва 0,15 книжки на одного мешканця країни.

Тобто, щоб досягнути показників минулого, жорстко пандемічного 2020 року, потрібно за 3,5 місяці, які залишилися до кінця року, напрацювати ще 12 215 назв і майже 36 млн примірників.

Минулого року сумні сумарні показники вдалося «підтягнути» за рахунок закупівлі книжок для поповнення фондів бібліотек на 48 млн гривень та надання інституційної допомоги на друк книжок у розмірі 82 млн гривень, тобто разом на 130 млн гривень. Водночас втрата обсягів надходження обігових коштів від роздрібного продажу книжок становила, за експертними оцінками, близько 25 %.

Нинішнього ж року бюджетні видатки, які можна розглядати як фінансову допомогу креативній видавничій індустрії, можуть скласти ті ж 48 млн гривень на закупівлю для бібліотек і 35—37 млн гривень на виготовлення книжок, підготовлених до 30-ї річниці незалежності України. Разом це 83—85 млн гривень, або на 45—47 млн менше, ніж минулого року.

До цих втрат треба додатище й такі негативні фактори, як-от: суттєве зростання вартості поліграфічних послуг і матеріалів та, що не виключено, падіння, за попереднім аналізом, ще на 10 відсотків обсягів реалізації книжок порівняно з 2020 роком.
Таким чином, видавнича галузь України у наступний, 2022, рік може увійти ще з меншим обсягом фінансових ресурсів, ніж наприкінці минулого року, а отже, неминучим етапом стане подальше падіння обсягів виробництва такого надважливого для розвитку будь-якої країни соціального продукту, яким була й залишається книга.

Великі надії видавничий загал покладав на розроблену під егідою Міністерства культури та інформаційної політики й за участю Українського інституту книги, видавничо-бібліотечної спільноти Стратегію розвитку читання на 2021—2025 роки «Читання як життєва стратегія». У неї закладено цілу низку системних заходів, що мають бути виконані державою, щоб перетворити вітчизняне книговидання з галузі, яка ледве животіє, на сучасну культурну індустрію європейського рівня.

До основних заходів, передбачених Стратегією та спрямованих на забезпечення динамічного розвитку вітчизняної книговидавничої справи в усіх її складових, є запровадження:
— пільгового кредитування суб’єктів видавничої справи для відновлення і розвитку їхньої діяльності під державні гарантії за кредитами;
— п’ятирічної пільги з податку на прибуток для відновлення видавництв, книжкової торгівлі та книжкової поліграфії;
— партнерського фінансування видавництвами і державою видання вітчизняної літератури в жанрових нішах, які нині заповнюються імпортними книжками;
— забезпечення книгарень площами в приміщеннях комунальної і державної власності на договірній основі за пільговими ставками орендної плати;
— пільгове розмитнення поліграфічного обладнання та технологічних матеріалів, призначених для друку книжок, які не виробляються в Україні;
— п’ятнадцятивідсоткового рібейту (відшкодування) книгарням від сум продажу ними українських книжок зі спрямуванням цих коштів на оплату оренди торговельних площ;
— суттєве збільшення видатків із державного бюджету на закупівлю книжок для бібліотек, які гарантуватимуть щорічне оновлення на 5 % існуючих фондів;
— загальнодержавного електронного каталогу з інформацією про доступні книги на ринку;
— змін до чинного законодавства з посилення юридичної відповідальності виробників та розповсюджувачів контрафактної паперової книжки (збільшені штрафи і введення кримінальної відповідальності за виготовлення контрафактної продукції, спрощені процедури розслідування та доведення правопорушення) тощо.

Ще у квітні цю Стратегію було презентовано Міністерством культури та інформаційної політики, а в серпні своїм рішенням її підтримав Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики.

Але… Вже вересень, а Стратегія ще ніяк не вийде з процедури погодження її ключовими міністерствами й відомствами, долученими до цієї процедури. І кінця цьому процесу поки що не видно. Проте можна з повною впевненістю сказати, що жодна з позицій цієї Стратегії, яка потребує державної фінансової підтримки, вже не потрапить до проєкту Державного бюджету на 2022 рік, а можливо, й на 2023-й. І взагалі не виключено, що цю Стратегію, як і чотири стратегії та концепції, які розроблялися впродовж двадцяти попередніх років, спіткає така ж доля — її просто покладуть у кошик для сміття.

Причина цього криється не в процедурах, а в тому, що владний корпус навіть упритул не бачить книгу як архіважливий соціальний продукт, як найефективніший впливовий чинник на формування особистості сучасного українця і політичної нації, забезпечення професійної підготовки кадрового ресурсу, розвиток виробничогосектору держави та її економіки і соціальної сфери загалом.
Історія людства переконливо свідчить про те, що рух будь-якої держави цивілізаційними сходинками вгору починається зі стрімкого розвитку національного книговидання, яке забезпечує ефективну підготовку кадрового ресурсу,спроможного забезпечити цей розвиток. І навпаки, занепад книговидання призводить до нарощування деградаційних і стагнаційних процесів у всіх сферах життєдіяльності і маргіналізації держави загалом.

То в який бік ідемо, шановне керівництво Кабінету Міністрів України?


Олександр Афонін,
президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів

Використано фото Vitaliy Lazorkin

Прочитано 1119 раз
рейтинг статті
(0 голосів)

Останні з Оlexandr Afonin

Related items