Розповім я вам одну давню історію, яку дехто з «давніх» видавців, може, й пам’ятає, а може, вже й ні, але те, що «юні» не знають про неї, — це точно.
Наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років між УАВК і Кабміном, який очолював на той час Віктор Янукович, а першим віце-прем’єром, і одночасно міністром фінансів, був Микола Азаров, точилася вперта боротьба за пільги для національного книговидання. Однак мало хто взагалі знає, що стало головною причиною різкого загострення цього протистояння наприкінці 2003-го — на початку 2004 року, аж до ситуації, коли я з Азаровим в кулуарах Верховної Ради взяли один одного за грудки… А почалося все з того, що у липні 2003-го Азаров під час брифінгу на запитання журналіста стосовно податкових пільг для української книги відповів приблизно так, що поки він — перший віце-прем’єр-міністр і міністр фінансів, ніяких податкових пільг для видавців не буде, оскільки він дуже добре знає психологію видавців. Це дуже жадібні люди, і вони, отримавши у результаті дії пільг додаткові кошти, ні з ким ними не поділяться…
Моя душа не могла витримати такого нахабства, і я одразу ж після брифінгу написав памфлет, який надрукувало «Дзеркало тижня». Памфлет було підписано псевдонімом Лесь Некабмінський, однак вже через кілька годин у Кабміні було відомо, хто справжній автор надрукованого матеріалу. Працівники тодішнього апарату служби першого віце-прем’єра потім розповідали, що після прочитання цієї статті Азаров «ходив по стелі».
Не буду поки що переповідати про подальші колізії, пережиті мною після цієї публікаці...
Думаю, що видавцям з більшим досвідом, та і юним, варто прочитати цей памфлет, який вже став історією, хоча б для порівняння з нинішньою ситуацією. Бо, на мій погляд, прізвища тих, хто сидить у кріслах фінансово-економічного блоку урядів, змінюються, а от їхня психологія і ставлення до книги — незмінні.