Репутація. Це поняття на жаль не сприймається деякими нашими колегами, оскільки Life is short, як написала одна закордонна агентка. А тепер до реальної історії.
Останнім часом активізувалися запорєбрікові літературні агенти, видавці, інтернет-платформи з пропозиціями отримання ліцензій на українські твори або навпаки з пропозицією продажу прав на твори багатьох світових гравців ринку авторських прав через філії, що розміщені у східних сусідів. На мою думку це пов’язано зі стисканням ринку, звільненням менеджерів і укрупненням баз контрагентів для тих, хто залишився. Райтс-менеджери, отримуючі додаткове навантаження просто «пуляють» стандартні листи по всій наявній базі видавців так званого «СНГ» з пропозицією налагодження співпраці. Зазвичай після нашої стандартної відповіді, що ми не працюємо з компаніями або представництвами з країни-агресора, спілкування завершується.
Однак минулого тижня стався інцидент, який знову підняв стару проблему і маю надію, що винесення її на загальне обговорення щось змінить. А можливо й ні, оскільки до сьогодні ми намагалися обговорити питання і в рамках
Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів
і в особистому спілкуванні, але далі розмов справа не рухалася.Мова йде про купівлю авторських прав деякими нашими видавцями на твори багатьох європейських і американських авторів через російських агентів або представництва, що розміщені в Росії. Наше видавництво вже давно (ще до Революції Гідності) поставило собі за правило не купувати права через російських посередників і нам вдавалося переломити частину західних видавців переходити на прямі договори з нами, оминаючи російських агентів.
Так от, минулого тижня після нашої стандартної відповіді московському представництву західної літературної агенції, що ми не будемо працювати з резидентом країни-агресора і логічної відповіді менеджера, що вона нас більше не турбуватиме, до розмови підключився європейський власник з простою тезою, яку з «дипломатичної» англійської можна перекласти, як «чого ви випендрюєтесь, інші он ваші українські колеги з московським бренчем працюють і happy enough doing business with us». Після такої відповіді, всі наші розповіді про те, що Росія вкрала частину нашої території, загробила десятки тисяч людей, зробила біженцями мільйони і ми не хочемо через цю країну працювати, втрачають будь-який сенс, адже окремі українcькі видавці продовжують укладати угоди з московськими представництвами, оскільки це просто doing business і вони по за політикою, а поняття гідності, честі і репутації не мають жодного сенсу, бо бабло перемагає зло. Чи ні?
Як на мене, тут потрібна лише консолідована позиція, бо інакше ми не маємо ні честі, ні гідності, а репутація наша (всієї країни, на жаль) коштує один цент в базарний день.
PS Фото для привернення уваги. Це центральна площа м. Коньяк у Франції в листопаді 2012, коли Україна була перший і наразі єдиний раз там спеціальним гостем на Фестивалі європейських літератур (без державної підтримки, до речі).